18 Архітектурна бієнале Венеції, почався шостий заключний місяць найважливішої міжнародної архітектурної виставки. Захотілося майже навздогін додати дещо до попередніх оглядів вибраних національних павільйонів. Бо залишились трохи поза увагою ще одна домінуюча відповідь на задану тему, як її відобразили на окремих національних майданчиках. Тема людей і землі. Зрозуміло в перспективі ролі архітектури, в минулому і особливо в майбутньому. Нагадаємо, тема цьогорічної бієнале The Laboratory of the Future, запропонована кураторкою, гансько-шотландською архітектором Леслі Локко. Попередні огляди з Венеції в нашому журналі – частина 1, частина 2. Докладніше про кураторське бачення бієнале в презентації від 10 березня 2023. 

Зрозуміло, що людська постать є, має бути головною для архітектури, бо інакше, для кого ж ця архітектура створюється? Але кілька кураторів національних павільйонів загострили увагу своїх експозицій на бієнале саме на проблемах “фінальних користувачів”. Проблемах, які виникли сьогодні, в часи глобалізації, або ж стали наслідком помилок і порушень в минулому, як, наприклад, наслідки колонізації чи безвідповідального використання ресурсів. Це Канада, Австралія, Північні країни (Скандинавські), Польща і Мексика. Отже, подивимось на них уважніше.

Канада перетворила свій павільйон на шість місяців бієнале на штаб-квартиру кураторів, компанії Architects Against Housing Alienation (AAHA) – Архітектори проти відчуження житла.  

Виставка-маніфест Not for Sale! привертає увагу до житлової кризи, яку переживають сьогодні багато громад по всій Канаді. “Не продається!, або Не для продажу!” описує і викриває вплив спекуляцій з нерухомістю, які перетворюють житло на фінансові активи. І таким чином вони загострюють низку проблем, включаючи загальну недоступність житла, нестабільність житлових умов і, як крайній ступінь, бездомність.

Колектив AAHA стверджує, що в економіці, де домінує нерухомість, міське середовище страждає від наслідків системного расизму, сексизму та класовості. Отже, канадська виставка є закликом до архітектурної спільноти взяти на себе відповідальність. Це запрошення до спільної роботи у громадському середовищі задля пошуку креативних, життєздатних, екологічних та сталих рішень. Куратори підводять глядача до кількох висновків. Що житлова криза, як ми бачимо, характерна навіть для розвинених країн, і що її мотиви множинні. В першу чергу це розрив трьох форм зв’язку: з землею, соціальних зв’язків та втрата можливості творчо формувати власне середовище.

Канадський павільйон – це не лише постановка запитань, але й відповіді. Бо ще до переїзду кураторів у Сади бієнале, на сайт AAHA стали надходити конкретні приклади досвіду з місць, з реальними case study.  Їх можна вважати реалістичним та практичним підручником для будь-кого, хто цікавиться темою. Під час бієнале колектив кураторів працював з Венеції з десятком географічно розподілених команд з громадських організацій, прихильників невідчужуваного житла та архітекторів, відбулися архітектурні воркшопи для студентів шкіл архітектури.

***

Цікаво, що інша колишня британська колонія, Австралія, теж підняла соціальну тему, але в іншому ключі – про негативні наслідки колонізації, які ще й досі відчуваються в далекій країні-континенті. Виставка зветься unsettling Queenstown (куратори Anthony Coupe, Julian Worrall, Ali Gumillya Baker, Emily Paech, Sarah Rhodes).
Ідентичність Австралії побудована на подвійному розриві – експропріація земель аборигенів і переміщення населення з батьківщини їхніх предків. Багатство країни базувалося на видобувному ставленні до природи, як до постійного резерву для експлуатації. Це відношення до землі, людей і природи склалося в домініоні у складі Співдружності, бо державність Австралії була тісно пов’язана з британською короною. Квінстаунів в Австралії багато, павільйон цитує лише два з них, реальних.

Центром виставки “тривожний Квінстаун” є підвішена інсталяція Belvedere Ghost – копія, в масштабі 70%, контурів арочного фасаду готелю Empire, побудованого в 1901 році (рік Австралійської Федерації), у шахтарському містечку Квінстаун, в Тасманії. Інсталяція зроблена з мідної трубки, як нагадування про руйнівний і спустошуючий видобуток мідної руди в Квінстауні за британського домінування, як “привид імперії”.   

Інсталяція фасаду розміщена на фоні Immersive Wall, стіни, довжиною 16 метрів, на яку проєктуються два фільми про два австралійські міста Квінстаун, в Тасманії та Аделаїді. На цьому тлі звучать голоси, записані розповіді людей Квінстауна – художників, старійшин, шахтарів, лісорубів, письменників – з їхніми спогадами та історіями про значення місця, про дилеми розвитку, заклик до справедливості.

Одна зі змістовних частин павільйону це так званий Open Archive. Це неймовіро цікавий практичний компонент виставки: колекція “тактик” – стислих частинок архітектурного інтелекту, які відповідають на виклик деколонізації в архітектурі – зібраних професіоналами по всій Австралії. Він формує перелік або власне “відкритий архів” проєктних, дизайнерських ходів, інсталяцій, технік, пропозицій і прикладів, взятих із поточного архітектурного дискурсу та практики Австралії. Відвідувачі можуть відірвати та забрати з собою сторінки “тактик”, які їх зацікавлять, таким чином склавши свій особистий каталог. Про кожну залучену пропозицію можна прочитати на сайті павільйону.

Ще один цікавий, особливо нам в Україні, аспект, піднятий австралійськими кураторами – це колонізація топоніміки, або зміна-заміна назв міст і місцевостей, витравлювання історичних назв з пам’яті жителів домініона. Це так зване де-мапуванням. Машина колоніалізму просувається через картографування та стирання країни. Отже, виставка “тривожний Квінстаун” супроводжується фрагментами картографічного зображення третього, уявного Квінстауна, на основі існуючих карт, але з використанням історичних назв і слів аборигенів. Щоб вийти за межі багатьох успадкованих від імперії Квінстаунів.

***

Павільйон Північних країн (Швеція, Норвегія, Фінляндія) вже вдруге, після арт-бієнале минулого року, звернувся до творчості народу саамів, цього разу з просторовою інсталяцією Girjegumpi: The Sámi Architecture Library, куратори Carlos Mínguez Carrasco, James Taylor-Foster (ArkDes).

Бібліотека кочівників була створена архітектором, художником і, в чомусь, філософом Джоаром Нанґо (Joar Nango) і містить більше 500 книг, вирізок з журналів, цитат із дослідів, відео, що розповідають про традиційну архітектуру корінних саамів, родові знання і деколонізацію. Нанґо накопичував ці матеріали протягом п’ятнадцяти років.

У павільйоні мандрівна бібліотека розсіяна серед інших зразків традиційних кочівницьких конструкцій і предметів ужитку. Саамі – корінний народ європейської Півночі, який на сьогодні проживає у чотирьох країнах, між Норвегією, Швецією, Фінляндією і Кольським півостровом. Це їх традиційний регіон Sápmi. За думкою Нанґо, його гостинна виставка призначена для всіх архітекторів, щоб подумати про те, що є колоніальною спадщиною в Європі.  

Girjegumpi походить від двох саамських слів. Girji означає книга, а gumpi – тип невеличкої будівлі, за зразком якої Нанґо змоделював бібліотеку, вбудувавши її всередину ґумпі. Це форма народної саамської архітектури, яку використовують оленярі, коли переїжджають зі своїми стадами північних оленів із зимових пасовищ до прибережної літньої зони. Пересувний будиночок для весняної міграції як правило виготовляється самостійно і в сотнях різних форм. Хатинка легка настільки, щоб її можна було поставити на лижі і перемістити будь-де по снігу.  

Назва відсилає як до функції бібліотеки, так і до її мандрівного характеру, оскільки вона продовжує переїжджати з однієї локації до іншої з 2018 року. Попередньо по землях Сапмі. Цього року аж до Венеції, щоб потім знову повернутись на Північ. Куди б не подорожував Ґірджеґумпі, він адаптується і розширюється.

За своєю суттю Girjegumpi — це соціальний простір, місце, щоб зібратися, посидіти, почитати, поспілкуватися.

“Плідним способом [познайомитися] може бути розуміння саамської будівельної традиції як способу мислення. Легко помітити традицію «саамського ставлення» , яке породжує прагматичну, композиційно складну народну архітектуру, що часто містить типові елементи переробки та спонтанного використання матеріалів, таких як місцева деревина, пластик та волокнисті тканини, бочки з-під нафти, картон, ізоляційну піну тощо та все, що може бути доступним на місці»

Джоар Нанґо “Саамська будівельна традиція: складна картина”

***

Дуже цікавий проєкт, в чомусь протилежний попереднім, представили в павільйоні Польщі. Називається він Datament (куратор Jacek Sosnowski). Протилежний, бо люди тут “виведені за дужки”, а можливість діяти і творити передана алгоритмам.

Отже, польський Datament — це просторова інсталяція, як результат діалогу між художником і архітектором. Anna Barlik займається візуальним мистецтвом та питаннями кольору і композиції. Marcin Strzała – архітектор, який досліджує зв’язок між цифровими даними та їх фізичним проявом у дизайні. Разом вони розробили структуру, засновану на аналізі цифрових даних. 

Назва-неологізм Datament означає “всюдисущу присутність даних”, які постійно формують реальність, у якій ми живемо. На перший погляд ігрова, інсталяція піднімає складне питання “співжиття” людей з новою цифровою реальністю і розуміння, до якої міри ми можемо покладатися на результати обробки даних алгоритмами.

Вірячи в їх безпомилковість, ми дозволяємо алгоритмам розраховувати та проєктувати будинки та міста. Оминаючи чутливого та свідомого дизайнера, цифрово оброблені дані створюють спотворені рішення, такі як ті, що представлені в Польському павільйоні.

Розглядаються чотири типові усереднені житла Польщі, Гонг-Конгу, Мексики і Малаві, представлені в об’ємі і в масштабі 1:1 чотирма кольоровими металевими структурами, що заповнюють весь простір павільйону. Добираючи дані, автори навмисно закладали в свій експеримент кілька неточностей або базували його на відверто недосконалому процесі. Такі алгоритми не враховували всі сторони задачі, апріорі дуже різні для різних країн, виходячи з різних умов, стандартів життя і традицій. Лише приблизно зберігаючи видимість об’єктивності і послідовності. Ніби граючи на людській схильності більше довіряти авторитету даних та автоматизованих процесів прийняття рішень.  

Для наочності, це можна порівняти зі штучним інтелектом, коли якість і точність результату напряму залежить від глибини постановки задачі і здібностей оператора, який взаємодіє з AI. Отже, автори, враховуючи невідворотність використання автоматизації у сучасності, закликають до прозорості процесів збору і обробки даних, а особливо не виключати фігуру “чутливого та свідомого дизайнера”.

Архітектурна бієнале – це простір для інтелектуальних пошуків. Лабораторія майбутнього, в якій можна втілити будь-який експеримент і повірити в будь-яку ідею. Або ж перевірити її. Як це зробили в Польському павільйоні.

***

Напевно один з найбільш веселих павільйонів – Мексики в Арсеналі, з проєктом Utopian Infrastructure: the Campesino Basketball Court. Утопічна інфраструктура на провінційному баскетбольному майданчику, куратори APRDELESP і Mariana Botey.  

В павільйоні відтворено в масштабі 1:1 фрагмент сільського баскетбольного майданчика, Campesino. Такі зустрічаються практично в усіх невеликих містечках і поселеннях корінних громад Мексики, задумані для підтримки програм деколонізації.

Баскетбольний майданчик трактується як найменша одиниця селянської соціальної інфраструктури. Баскетбол став популярним у країні в 20-х роках минулого століття. У 1940 році уряд сприяв будівництву спортивних об’єктів у рамках плану аграрної реформи в провінціях, як маніфест політики, спрямованої на впровадження гнучких громадських проєктів у сільській місцевості, у загальному процесі деколонізації та модернізації країни.

Цікаво, що в більшості випадків такі майданчики, створені перш за все для відпочинку і розвитку спорту, трансформувалися в справжнє привілейоване і багатофункціональне місце зустрічі для односельчан.

На сайті павільйону так описується один із них:

“Тут, в Оахака, в кожній громаді, або принаймні в кожній громаді, яку я бачив, існує більш-менш така схема… Зазвичай церква, ратуша та баскетбольний майданчик об’єднані в одну конфігурацію.

Тепер, коли я думаю про це, я б назвав її Громадянською площею … Насправді він [баскетбольний майданчик] функціонує як площа через те, де він розташований. Тут… його використовують для соціальних і політичних заходів. Наприклад, якщо приїздить державний функціонер, якщо є агітаційний захід, якщо ми проводимо сільські збори тощо. Іноді він також використовується для культурних заходів та концертів. Ще по суботах ми проводимо тут наш щотижневий ринок, тоді він зайнятий як базар просто неба.

…ми називаємо це kuyätäjk . Перекладається щось на кшталт «простір гри»…  — це більш багатозначно, ніж «баскетбольний майданчик»”.

Серхіо Галаз і Ґімена Бустаманте “Рентгенівський знімок баскетбольного майданчика”

Campesino на бієнале функціонує як дослідницька лабораторія, в якій низка нескладних трансформацій перетворює сільський баскетбольний майданчик на унікальний простір для побудови політичних, соціальних і культурних процесів. Це набагато більше, ніж проста репліка західної спортивної інфраструктури.

Тимчасовий колективний простір складається з таких елементів: фрагмент баскетбольного майданчика, сітка, стеля з нарізаного паперу, рекламний (пропагандистський) кіоск, відео-інсталяція та деколоніальний (за підбором пісень) музичний автомат jukebox. Паралельно з карнавальною програмою тут працюють ще такі платформи для обміну думками, як веб-сайт, радіостанція (Radio El Colibrí del Lado Izquierdo / Радіо Колібрі Лівого боку) та кіноклуб (Cineclub Bizalú). Чудове, веселе і позитивне місце серед стриманих залів Арсеналу. Огляд бієнале добре закінчувати саме тут.

Використані матеріали сайтів національних павільйонів. Фото: ©Anna Kolomiyets, вказано за місцем. Перше фото – павільйон Північних країн.   

Нагадаємо, в першій частині огляду йшлося про країни, які використали в якості головного об’єкта виставки власні національні павільйони, в другій об’єднані ті, що так чи інакше звернулися до однієї з найважливіших тем сьогодення – водних ресурсів, архітектурних інфраструктур та важливості води для людства в цілому в XXI столітті. 

Сподобалось, поділіться