Rotonda cover 2_foto Anna Kolomiyets_cover_def

Архітектурне есперанто Palladio

Бібліографія навколо імені Палладіо величезна: багатотомні дослідження, нариси, історичні документи, листування, будівельні витратні книги з докладною бухгалтерією. А ще альбоми креслень і швидких замальовок, що роблять честь колекціям найкращих музеїв і бібліотек світу. Хто ж був він і  яким був цей непересічний чоловік? Чому саме його ім’я за незліченної кількості обдарованих сучасників і нащадків залишилося в історії архітектури як найгучніше? А його творчість найбільше і найдовше впливала на хід розвитку світової архітектури як Європи, так і Нового Світу?

Витоки

Було б дивно і несправедливо говорити, що до Палладіо на архітектурному полі пізнього Ренесансу була цілина – якраз навпаки. Приблизно за століття до нього, з 20-х років Чінквеченто і до другої половини XVI на архітектурному терені трудилися найвищою мірою величини неординарні. Починаючи з Брунеллєскі з його геніальним конструктивним рішенням купола флорентійського собору Santa Maria del Fiore, що позначив шляхи розвитку архітектурної думки цілого століття. І потім – Леон Баттіста Альберті, який передбачив нову роль архітектури як організуючого початку. Для соціального і релігійного життя сучасного йому суспільства. Його книжка “De Re Aedificatoria” стала однією з перших спроб об’єднати і критично систематизувати античний римський досвід з можливістю його застосування в новій ситуації. Саме трактат Альберті разом із чотирма книгами Вітрувія і стали для Палладіо ключовими текстами в його архітектурному вихованні.

Малюнок Терм Діоклетіана, зроблений Палладіо під час поїздки до Риму
Арка Костянтина, фрагмент. Нижче – арки. З “Римського альбому” Палладіо

Наступним на шляху освоєння античної класики став Браманте, який працював у Римі для папи Юлія II в 1499-1514 роках. Він мав змогу безпосередньо спостерігати та вивчати “римські рештки”, такі як Пантеон, Колізей, терми, руїни патриціанських вілл у передмістях Вічного міста. Саме Браманте вперше застосував у своїх проєктах систему класичних ордерів. Спочатку в невеличкій церкві tempietto San Pietro in Montorio і у ватиканському дворику Belvedere, пізніше – в Палаці правосуддя і в соборі Святого Петра. Палладіо у своїй подорожі до Риму, окрім античних зразків, уважно студіював і Tempietto разом з іншими роботами Браманте. Про це свідчать його численні замальовки. Це коротко те, що стосується попередників.

Andrea Palladio. Il mistero del volto. Загадка обличчя – постер виставки-дослідження в Palladio Museum Віченци про справжній портрет маестро, 2017

Становлення

Постать Палладіо все ж таки навіть серед сучасників стоїть осібно – починаючи з походження, закінчуючи способом засвоєння професії архітектора. На відміну від усіх перерахованих вище персонажів, Палладіо походив не з центральної Італії – Тоскани чи Лаціо, як усі його великі попередники. Він був з Півночі, з провінції Венето. Народився він і прожив до шістнадцяти років у Падуї.

Професійне хрещення проходив не при боттезі живописця (як Браманте, Рафаель, Джуліо Романо) або скульптора (як Мікеланджело і Сансовіно), а при майстерні каменяра tagliapietre у Віченці. І якби не його щаслива зустріч у середині 30-х років з блискучим і найосвіченішим персонажем свого часу, дворянином з Віченци графом Джанджорджо Тріссіно, поетом і знавцем античної культури, то, можливо, Андреа ді П’єро так би й лишився лише здібним каменотесом, який знав, як правильно монтувати замкове каміння арок або збирати кам’яні надгробки. Навіть саме ім’я Palladio для улюбленого учня вигадав вишуканий Тріссіно, який став чимось на кшталт абата Фарія для обдарованого молодого майстра, що подавав великі надії.

Gian Giorgio Trissino, полотно Vincenzo Catena, фрагмент. Достовірність портрету викликає більше довіри, ніж пізніші і не прижиттєві портрети самого Палладіо

Граф Тріссіно й сам був здібним дилетантом в архітектурі. Збереглися його руки малюнки реконструкції в класичному смаку власної міської резиденції та заміської вілли під Віченцою, де він запланував кімнати різної величини згідно з функцією, підхід, який став пізніше ключовим у палладіанській планувальній системі. Тріссіно перебував у вузькому закритому культурному гуртку папи Леона X Медічі, був особисто знайомий з Рафаелем. І, звісно ж, бачив віллу Лоренцо Пишного деї Медічі Pogio в Кайано, де вперше в Ренесансі архітектор Джуліано да Сангалло застосував фронтон античного tempio в житловій архітектурі.

Саме Тріссіно вперше в 40-ті роки вивіз свого протеже до Риму, Вічне місто буквально перевернуло світогляд молодого чоловіка. Наслідки такого безпосереднього досвіду, уважне вивчення наживо найкращих античних зразків завершили становлення Палладіо як архітектора. Після “римських канікул” відбулося перетворення обдарованого каменяра на архітектора, що чітко видно з більш зрілих малюнків і креслень того періоду.

Архітектурні фантазії Палладіо, натхненні римським Пантеоном. Малюнки для однієї з “Книг про архітектуру”

У своїх “Чотирьох Книгах про Архітектуру” через сорок років після подорожі з Тріссіно, Палладіо згадує, який переворот зробило в його душі побачене. Це… “враження, значно перевершувало те, що я припускав” (“Quattro libri”, 1, с.5). Тріссіно зіграв і ще одну важливу роль у житті майстра – стосовно практичного боку питання. Саме він рекомендував початківця Палладіо на перших кроках його кар’єри патриціям Віченци як грамотного й талановитого архітектора.

Майже всі інші великі майстри XV-XVII століть, як Браманте, Рафаель, да Сангалло, Джуліо Романо, Санмікелі, Сансовіно тією чи іншою мірою зверталися до системи класичного ордера. Але застосовували його часто без особливого дотримання пропорційних канонів, як такий собі компроміс між теоретичною частиною Вітрувія та візуально оглянутими античними зразками. Це стосувалося як планіметрії, так і конструктивних частин, членувань фасадів – і це споріднює всіх їх із Палладіо. Відмінним же його від усіх сучасних йому архітекторів (і початок цьому в досвіді 40-х років) робить ним же створена жорстка й логічна схема пропорціювання: як у дво-, так і в тривимірних системах.

Quattro Libri di Architettura – Libro I. Сторінка 36 – доричний ордер, нижче 171, коринфський. Видання 1570

У планувальних і конструктивних рішеннях, у деталях фасадів, де крок між колонами був підпорядкований суворій формулі відношення ширини до висоти і відрізнявся для іонічного, доричного або коринфського ордерів, – усе йшло саме від ордера. І скрізь Палладіо був найбільш системним і найраціональнішим. У 50-60-ті роки архітектор був буквально завалений замовленнями вічентинської (і не тільки) знаті, міської Ради, церкви. Щоб упоратися з усім цим, він просто був змушений звести все стилістичне, планувальне і декораторське розмаїття до певної кількості гнучких і оптимальних схем. У цьому він обійшов на кілька століть своїх сучасників, і це дивним чином споріднює його з днем сьогоднішнім. В такому підході, можливо, не останню роль зіграло походження Палладіо з каменярів. Адже там завжди був суворий стандартизований набір певних форм каменів для конкретних будівельних вузлів.

Конкурс

Поворотним моментом у висхідній кар’єрі Палладіо стала участь у конкурсі на проєкт реконструкції Лоджії Ради – Loggia della Ragione – у Віченці. Її історію, довжиною в кілька століть, варто розповісти окремо.   

Після обвалення північно-східного крила споруди Середніх віків і пізніше XV століття (архітектор Томмазо Форментон), будівля на довгих майже 50 років залишилася лежати в руїнах – ганьбою Міській Раді та місцевому дворянству на центральній piazza Erbe Віченци. Війни та політичні перипетії тих років, перехід з-під влади веронських Скаліґерів до міланських герцогів Вісконті, щоб закінчити потім під владою Найяснішої Венеціанської республіки – Serenissima. Усе це не сприяло творчим намірам міської Ради.

Базиліка. Аксонометрія і розріз

Нарешті, тільки починаючи з 1525 року, місто перейнялося благоустроєм своєї центральної площі. Наступні 20 років над проєктом реконструкції палаццо працювали такі видатні особистості як Якопо Сансовіно (1538), Себастіано Серліо (1538), Мікелє Санмікелі (1541) та, нарешті, Джуліо Романо (1542). З усіх цих пропозицій історія зберегла лише 8 дуже професійних робочих малюнків Джуліо Романо. Але найбільш вражаючим став той факт, що 5 березня 1546 року міська Рада прийняла пропозицію молодого (38 років) і нікому до того не відомого архітектора Андреа Палладіо, виконану, до речі, за власною ініціативою – їй не передувало жодне замовлення з боку міської влади (!).

Базиліка сьогодні – одна з головних архітектурних пам’яток Віченци, Італії та світу

Проєкт відрізнявся від усього представленого раніше особливою гнучкістю схеми, що давало змогу приховати нерегулярність як планіметрії (трапеція в плані – жодного прямого кута), так і фасадів майбутнього палаццо, і в такий спосіб максимально зберегти вже наявну будову. Така схема стала можливою завдяки застосуванню особливої конструкції serliana – поєднання широкої арки, що спирається на прямокутні основи з “відкритим” простором посередині, ширина якого могла варіюватися. Походила вона від кам’яної готичної поліфори. Ця конструкція давала змогу створювати фасади, ніби поглинаючи нерегулярний ритм стародавньої будови.

Вид з галереї на Loggia del Capitanio, теж проєкт Палладіо. Добре видно різні відстані між колонами, що вміло приховує дефекти плану будівлі

Перемога Палладіо – 99 голосів проти 17 – стала і перемогою його покровителя Тріссіно і всього його гуртка, з ідеєю оновлення міста renovatio urbis. Тріссіно зумів так підготувати місцеві уми, що перетягнув на бік свого обдарованого протеже навіть незгодних колись прихильників іменитого Джуліо Романо. Варто сказати, що пізніше більшість дворян, які голосували, стали відданими замовниками Палладіо. Як от міські голови зі шляхетних родів Valmarana і Chiericati. Архітектору одразу ж було доручено виготовити дерев’яну модель фрагмента проєкту для того, щоб виставити її на всенародне обговорення (і це XVI століття!). Тільки через 3 роки, у 1549, будучи вже для Віченци “нашим Палладіо”, він був офіційно оголошений керівником реалізації проєкту, який став справою всього його життя.

На той момент сам проєкт був значно поліпшений і переглянутий архітектором, після його поїздок до Риму з Тріссіно. У новому варіанті палаццо мав більш цілісний вигляд, позбавлений впливу архітекторів-сучасників Палладіо, як, наприклад, Санмікелі. Було різноманітніше обіграно фасад –  впроваджено так звані oculi – круглі віконця. Для гри світла й тіні було застосовано овальні бази колон для “молодшого” ордеру – щоб візуально приховати дефекти наявної будови, її нерегулярний крок. У “Чотирьох книгах” Палладіо з гордістю говорить про свою Базиліку, названу так ним же самим за аналогією з античними пам’ятками:

“її можна порівнювати з античними будівлями і визнати серед найвизначніших і найкрасивіших споруд від античності й донині, як за грандіозністю своїх розмірів, за оздобленням, так і за сутністю своєю – тобто матеріалом, що цілком є живим і найміцнішим каменем”.

Повністю Palazzo della Ragione, названий Basilica, було закінчено лише через 30 років після смерті архітектора, 1614 року.

Архітектор для всіх

Розквіт агрокультури в мирний час і збагачення місцевих поміщиків-латифундистів, нова мода на villeggiatura – життя в селі, від слова вілла – стали ще одним чинником у неймовірній популярності Палладіо як архітектора заміської вілли. Його репутація в 50-60-ті роки була така висока, що від замовлень немає відбою. І це поряд із проєктами міських палаццо, мостів, церков (тільки дві для Венеції – Redentore на острові Джудекка і San Giorgio Maggiore на однойменному острові в лагуні, фото вище), паралельно з триваючим будівництвом Базиліки у Віченці, яке проходило не без проблем.    

Церква Redentore на острові Джудекка у Венеції
Креслення Палладіо. Вілла Repeta a Campiglia, близько 1560
Одна з найвідоміших на річці Брента вілла Foscari, так звана Malcontenta. Тут і нижче
Вілла Barbaro, Asolo
Вілла Cornaro, Piombino Dese, провінція Падуя
Вілла Emo, Fanzolo di Vedelago
Вілла Barbaro Volpi, Maser, провінція Тревізо
Вілла Pojana, Pojana Maggiore, провінція Віченца. Фото: Istituto Regionale Ville Venete
Вілла Valmarana, Vigardolo. Джерело: Case Vacanza

Архітектурна плодючість Палладіо дивувала навіть сучасників, які звикли до різноманітних і універсальних талантів – плоду Ренесансу. Особливістю архітектора в його проєктах стало те, що він зумів задовольнити вимоги як високої і найбагатшої венеціанської знаті, як Pisani і Valmarana, так і “середньої ланки” – як Gazzotto і Saraceno, водночас анітрохи не зменшуючи архітектурних переваг проєкту, ідеально адаптуючи їх до багатства та соціального становища замовника. Це вдавалося йому і завдяки раціональному використанню матеріалів. Де коштів бракувало для каменю, застосовував цеглу, спрощував ордери, зменшував обсяг декору. Він же вперше переглянув сам підхід до проєкту заміської вілли, об’єднавши в єдиний стилістичний комплекс усі численні споруди: флігелі, кухні, ферми тощо. Прекрасним пам’ятником великому трудівникові Палладіо залишиться не один десяток жодного разу не повторюваних вілл уздовж річки Брента, між венеціанською лагуною і містом його походження Падуєю.

Antonio Canaletto. Каприз з архітектурою Палладіо. 1750-1760. Пармська національна галерея Pilotta

Пам’ятник собі…

Універсальною “іконою”, віллою всіх вілл у палладіанській історіографії можна назвати “Ротонду” під Віченцою, збудовану близько 1556 року для каноніка на пенсії Альмеріґо Капра. Rotonda – це не вілла-ферма, як інші його проєкти, але вілла-темпіо, вілла-храм. Абстракція архітектурного генія на класичні античні теми, вершина гармонії і концентрат усіх архітектурних ідеалів Палладіо. Компактний об’єм – куб і сфера – як ідеальне поєднання базових фігур платонівського універсуму. Ротонда – улюблена забавка Архітектора, залишена ним для нащадків на невеличкому пагорбі на околицях Віченци. Вже 450 років вона дивиться на світ усіма своїми чотирма фасадами.

Аксонометрія і план вілли Rotonda. Getty Images/Fotobank.com
Купол Ротонди, що нагадує радше храмовий, якби не міфологічні сюжети розписів і скульптурю Джерело: Wikimedia

… “Ротонда” – не стільки будинок, скільки певна театральна сцена. Театральність найвищою мірою притаманна цій естетиці… Вілла “Ротонда” – не просто театральна сцена, але чотири однакові сцени, розвернуті на різні сторони світу, до будь-яких вітрів, до всіх пір року. Як говорив сам архітектор, він не міг вибрати, який краєвид красивіший, тому й спорудив чотири рівні входи з усіх боків. 

Петро Вайль “Геній місця”

Quattro Libri

“Чотири книги” Палладіо, вперше видані у Венеції 1570 року при друкарні Домініко де Франческі – ще одне свідчення неординарності їхнього автора і найзначніша та найбільш систематична праця такого типу на той момент історії. Архітектор, безперечно літературно обдарований, у простих формулюваннях і ясною мовою зумів підсумувати свій досвід і працю всього життя. За 10 років до смерті він подарував світові такий собі духовний Заповіт. В ньому виклав з ясною логікою формули для ордерів, розмірів приміщень, сходів, деталей і декорів, показав (уперше в історії) ретроспективу з малюнками й кресленнями основних своїх проєктів (у Другій і Третій книжках) із зазначенням розмірів і докладною експлікацією. Можна з упевненістю сказати, що саме “Чотири книжки” стали тією “останньою крапкою”, що визначила неймовірну посмертну популярність ідей Палладіо та їхній вплив загалом на розвиток архітектури на кілька століть уперед.

Andrea Palladio, I quattro libri dell’architettura, том II, стор. 51. Villa Barbaro at Maser, 1570. Фото: mma, digital file
Лоднонське видання англійського перекладу 1728 року, що повторює венеціанську обкладинку 1570

Талант і праця, систематична освіта або самоосвіта, вдалий збіг обставин – у потрібному місці, у потрібний час, підтримка сильних світу цього як Тріссіно, неймовірна працездатність і архітектурна всеїдність. Це, або сума всього перерахованого, зробили з Палладіо ікону класичної архітектури на багато століть. А його ідеї пережили і бароко, і нео-готичні, і сучасні віяння. І до сих пір їх охоче цитують і копіюють в нео-еклектичній і схильній до класичної архітектурі.  

Андреа Палладіо (30 листопада 1508 — 19 серпня 1580) — архітектор, теоретик архітектури та сценограф доби пізнього Відродження, ймовірно, найвпливовіший архітектор в історії західної цивілізації.

У статті використано матеріали ювілейної виставки Palladio 500 (Віченца, 20 вересня 2008 – 06 січня 2009), виставки Andrea Palladio. Il mistero del volto (Palladio Museum, Віченца, 3 грудня 2016 – 4 червня 2017). Цитата Петра Вайля за книгою “Гений места”, видавництво “Независимая газета”, 2001, переклад Анни Коломієць.

Друга ілюстрація – літографія “Andrea Palladio (1508-1580) і його проєкти на території провінції Віченца” друкарні ©Molin Vecio, Віченца. Рисунок Basilica Palladiana, або Loggia della Ragione із “Чотирьох книг про Архітектуру”, видання 1790, стор. 310. Ілюстрації та фото з відкритого доступу, де можливо, авторство вказане за місцем, ©Anna Kolomiyets. Заключне фото: пам’ятник архітектору у Віченці під Базилікою, його улюбленим твором.

Сподобалося, поділіться

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

Leave a Reply

Схожі матеріали