Кожного разу, беручись за новий огляд чергової виставки у Венеції, приходить розуміння неможливості хоча би частково охопити, навіть у серії статей, весь той об’єм смислової і візуальної інформації, який пропонує бієнале. Це окремий світ, в який треба за можливості потрапити особисто. Якщо вийде, не раз і не два за одну виставку. Тож спробуємо дати хоча би загальне ознайомче враження, починаючи з національних павільйонів у Садах Giardini. Тема цьогорічної бієнале, нагадаємо, The Laboratory of the Future, її визначила кураторка, гансько-шотландська архітектор, викладач і романістка Леслі Локко. Докладніше про це можна узнати в нашому журналі від 10 березня 2023. 

Перед тим як почати і пірнути в ці глибини, здається цікавим трохи зазирнути за лаштунки cкладного організму, який зветься Бієнале Венеції. Тут нам допоможе його президент Роберто Чікутто. Він в своєму слові-зверненні стисло сказав про структурні особливості цієї найважливішої міжнародної виставки. Майже зі свого заснування, точно безліч років, вона будується згідно бачення запрошеного куратора і має відповідати заданій цим куратором темі. А от відповідальність за призначення чи запрошення куратора лежить на президенті.

“…відносини президента та інституції з куратором стають необхідними для того, щоб все вийшло добре. Ось чому я вважаю, що при виборі куратора, після співбесіди і “вивчення” різних можливих кандидатів, повинні переважати довіра і взаєморозуміння”.

Roberto Cicutto

Цікаво, що потім автономія куратора, по суті художнього директора, у реалізації проєктів є повною. Після визначення назви виставки, його дослідження є вільними. Як і тип оформлення, розділи і підтеми. Важливо влучно і виразно розповісти про те, що куратор вирішив представити. Останніми роками, особливо після локдауну, спостерігається деяка тяглість, спадкоємність між попередньою і наступною виставками, навіть в дечому між мистецькими та архітектурними. Ніби ланки одного ланцюжка, що простягнувся у часі і просторі. Кінець кінцем, це визначає сприйняття, з яким запам’ятається виставка.

Як влучно висловилась сама Леслі Локко, 

“… виставка ― це не одна історія, а множинність історій, які відображають загадковий і дивовижний калейдоскоп ідей, контекстів, прагнень і значень, якими кожен голос відповідає на питання свого часу”.

Ми розкажемо про найбільш цікаві національні пропозиції, решту покажемо в супроводі  короткого коментаря. Отже, запрошуємо до Саду ― до Giardini della Biennale.

Вибрані павільйони. Будівля як об’єкт експонування

Вже так склалося, що починати зручніше “з початку”, буквально топографічного входу на бієнале. Тож деяким країнам щастить більше, бо повз них буквально неможливо пройти.
Почнемо з однієї схожої типології ― тих щасливих країн, що мають свої павільйони в Садах, і які цього року використали в якості предмета наративу буквально власні павільйони, тобто будівлю, стіни. Ніби за попередньою домовленістю, так зробили Швейцарія, Японія, Ізраїль, Німеччина, Австрія… Отже для зручності, спробуємо об’єднати окремі виставки групами, за умовною подібністю.

Важливий мессидж доносить своїм павільйоном Швейцарія (арх. Bruno Giacometti, 1951-1952).  Назва Neighbours ― “Сусіди” говорить сама за себе. За бажанням кураторів (Karin Sander, Philip Ursprung), замість того, щоб використовувати його як контейнер для виставки, вони виставляють власне павільйон як такий. Під знаком добросусідства було частково розібрано цегляну огорожу навколо і відкрито прохід до сусіднього павільйону Венесуели, що поруч зі швейцарським. До речі, кураторами було створено справжній Маніфест, який хочеться навести повністю, бо він є, в якійсь мірі, програмним для всієї виставки цього року:

“Це не буде простір, який використовується для виставки чи простір для представлення чогось іншого: цього року Швейцарський павільйон буде виставлятися сам. «Сусіди» — це діалог про спільний кордон між павільйонами Швейцарії (1951-52, Бруно Джакометті) і Венесуели (1954-56, Карло Скарпа). З усіх павільйонів Джардіні вони єдині, які безпосередньо прилягають один до одного. Вони ділять стіну. На жаль, залізні ворота зі швейцарської сторони блокують доступ між двома дворами. А цегляна стіна, добудована пізніше з боку Венесуели, закриває огляд. Ми мислимо два павільйони як просторову безперервність. Ми хочемо пробити цегляну стіну швейцарського дворика (про що повідомили венесуельських кураторів). І ми хочемо зняти залізну огорожу.

Біля головного входу ми розгорнемо килим, щоб показати, як планіметрії двох будівель спілкуються. Як і всі післявоєнні павільйони, ці два також включали в первісний проєкт багатовікові платани алеї. Протягом десятиліть листя цих дерев створювало тінь. Платан, який освіжав швейцарський павільйон, загинув минулого року. Ми залишили стояти частину стовбура перед тим, як замінити його. Дерева поблизу добре знають, що їхній товариш помер.

Конкуренція між національними павільйонами залишилася в минулому. Постійний наголос на національному представництві звузив наші горизонти. Ми вчимося лише через стосунки з іншими. І павільйони, як і всі ми, також повинні краще піклуватися один про одного”.  

***

Знаючи про японське політеїстичне вірування синтоїзм, логічно сприймається пропозиція національного павільйону Японії (арх. Takamasa Yoshizaka, 1955-1956) з довгою, як титули старовинних книжок, назвою Architecture, a place to be loved — when architecture is seen as a living creature. “Архітектура, як місце любові — сприймаючи архітектуру як живу істоту”.

З темою “Архітектура для любові” кураторка Maki Onishi та співкуратор Yuki Hyakuda (o+h architects) поставили собі за мету дослідити павільйон, спроєктований на той момент молодим, 39-річним архітектором Такамасою Йошизака. 67 років тому. На основі цього була розроблена вся виставка.

Виходячи з припущення, що архітектура — це “жива істота”, виставка досліджує історію створення, будівництва і довгого життя в Садах Японського павільйону, будівлі, яка стала “тимчасовою домівкою” для багатьох людей, і яка стоїть донині. За словами кураторів, це була “спроба розширити можливості та значення архітектури, втілена шляхом включення догляду за навколишнім ландшафтом, спогадами та закарбованими історіями”.

“Будувати речі означає передавати їм життя”

 Takamasa Yoshizaka

Якщо спробувати відгукнутись на пропозицію кураторів і включитися в запропоновану ними гру, слідуючи за відповідями, розкиданими по всьому павільйону, відвідувач точно почне думати про архітектуру, як об’єкт любові, почне ставитися до будівлі як до самостійної істоти, в якій присутнє життя. Оніші та Хіакуда сьогодні, а також архітектор Йошидзака у своїх листах із далекого 1956 року, пропонують

“… не вимірювати її цінність за функціями і характеристиками, а вміти піклуватися про неї, любити її з усіма її недоліками і незавершеністю. Толерантне ставлення до архітектурної індивідуальності приведе людство, флору і фауну до взаємного визнання їхньої унікальності, а отже, до відкритого світу, здатного на справжню повагу”.

***

Павільйон Німеччини (арх. Ernst Haiger, 1938) вже вдруге з минулорічної Арт бієнале сам стає об’єктом експозиції. Цього разу під назвою Open for Maintenance – Wegen Umbau geöffnet. Куратори ARCH+ / SUMMACUMFEMMER / Büro Julian Greb, а список учасників  зайняв би цілу сторінку.

На залишках минулорічної ідеї Relocating a Structure (Maria Eichhorn) з розкритим перекриттям підлоги і структурних елементів власне самого павільйону, цьогоріч до тих “ремонтних робіт” додалися матеріали розборки багатьох інших павільйонів Арт бієнале 2022. Таким чином бієнале мистецтва та архітектури вперше зустрічаються на матеріальному та програмному рівні.

“Відкрито для обслуговування” – інсталяція, присвячена темам догляду, ремонту та утримання. Цене виставка, а операційна модель будівельної культури, яка виходить за межі бездумної експлуатації ресурсів та людей. Саме тому павільйон, для наочності, повністю заставлений відходами мистецької бієнале минулого року, демонтованими з понад сорока павільйонів. Від 2022 залишилися сотні тон сміття, а краще сказати врятованих матеріалів для повторного використання та циркулярного будівництва – ідей, що пропагує павільйон.

Така мирна окупація павільйону через серію ремонтних робіт, в існуючому контексті “as found”, робить видимими процеси соціальної та просторової роботи, які зазвичай залишаються прихованими від очей громадськості.

До врятованих матеріалів арт-бієнале додається фізична присутність великої кількості активістів з Німеччини та Венеції. За їх участі тут весь час відбуваються воркшопи Maintenance 1:1, в яких беруть участь місцеві асоціації, студенти, учні та ремісники, що мають реальний стосунок до ремонту, обслуговування та догляду за існуючою інфраструктурою Венеції.

Відповідаючи на справжні потреби, Open for Maintenance створила в павільйоні серію тимчасових трансформацій: пандус, екологічний та інклюзивний туалет, конференц-зал, кухню, склад матеріалів та майстерню. Ці приміщення повністю виготовлені з перероблених матеріалів Арт бієнале. До речі, створено навіть справжній каталог товарів з демонтажу, які можна придбати. Проєкт демонструє, що екологічна сталість нерозривно пов’язана з соціальними питаннями.

Проєктування з випадкових врятованих матеріалів і через процеси демократичної участі генерує новий творчий потенціал в галузі архітектури, який пропонує оптимістичне бачення майбутнього цієї дисципліни, що сприймається, перш за все, як соціальна практика.

***

Хто добре знає Сади бієнале, буде вражений новим виглядом павільйону Ізраїлю (арх. Zeev Rechter, 1951-1952) – йому не вистачає скляного фасаду і вхідного блоку з боку алеї. Не дивуйтеся, ця дивна новина є частиною представленого проєкту Cloud-to-Ground. Назва є науковим терміном для позначення низхідної блискавки.

Будівля ізраїльський павільйону 1952 року, до речі за проєктом уродженця Миколаєва архітектора Зеєва Рехтера, зараз перетворилася на непрозорий, герметично закритий об’єм і сама стала частиною інсталяції. Проєкт кураторів Oren Eldar, Edith Kofsky, Hadas Maor є результатом архітектурного дослідження. Він пропонує різнобічну дискусію про технічні засоби Четвертої промислової революції, включаючи і власне павільйон як один з об’єктів виставки. Його “запаковування” натякає на фізичну природу сучасних комунікаційних мереж і матеріальність хмари, технологічної Cloud.

Непроникні конструкції, які зазвичай називають black boxes, “чорними скриньками”, з’єднані розгалуженою мережею кабелів на землі, під землею та під водою, зараз перебувають у перехідному стані. Наприклад, старі телефонні станції з їх мідними кабелями поступово зносяться, в той час як величезні центри обробки даних, що використовують оптоволоконні кабелі, стрімко будуються. Ці фізичні аспекти є свідченням технологічного прогресу. Але вони відображають також і зміну влади: володіння інфраструктурою як засобом суверенітету. Їхній непрозорий вигляд, що нагадує бункер, парадоксальним чином свідчить про їхню важливість.

Зважаючи на швидкі зміни, яких зазнали ці інформаційні структури протягом багатьох років, виставка образно висвітлює економічні та геополітичні процеси, що відбуваються зараз в Ізраїлі та навколо, підкреслює динамічний зв’язок між архітектурою та інструментами контролю.

Зосереджуючись на переході від звуку до світла, Cloud-to-Ground бачиться як імерсивна інсталяція-дослідження переходу від аналогової до цифрової комунікації. Від доступних будівель у центрі міста до закритих споруд на периферії, від прямого до централізованого зв’язку. Тема розкривається в низці об’єктів, окрім самого павільйону, які символічно використовують простір, звук та світло як основні матеріали.

***

Як і вся представлена вище низка проєктів, пропозиція Австрії в своєму павільйоні (арх. Josef Hoffmann, 1934, 1954) під назвою Partecipazione / Beteiligung теж робить головним об’єктом виставки сам Австрійський павільйон. Куратори студія AKT і віденський архітектор Hermann Czech задумали тимчасове перетворення будівлі павільйону для “соціалізації” з жителями сусіднього кварталу Венеції.

До цієї ідеї архітекторів напевно підштовхнула сама локація павільйону – на північному сході, біля периметральної стіни, що відокремлює Giardini della Biennale від міста. Навколишній район Кастелло, по-венеціанськи сестьєре, є сьогодні символом розвитку соціальної взаємодії у Венеції в останні десятиліття. Тут досі мешкають переважно корінні венеціанці. Бієнале, що відгородилася від міста високою цегляною стіною, зовні бачиться як елітарний анклав міжнародного арт-туризму.

Згадуючи соціальні рухи кінця 1960-70-х років із закликами до “відкритої, демократичної” бієнале, куратори в рамках проєкту “Partecipazione / Beteiligung” ділять симетричний павільйон Йозефа Хофманна навпіл, зміщуючи межу між бієнале та містом у межах австрійського павільйону. За їхнім задумом, західна частина будівлі мала залишатися доступною з території бієнале. До східної мав бути вільний вхід з міста через спеціально відкритий отвір, і вона мала стати доступною для мешканців та громадських ініціатив у вигляді місця для зустрічей.

Кураторська група попереджала, непевна в позитивному результаті, що за будь-якого розвитку подій, як вдалого, так і провального, ці ідеї мали сформувати зміст виставки. На жаль, після року перемовин, ним став провал – через опір з боку бієнале та залучених бюрократичних інституцій відкриття частини павільйону для міста не відбулося.

Архітектурна (провокативна) інтервенція AKT та Германа Чеха зосередилася на питанні права влади розпоряджатися простором у місті з обмеженою географічною територією. Але разом з тим і на питанні соціальної стійкості найважливішої архітектурної виставки світу в контексті історичного центру Венеції. Адже дискусія про роль бієнале в місті, що роками триває на регіональному рівні, на час виставки без сумніву отримає великий міжнародний розголос.

У продовженні буде розповідь про наступні національні павільйони та інші майданчики і заходи 18-ї бієнале. У Венеції до 26 листопада.
Далі буде…  

Official hashtags: #BiennaleArchitettura2023 #TheLaboratoryOfTheFuture #BiennaleCollegeArchitettura

18-та Міжнародна архітектурна виставка під назвою “Лабораторія майбутнього” відкрита для публіки з суботи 20 травня по неділю 26 листопада 2023 року у Садах-Джардіні та Арсеналі, а також у Форте-Марґера. 

Про Український павільйон на 18-й бієнале читайте у нас в журналі від 24 травня 2023, а також про історію створення Архітектурної бієнале Венеції.

Використані матеріали, надані окремими павільйонами, по сайту La Biennale. Фото: ©Anna Kolomiyets, вказано за місцем. Заключне фото: листівка з Австрійського павільйону з написом “Половину павільйону людям!”

Сподобалось, поділіться