“Місто проти держави. Є місце, яке кидає виклик нашому базовому уявленню про місто. Воно відоме як Небелівка”. Так інтригуюче починається презентація проєкту лондонської студії Forensic Architecture* в Арсеналі 18 Архітектурної бієнале у Венеції.
І далі: “Виникнення міст обійшлося високою ціною — безлика бюрократія, багатство й влада, зосереджені в руках небагатьох — принаймні так нас вчить традиційний наратив історії… Поєднуючи археологічну науку з інструментами судової архітектури, ми досліджуємо знахідки, які підривають цей наратив.
Чи може це традиційне бачення міста бути простою ілюзією? Своєрідний міф для форм нашого сучасного міста та його соціальної нерівності?
Сьогодні відбувається революція в нашому урбаністичному розумінні. Воно походить із лабораторії минулого. Пропонуємо вам розглянути The Nebelivka Hypothesis”.

В першій частині статті ми розказали про дослідницький проєкт “Небелівська гіпотеза”. В продовженні хочемо запропонувати ексклюзивне інтерв’ю з Давіде Пішітеллі, одним з ключових учасників цієї надзвичайно цікавої роботи, присвяченої українському протомісту на Кіровоградщині.

Представимо співрозмовника Давіде Пішітеллі (Davide Piscitelli), координатора проєкту The Nebelivka Hypothesis. Давіде – італійський художник і дослідник. Після закінчення міланської Академії образотворчих мистецтв Brera навчався у престижному лондонському Університеті Central Saint Martins, де зараз  є запрошеним асистентом по магістерській програмі Material Futures. Наразі головне заняття Давіде – дослідник у Forensic Architecture (далі FA). Для свого напрямку думки і творчості він знайшов визначення як antidisciplinary. Нагадаємо, тема цьогорічної виставки у Венеції “Лабораторія майбутнього”, The  Laboratory of the Future. Розмовляла Анна Коломієць.

Анна Коломієць: Проєкт The Nebelivka Hypothesis стоїть дещо осторонь від всіх ваших (FA) попередніх розслідувань, які по-перше, стосуються більше сучасності, по-друге, працюють на виявлення і підтвердження кримінальних злочинів (урядів, силових структур, військових, промислових, екологічних тощо), з використанням супутникового картографування, історичних архівів, генпланів та інших архітектурних об’єктів.

Вашу роботу я би порівняла з роботою популярної в Україні, заснованої у Великій Британії міжнародної групи дослідників і громадських журналістів Bellingcat. Або більш близької до теми архітектури студії Killing Architect, яка представила на цій самій 18-й бієнале своє шокуюче детальне розслідування з розкриттям мережі таборів китайського уряду, побудованих у Сіньцзяні для масового утримання мусульман-уйгурів.

Чим ця робота відрізнялася від багатьох інших в списку ваших досліджень?  

Davide Piscitelli: Так, я знаю Bellingcat, ми співпрацювали з ними в минулому. Наше дослідження також частково базується на даних з відкритих джерел, але воно відрізняється тим, що ми більше покладаємося, як ти правильно зазначила, на архітектуру, на просторову реконструкцію події, можливо, тому, що засновник FA, Еял Вайцман, архітектор, як і багато членів нашої студії. Ми маємо також кілька власних методів, розроблених нами під конкретні випадки.

Цей проєкт насправді відрізняється від усіх попередніх, які стосувалися переважно різних насамперед сучасних злочинів. Але іскра зацікавлення спалахнула в Берліні, під час конференції в HKW (Haus der Kulturen der Welt), присвяченій книзі Венґров і Ґребера “На світанку всього. Нова історія людства”*, туди нас запросив куратор Ансельм Франк. Саме Ансельм вперше познайомив нас з цією книгою, і вона нам дуже сподобалася, особливо “Nebelivka case”. І вже там, у Берліні, ми познайомилися з Девідом Венґров, який був серед гостей конференції.

“Прочитавши книгу «На світанку всього», я був вражений тим, як автори мобілізували архітектурні докази – будівлі, міські площі, місцину, оточення – щоб демонтувати звичне бачення історії людського поселення, міст і шляхів, ніби вони неминуче ведуть до держави та імперії. Я відчув, що це був найамбітніший проєкт архітектурної «контро-криміналістики», який я будь-коли бачив”.

Еял Вейцман, директор Forensic Architecture

Ідея створення спільного проєкту виникла як експеримент. Спочатку ми з Еялем поглибили наші знання по темі і зв’язалися з деякими археологами, які брали участь в експедиції 2012-2015 років. Завдяки їхній підтримці, за кілька тижнів ми розробили прототип нашого інструменту реконструкції і представили його під час конференції “Дискусії про цивілізації” (Die Zivilisationsfrage). Так, майже як гра, розпочалася наша співпраця з Девідом Венґров.

А.К. Можу уявити, що Венґров як ентузіаст цієї теми, одразу прийняв вашу пропозицію розвивати проєкт за допомогою інструментів і методів FA?

D.P. Здебільшого це був розвиток наукової думки через експерименти з новими техніками та методологіями, у діалогах між Девидом та Еялем, від яких я особисто багато чому навчився. Ми думали про те, щоб спробувати застосувати наші методи і в археології. Все почалося дуже природно в травні 2022 року. В ході нашої роботи ми розробили генеративний інструмент, який також можна побачити у відео на бієнале, заснований на раціональному мисленні та моделюванні етапів розвитку та занепаду цього доісторичного міста протягом обраного періоду в 200 років, у часовому проміжку понад 3500 років до нашої ери. Наш інструмент в основному базується на даних, зібраних археологами за останні роки.

А.К. Чи ваша увага саме до цього українського сайту з усіх, що відносяться до культури Трипілля-Кукутені, спричинена війною в Україні і вашими попередніми розслідуваннями? [Іловайського розстрілу в серпні 2014, обстрілів Київської телевежі 3 березня 2022, Драматичного театру в Маріуполі 16 березня тощо].

D.P. Насамперед тому, що серед випадків, розглянутих у книзі Венґров-Ґребера, нас найбільше зацікавив випадок Небелівки та її урбаністичної структури. Іншим важливим елементом став багатий матеріал, зібраний під час англо-української експедиції (The Nebelivka Project, 2009, 2012-2015). На жаль, невдовзі це збіглося з російським вторгненням. На той момент, так, у нас вже були в Україні контакти і співробітники, такі як Центр просторових технологій у Києві, який зараз є звичною частиною нашої розширеної родини. Вони зробили всі інтерв’ю та відео з дрону, які ви можете бачити у венеціанському Арсеналі.

А.К. Це була ваша неймовірна гіпотеза про те, що знамениті українські чорноземи можна вважати антропозолями (використаємо неологізм), тобто ґрунтами, створеними людиною або зі штучно підвищеною родючістю завдяки людській діяльності?

D.P. Гіпотеза Небелівки ґрунтується на нещодавніх дослідженнях Роберта Хофмана, Йоганнеса Мюллера та їхніх колег, які аналізують потенційні зв’язки між впливом людини та розвитком специфічних черв’яків у землі, що сприяло прискоренню виробництва чорнозему. Спочатку ми були зачаровані архітектурною логікою місця, але з часом зрозуміли його глибокий внутрішній зв’язок з навколишнім середовищем.

У Небелівці є щось таке… відчувається певна комплексність, яка зачаровує.

Небелівка демонструє нам дивовижну хитромудрість мислення, системну та урбаністичну: вулиці, квартали, організація життя. У Небелівці є щось таке… відчувається певна комплексність, яка зачаровує. Незалежно від використання, цей тип архітектури показує нам не лише складність структури, але й комплексність співіснування людей між собою і людей та середовища…

А.К. Чи робили ви якісь додаткові польові дослідження або базували роботу на попередньо зібраних даних?

D.P. Те, що можна бачити у Венеції, значною мірою було розроблено на основі даних, зібраних археологами під час їхніх експедицій в Україну. Потім були створені інструменти [з FA], які були доопрацьовані протягом наступних місяців спеціально для цього дослідження, в тісному контакті з археологами і з Девідом Венґров. Але мушу сказати, що відбувся також значний розвиток самого мислення, не лише методології.

А.К. Від закінчення експедиції в Україні (2015) пройшло 8 років. Чи були зроблені якісь наступні кроки по з’ясуванню загадок великих поселень в Центральній Україні? Чи було знайдено якесь пояснення великій пустоті в центрі мега-сайту­, так званого “таємничого порожнього центру”? Мені чомусь весь час хочеться назвати його майданом, по аналогії з великими площами в центрі українських селищ чи міст, де історично відбувалися головні події суспільного життя.

D.P. Цікаво, що навіть сьогодні існують різні теорії щодо розвитку та занепаду Небелівки. Це також питання прочитання археологічних свідчень. Однозначної та усталеної теорії досі немає. Сам потенціал цього місця дає нам підстави для спекуляцій. Однак саме так, в центрі немає жодних ознак архітектури, він просто порожній. Це наштовхує на думку, що, скоріш за все, це був простір для ритуалів чи зборів. Як велика площа, як ти її називаєш по-вашому Майдан. Цей простір між двома колами будинків, здається, весь час залишався порожнім для колективних подій.

Дехто з учених припускає, що Небелівка не була постійно заселеним місцем, а люди з довколишніх місць приходили сюди в певний час, на певні ритуали та зібрання. Просторові свідчення цієї стоянки дають нам зрозуміти, що за цим стояло певне мислення, яке дозволяє нам побачити в мешканцях Небелівки не просто мисливців та збирачів, які жили невеликими групами, як прийнято вважати щодо неолітичних народів, а чимось зовсім іншим. Насправді, в Небелівці був досягнутий певний рівень локальної складності та управління, про що свідчить також наявність “кварталів” зі схожими, але різними звичаями.

А.К. У книзі, присвяченій The Nebelivka Hypotesis говориться, що “обстеження центру міста не виявило жодних доказів палаців, центрального сховища, адміністрації, багатих поховань чи будь-яких інших ознак контролю згори вниз”. І лише мимохіть згадується якась “велика споруда”. Проте в українських джерелах цій будівлі приділяється значна увага і значення. Насправді дуже велика –60 на 20 метрів, вона була двоповерховою, зроблена з дерева і глини, включала внутрішній дворик з портиками по периметру. З сімома глиняними вівтарями, пофарбованими в червоний колір підлогою і стінами. Неймовірний зразок архітектури Мідної доби. Для ваших досліджень і висновків ця споруда не мала якогось ключового значення?

D.P. Ми теж згадуємо про цю споруду в нашому відео, і особливо в книзі, але нас більше цікавили макро-якості поселення і їх можливі взаємодії. У плані, безумовно, ця структура виділяється з усіх інших. Але тут є дві лінії думки, українська і британська. Для британської важливо, що і тут, незважаючи на розміри, немає ознак накопичення добра чи влади. Припускається, що він використовувався для зібрань. По колах плану розкидані інші споруди, трохи більші за розмірами, названі вченими “assembly houses”,  будинками для зборів, а також для складування, на кшталт великих комор. Дослідження групи археологів в Україні [під керівництвом Михайла Відейка], як мені здається, по-іншому інтерпретують ці свідчення, і тому розмір будівлі набуває більшого значення.

А.К. Небелівська гіпотеза одразу була задумана як проєкт для представлення на 18-й Архітектурній бієнале чи ідея подати її на розгляд кураторки Леслі Локко прийшла пізніше?

D.P. Проєкт народився після берлінської конференції, про яку я розповідав. Тоді ніхто не думав про бієнале. Пізніше, коли ми побачили тему виставки і проєкт був уже в своїй просунутій фазі, ми знайшли багато спільного між “Лабораторією майбутнього” і нашим дослідженням. Я думаю, що Еял мав розмову з бієнале, і ми представили “Небелівку” на розгляд журі.

А.К. Яка доля цього проекту після бієнале?

D.P. Проєкт є лише початком розвитку нового способу мислення між практикою археології та судовою архітектурою. Генеруючий інструмент, за допомогою якого ми змоделювали етапи зростання та занепаду Небелівки, здивував археологів. Тож в цьому є потенціал для майбутніх розробок та застосувань такої методології вченими. Використання інноваційних технологій та методів за межами археології з залученням тієї ж інформації, що була зібрана раніше, може розширити результати і дозволити дослідникам зрозуміти набагато більше або побачити нові горизонти. Ми сподіваємося, що ці експерименти можуть стимулювати як нові наукові дебати, так і технології.

Я хотів би закінчити ось чим. Цей проєкт відрізняється від попередніх тим, що він не є розслідуванням злочинів чи, наприклад, державного насильства. Наша звична робота [FA] – це практика контр-розслідування та “анти-гегемоністичного” дослідження, тобто проти гегемонії держави. У наших розслідуваннях ми аналізуємо джерела доказів, доступні державі, або часто створені самою державою, за допомогою яких вона контролює та тримає в дисципліні населення. Випадок Небелівки унікальний тим, що дозволяє нам контр-дослідити традиційний наратив про власне саму державу, яка, згідно традиційної науки, виникла в результаті розвитку ієрархічних міст як єдино можливої форми організованого суспільства. Археологічні знахідки Небелівки демонструють інший тип міста та спосіб співжиття. Це те, що ми назвали егалітарним містом [від франц. égalité – рівноправність], яке проіснувало досить багато століть. Наразі Небелівка ще не визнана містом з точки зору офіційної науки. Але ми сподіваємося, що наше дослідження сприятиме визнанню Небелівки саме містом і, особливо, допоможе уявити інше альтернативне майбутнє.

*Forensic Architecture (FA) — міждисциплінарна дослідницька агенція, створена англо-ізраїльським архітектором Еялем Вейцманом, базується в Goldsmiths, University of London. FA проводить просторовий і медіа-аналіз для міжнародних прокурорів, правозахисних груп і неурядових організацій. Її дослідження представлені на політичних і правових форумах, комісіях правди, судах і доповідях про права людини, а також на численних виставках і публічних заходах. Агенція багато займається розслідуванням порушень прав людини та військових злочинів, зокрема місць бомбардування від Гази до України, проводячи спеціальний аналіз специфічних даних і аналіз ЗМІ для міжнародних прокурорів, правозахисних груп і неурядових організацій. Нагороджена багатьма міжнародними престижними преміями та відзнаками. Групове фото студії: Credit Oliver Chanarin.

**«Ранній урбанізм у Європі. Випадок Трипільських мега-сайтів України». Керівники експедиції Михайло Відейко, Джон Чапмен та Біссерка Гайдарська. Фінансування відбулось за рахунок грантів Уряду Великої Британії (2009), на другому етапі (2012-2015) додалась наукова корпорація National Geographic.

***“The Dawn of Everything: A New History of Humanity” (David Graeber, David Wengrow, Publisher Allen Lane, 2021). Книга “На світанку всього. Нова історія людства” писалася дуетом авторів протягом десяти років, вийшла вже після смерті Девіда Ґребера (2020); одразу стала бестселером і сьогодні перекладена на багато мов світу, серед них німецька та італійська. Викликала величезну хвилю дебатів та суперечок всередині міжнародної наукової спільноті. Українською про досліди британських науковців, які передували виходу книги, можна прочитати на Спільному.

В статті використані матеріали La Biennale di Venezia, Forensic Architecture, Кіровоградська правда, UNIAN, Bezvodovka.com. Фото: ©Anna Kolomiyets, ©Forensic Architecture, фото Давіде Пішітеллі по джерелу, вказано за місцем. Цитата Девіда Венгроу та інші наведені за книгою The Nebelivka Hypothesis Book.

Інші матеріали в нашому журналі про венеціанську Бієнале: Українські проєкти цього року у Венеції, Історія виникнення Архітектурної бієнале, презентація 18 Архітектурної бієнале, гіпотеза українського павільйону Ukrainian workshop of the Future, пропозиція до програми Архітектурної бієнале 2023 Долаючи Sick Place Syndrome.  

Сподобалось, поділіться