Camparino in Galleria_photo Anna Kolomiyets_cover

Campari. Camparino. Історія одного успіху

Це розповідь про одну міланську сім’ю, популярний італійський ритуал – аперитив, і про знакове для Мілана місце, кафе Camparino на площі Дуомо, де цей ритуал власне і народився. Це історія обдарованих людей, що простягнулася через кілька поколінь і кілька стилів, від ампіру до модерну, ар-деко і футуризму. З другої половини XIX століття до наших днів. Щоб підсумувати описом нещодавнього блискучого рестайлінгу історичного закладу за проєктом однієї з найвідоміших міланських студій, архітектора П’єро Ліссоні.

XIX століття. Ґаспаре. Campari

14 листопада 1867 року в кімнатах, прилеглих до Caffè Campari, розкішного ресторану в новій Галереї Віктора Еммануїла II, у сім’ї Ґаспаре Кампарі та Летиції Галлі народився четвертий син, охрестили його Давіде, і йому судилося увійти не лише в італійську, а й світову історію. А поки що він потрапив у місцеву газетну хроніку, бо виявився першим немовлям, яке з’явилося на світ у стінах новісінької критої Галереї-Пасажу. І в цьому місці потрібно відмотати розповідь трохи назад.  

Батько новонародженого, Ґаспаре у свої 39 років міг пишатися собою – перебравшись із провінційної Новари до Мілана всього за 5 років до описуваних подій, він здійснив карколомний кар’єрний зліт як для вихідця з багатодітної селянської сім’ї. Обдарований хімік, захоплений комбінуванням дистилятів і настоянок, після навчання і роботи в найкращих закладах Турина – кондитерській Bass і ресторані Cambio, він переїхав до Новари.

Лікерна-кондитерська Romana Bass у Турині, де починав свою кар’єру Ґаспаре Кампарі

Там відкрив маленький бар Caffè dell’Amicizia, де тестував на відвідувачах свої алкогольні винаходи. Назви настоянкам Ґаспаре давав найромантичніші та надихаючі: Рожевий лікер, Cordial – Сердечний, Parfait Amour – Ідеальне кохання, Еліксир довгого життя. Аж поки 1860 року не винайшов на основі алкоголю, трав, кінотто, фруктів і таємних інгредієнтів – загалом близько шістдесяти – гіркий лікер, amaro. Назва у нього була незручно довга, Bitter all’uso d’Hollanda, але справив він ефект бомби, що розірвалася! Напій сподобався і став настільки популярним, що шанувальники для простоти прозвали рубіново-червону рідину ім’ям творця – Bitter Campari. Такий успіх підштовхнув Ґаспаре до прийняття доленосного рішення. 

Він залишив у Новарі свою скромну справу і, захопивши колби, реторти та записи, перебрався з родиною до Мілана, який обіцяв незмірно більш масштабні перспективи. У нього були тільки кілька ним придуманих рецептів лікерів, море енергії та великі плани. Швидко знайшовши фінансову підтримку своєму підприємству, він відкрив не де-небудь, а на площі Дуомо, в історичних Портиках Фіджині, Coperto dei Figini, перше кафе свого імені.  

Angelo Inganni. Вид на площу Дуомо з-під арок Портиків Фіджині. Пінакотека Castello Sforzesco. Мілан
Вид на Дуомо і Портики Фіджині (лівруч). Ілюстрація 1805 року

Мабуть, міланці слідом за новарцями теж дали найвищу оцінку незвичайним рецептам синьйора Кампарі – справа стала процвітати. Його заклад під знаменитими Портиками XV століття став одним з найпопулярніших місць серед городян. Хоча й недовго тут проіснував.

Площа Дуомо і Портики Фіджині на першому плані. 1859

Коли 1864 року було розпочато давно назрілу грандіозну реконструкцію центральної площі, Портики Фіджині, гаряче любимі міланцями, потрапили під знесення, щоб відкрити вид на Собор. За проєктом архітектора Джузеппе Менґоні крита галерея повинна була з’єднати площу Дуомо з площею Театру Ла Скала, з боку Собору її мала увінчувати тріумфальна арка.

Розбирання Портиків Фіджині. 1867

Поки корінні міланці оплакували руйнацію Портиків, Ґаспаре проявив вражаюче підприємницьке чуття. Він став першим комерсантом, який з Фіджині рішуче перебрався зі своїм закладом під інші склепіння, у стіни нової Галереї, щойно вона була відкрита для публіки. Ще до завершення Арки, 25 вересня 1867 року він відкрив у стратегічній точці на розі Пасажу і площі Дуомо новий гран-ресторан Caffè Campari. Престиж місця вимагав зовсім іншого підходу до оформлення – інтер’єри тут були багато декоровані й обставлені в модному стилі ампір. У глибині його були великі пляшкові склади, лабораторія, а зверху ресторану чотири просторих житлових апартаменти. Саме там в одній із кімнат за два місяці після переїзду і народився син Давіде.

Будівництво Галереї Віктора Еммануїла II. 1865

Поки хлопчик ріс і дорослішав у кімнатах над закладом, спостерігаючи за батьківськими ідеями та діловими навичками, ресторан перетворився на процвітаючий, найзнаменитіший у місті. Його вишукана реклама запрошувала з усіх афішних тумб і газетних сторінок, заманюючи стильною графікою та звучними слоганами. На кшталт “Campari такий чудово гіркий, що робить життя солодким!”

Рекламний плакат Campari на рубежі двох століть. Архів Galleria Campari

Завидним був і список зіркових гостей, які були тут завсідниками або побували хоча б одного разу. Король Умберто I заїжджав сюди на каву дорогою на Villa Reale до Монци. Часто, до або після вистав у ближньому Театрі алла Скала, заходили композитори Джузеппе Верді, Джакомо Пуччіні, драматург і лібретист Джакомо Джакоза, диригент Артуро Тосканіні. Відомі письменники, художники, політики і фабриканти збиралися тут у гуртки за інтересами.

Caffé Campari (ліворуч) і каса в Bar di Passo в новому Camparino. Фото Camparino.it

Коли 1882 року Ґаспаре Кампарі не стало, його справа процвітала, а секретні рецепти популярних напоїв обіцяли нескінченний потік прибутків. Як написав у некролозі міланський “Вечірній кур’єр”, Corriere della Sera:Він залишає п’ятьох дітей і близько півмільйона щасливих статків”. Щастям став не лише спадок, а й той факт, що середній із трьох синів Давіде виявляв неабиякий інтерес до виробництва лікерів і неабиякі здібності. Його старший брат Джузеппе присвятив себе письменництву, а молодший Ґвідо був ще занадто юним. Мати Летиція кілька років керувала бізнесом, поки син підростав. Коли Давіде виповнилося дев’ятнадцять, він узяв на себе ведення сімейної справи.    

Fratelli Campari successori. Історичні лікери і біттери під маркою Campari

Для початку батьківська фірма була перейменована в Gaspare Campari. Fratelli Campari successori – “Спадкоємці Брати Кампарі”. Давіде в ці роки багато подорожував, здебільшого Францією, щоб поглибити свої пізнання в культурі виноробства і винокуріння, провінція Бордо стала його улюбленим місцем. Вивчав він і можливості переведення кустарного виробництва на сучасні рейки, планував організацію першої комерційної мережі дистрибуції.

Підсумком стало створення 1892 року першої невеликої фабрики на вія Корсико в Мілані, і незабаром за нею другої, трохи більшої. Індустріальне перетворення початкової лікеро-горілчаної справи підштовхнуло Давіде до того, щоб скоротити довгий список еліксирів і лікерів, зосередившись на дуже невеликій кількості найменувань. І він розумно зробив ставку на два найпопулярніші рецепти – батьківський Bitter Campari та Cordial Campari, авторство або вдосконалення якого деякі джерела приписують саме йому.

XX століття. Давіде. Camparino

Якщо Ґаспаре згадують як обдарованого лікериста, творця нових смаків і нескінченних комбінацій алкогольних “еліксирів довгого життя”, Давіде визнають геніальним підприємцем-новатором і піонером рекламної стратегії. Обдарований син талановитого батька одним із перших зрозумів наскільки важливо було залучати для створення образу компанії знакові постаті сучасного мистецтва. А популярність напоїв зростала синхронно з масштабуванням виробництва – 1904 року було запущено велику фабрику в Сесто-Сан-Джованні під Міланом, тоді ж управління батьківським рестораном перейшло до молодшого брата Ґвідо. Ще через шість років компанію було перейменовано в Davide Campari & C. Але, мабуть, тільки побудови стратегій виробництва і комерції Давіде було недостатньо, а може, факт народження і життя над рестораном давався взнаки. Але найімовірніше було просто зручно відточувати методи подачі та просування продукту у власному закладі, як на якомусь тренувальному майданчику.    

Хай там як, 1915 року, йдучи слідами батька, Давіде відкрив у Галереї, по інший бік від історичного Caffè Campari своє, і назвав його зменшувальним ім’ям Camparino, абомаленьке Campari. На архівних фото тих років можна бачити дві однакові вивіски по обидва боки від тріумфальної арки Галереї Віктора Еммануїла. Брати Кампарі впевнено підкорювали Мілан!

Camparino, Bar di Passo. Історичне фото, 1923
… і сьогодні

У Camparino й сліду не було від ампірної помпезності батьківського ресторану. Тут сучасним було все. Для оформлення інтер’єрів за естетичними канонами модерну, в Італії він частіше зветься ліберті, були запрошені найкращі майстри моменту.

Зал першого поверху в рівні вулиці Bar di Passo, Прохідний бар, виходив на площу Дуомо. Художник Анджело Д’Андреа прикрасив його стіни чудовою мозаїкою з флористичними мотивами, квітами, павичами і райськими птахами, а ще червоними папугами, схожими на тих, що населяють фрески Тьєполо. У яскравості фарб і вигинах ліній відчувався вплив Густава Клімта, слава якого гриміла тоді на всю Європу.

Angelo D’Andrea. Деталь мозаїки з червоним папугою. Фото: архів Campari Gallery

Г-подібну барну стійку з різьбленням і кольоровими вставками-інтарсіями виготовив знаменитий червонодеревник початку ХХ століття Еудженіо Кварті. Його рук і окремо розміщена дерев’яна каса з різьбленими деталями. Пара великих дзеркал множила відблиски пляшок, віддзеркалення гідних офіціантів і поважних, часто статусних відвідувачів. Серед них, як і в закладі батька Ґаспаре, траплялися відомі особистості світового масштабу. Усі світильники в залі, дві круглі люстри на 36 ламп кожна і бра при вході створив з кованого металу майстер Алессандро Маццукотеллі, автор ліхтарів на площі Дуомо. Мармурові столики з латунним обрамленням, м’які стільці в червоному оксамиті на підлозі в техніці seminato, пізніше заміненій мармуровими білими і коричневими квадратами.

Були тут і технологічні нововведення. Насамперед винахідлива система охолодження газованої води, вона безперервно циркулювала в підвальному приміщенні й холодною надходила на барну стійку. Коктейлі сервірували в охолоджених келихах особливої форми, тож смак їх був чудовим, а вигляд ефектним. Для Campari зельтерська вода від самого початку стала ідеальним додатковим інгредієнтом – вона чудово врівноважувала гіркі нотки напою. А багато наступних інновацій Давіде виникли саме на основі цього варіанту подачі найпопулярнішого лікеру в його асортименті. Campari Seltz, біттер навпіл із зельтерською, став революційним напоєм, який вже дуже скоро почали подавати не тільки в елітних міських кафе, а й у простих провінційних барах по всій Італії. А Camparino став невід’ємною частиною міланського пейзажу, зразком класу, стилю і власне символом аперитиву, як нового ритуалу дозвілля.

Adolfo Hohenstein. Репродукція рекламного плакату Campari, деталь. 1901

По суті, міланська традиція аперитиву народилася саме в Camparino, під арками Галереї. А разом із нею найвідоміші коктейлі на основі біттеру, ікони та класика міксології, як-от Americano, Milano-Torino чи Negroni.  

XXI століття. Рестайлінг

Трошки відмотаємо у століття двадцяте, щоб потім повернутися в майбутнє.  

Давіде Кампарі не залишив прямих спадкоємців, тож його справою – виробництвом напоїв, цілком успішно займалися племінники. У той час як бар Camparino передавали різним управителям. Під час бомбардувань серпня 1943 року Галерея сильно постраждала, кав’ярня меншою мірою, отже вона зберегла своє історичне оформлення. Одразу після війни ліцензію на управління придбав кравець із Пульї Гульєльмо Міані. За роки під керівництвом родини Міані в Camparino відбулося багато позитивних перетворень. Було розширено площі – 1990 року до історичного закладу було доєднано приміщення колишньої Державної бібліотеки, нові зали було оформлено в стилі ар-деко за проєктом архітектора Філіппо Перего. Весь цей час не переривалася співпраця з Campari.

Проте ім’я Camparino то з’являлося, то зникало з вивіски, хоча й було визнане історичним закладом Мілана. Близько десяти років нового століття тут було кафе Zucca in Galleria. Поки 3 січня 2012 року сюди остаточно не повернулося ім’я Camparino. У 2018 році Міані продали ліцензію Campari Group. Постало питання про рестайлінг і перезапуск історичної кав’ярні. Тоді й було запрошено відомого архітектора П’єро Ліссоні, з огляду на важливість об’єкта і його стратегічну позицію – як для Мілана, так і для бренду.

Під час робіт. Фото: Scatti di gusto. 2019

Інтригу було запущено. Цікавих було багато, але за вітриною, щільно закритою великими постерами з танцюючим Спірітелло, нічого не можна було розібрати. Потрібно було чекати відкриття, яке відбулося в листопаді 2019 року.

Що ж являє собою рестайлінг від Lissoni & Partners?

Досвідчений архітектор, П’єро Ліссоні назвав цю свою роботу “мовчазним проєктом”. У тому сенсі, що всі привнесені нововведення не повинні були затьмарити звичний образ улюбленого “міланського салону”, а відтінити і одночасно осучаснити його, “струсити пил”. Причому з великою обережністю.

“Архітектурне оновлення такого місця, як Camparino, означає не тільки виявлення незмінних постулатів міланського інтер’єрного дизайну; це означає, перш за все, виявлення сенсу соціалізації та переоцінку культури спілкування”.   

Piero Lissoni

Із залом першого поверху Bar di Passo все було досить зрозуміло – його потрібно було найделікатнішим чином відреставрувати: від мозаїк до меблів, мармурової підлоги та світильників. Єдине, що тут було переглянуто – це освітлення верхнього рівня касетованої стелі та оформлення вітрин, уніфіковане в усьому закладі.

Фото © Santi Caleca

Новинки починаються в переході з історичного бару до відкритого майданчика і сходів наверх і в нижній зал, який був заново створений і присвячений Давіде Кампарі.

Ця абсолютна новина, створена на місці колишнього складу. Тут можуть проводитися заходи, дегустації, курси міксології для бар-тендерів. Декор залу мінімальний: великі історичні плакати, етажерки з пляшками, в рамках – силуети художника Уго Мокі, присвячені знаменитому біттеру. Створені під розмір світильники для склепінчастої стелі нагадують малюнок вікон-розеток на підлозі Галереї.

Sala Gaspare Campari. Тут і нижче фото © Santi Caleca
Ugo Mochi. Репродукція одного зі знаменитих силуетів, використаних в оформленні нижнього залу

Зал другого поверху і сходи потребували значно більшої уваги. У попередньому оформленні в цьому місці стояла мала барна стійка із закусками і посудом, опорний пункт для офіціантів. Вона “переїхала” в підвальний поверх. Це розширило простір, зробивши з нього не прохідне місце, а майже ключове: зв’язок між поверхами, між інтер’єром та екстер’єром.

Сувенірна продукція та футуристична графіка Фортунато Деперо, 100 років тому і зараз

Мармурові білі сходи в обрамленні буазері – стінові панелі темного дерева в повну висоту – стали своєрідною віссю, що з’єднує всі три рівні закладу. По дальній від входу стіні оригінальна яскраво підсвічена структура. У ній за сіткою, що нагадує індустріальну рабицю, виставлені пляшки, сифони та аксесуари, які розповідають історію бренду. Такі ж експозиції влаштовані у вітрині, що виходить на Галерею, де розмістився відкритий майданчик dehors, і вітрини на Дуомо. Багато предметів у характерному футуристичному стилі Фортунато Деперо, з домінуючим червоним кольором. Усі ці брендовані сувеніри можна купити – дивно, наскільки сучасно і модно вони виглядають сьогодні, намальовані 100 років назад.

Зал на другому поверсі, названий Spiritello, за ім’ям персонажа з реклами 1921 року, був оформлений по-новому, але зі збереженням атмосфери. Можна назвати цей стиль переглянутим ар-деко.

З великого плаката при вході вас вітає той самий веселий клоун Спірітелло, який танцює з пляшкою в руці, крутячи, наче хула-хуп, спіраль з апельсинової шкурки.

У залі домінує велика барна стійка з округленими кутами, вона ж socializing table, як острів, що стоїть у центрі залу, по обидва боки несучого пілястра.  

А ще вона здається “негативом” історичної стійки в нижньому Bar di Passo – той темного дерева зі стільницею білого патинованого металу. Тут темний високий топ бару наче зависає над світлою структурою зі скла з поздовжніми вертикальними канелюрами. Зворотне підсвічування робить її невагомою, нематеріальною. Високі табурети з червоною велюровою “таблеткою” сидіння на субтильній металевій опорі, за всієї своєї сучасності дуже в стилі футуристичної графіки того ж таки Деперо.    

Оригінально оформлена стеля – саме переглянута класика: діагональна по периметру касетована структура темного дерева підтримує світлу стелю, що поширює тепле рівне світло. А точкові світильники по периметру дають спрямоване світло і створюють затишну атмосферу за столиками.  

З принципово нового тут ще підлога у венеціанській техніці seminato, з полірованої світлої мармурової крихти з вкрапленнями червоної охри. На думку архітекторів, це візуально пов’язало внутрішню залу з екстер’єром, з контекстом Галереї Віктора-Еммануїла та її кам’яними мозаїчними підлогами.

Неглибокий шкіряний диван під стіною зі спинкою в техніці capitonné, над ним дві підсвічені ніші-вітрини з сувенірами Campari, невеличкі затишні крісла в червоній оксамитовій оббивці та подушки-диванчики між арками, через які можна спостерігати за життям у Галереї. Історичні столики, невеликі, круглі, з мармуровою стільницею в латунному обрамленні. Стіна – живий патерн із рядів рубіново-червоного напою, в іншій частині виставка напоїв для коктейлів. Ось він, Зал Спірітелло в мовчазному і вишуканому дизайні П’єро Ліссоні:

“Посидіти в Галереї означає не просто провести час в одному з найцентральніших і найбільш відомих місць ломбардської столиці, це значить поринути в життя цього місця, розуміючи його культуру, його історичність і поважаючи його коріння, стати частиною складного і багатогранного соціального середовища”.

Можна на закінчення згадати назву одного з нових коктейлів, придуманих у цих стінах: “Все минає, а Campari залишається”.

***

На цьому можна було б і закінчити цю історію успіху.

Але раптом ви не втомилися, для вас…

Цікаві факти та курйози

  • Давіде Кампарі залучав до створення графічного образу своєї марки найвідоміших художників свого часу. Сьогодні в архівах Galleria Campari зберігається понад 3000 робіт найкращих інтернаціональних художників, ілюстраторів і дизайнерів, які співпрацювали в різні роки з Campari. Серед них на початку минулого століття сценограф і костюмер Театру Ла Скала Адольф Хохенштайн, футурист Фортунато Деперо, графіки-дизайнери італійці Марчелло Ніццолі і Марчелло Дудовіч, болгарин Ніколай Дюльгеров.
Marcello Dudovich. Репродукція плакату Campari red passion. Початок ХХ століття
  • Символом Campari, його mascotte – рекламним персонажем – на довгі роки став образ танцюючого паяца, в яскравому червоному трико з білими крапками, створений художником-карикатуристом Леонелло Каппієлло 1921 року. Симпатичного персонажа назвали Spiritello, і він частіше за інших фігурував у рекламі марки, ставши її уособленням, по-сучасному testimonial. Для своїх ста років він у прекрасній формі.   
Leonello Cappiello. Спірітелло “рекламує” Bitter Campari і Cordial Campari
  • 1932 року Давіде запустив революційний продукт – Campari Soda, перший в історії готовий до вживання аперитив на основі біттера і зельтерської. Дизайн логотипу і пляшки у формі перевернутого конуса зробив художник-футурист Фотрунато Деперо. На пляшці вперше не було паперової етикетки, назва була рельєфно витіснена на склі. Цей дизайн залишається практично незмінним до сьогоднішнього дня.
Giovanni Mingozzi. Репродукція постера Campari Soda. Нижче – креслення 1932 р. і праворуч друга сучасна версія дизайну пляшки
  • Зі своєю “рекламною картиною” Lo Squisito al Seltz – “Вишукано із зельтерською” Фортунато Деперо з успіхом взяв участь у Бієнале мистецтва у Венеції 1926 року. З Campari він працював з 1926 по 1936 рік і створив для бренду понад 120 малюнків тушшю, картини олією і гуашшю, колажі, розробив сувенірну продукцію. 
Fortunato Depero. Lo squisito al Seltz. 1926. Репродукція з Архіву Campari Gallery
  • За понад столітню історію в закладах Галереї 87 разів було зареєстровано биття вітринних шибок демонстрантами, які влаштовували свої акції протесту чи просто розбірки під арками площі Дуомо та в Галереї. Багато “діставалося” і Camparino. Хоча інші джерела кажуть, що це було кафе Zucca... Один із таких моментів зображений на знаменитій картині футуриста Умберто Боччоні “Бійка в Галереї” (1909), з колекції Jesi, зараз у Пінакотеці Брера.
Репродукція Umberto Boccioni. Бійка в Галереї. 1909. Пінакотека Брера
  • У 60-ті роки оформленням бренду займався відомий дизайнер і теоретик Бруно Мунарі. Його картина “Графічне відмінювання назви Campari” (1964) сьогодні перебуває в престижній колекції MOMA Museum of Modern Art в Нью-Йорку.
Репродукція Bruno Munari. Графічне відмінювання назви Campari. 1964. MOMA
  • Найсвіжіший графічний рестайлінг був зроблений відомим італійським художником і журналістом Уго Несполо з нагоди повернення імені Camparino в Галерею 2012 року. У своїй роботі над стилем він надихався кольорами картини Боччоні “Бійка в Галереї”.
Плакат до рекламного ролика Campari, створеного Фелліні
  • Керівники Campari, слідуючи починанням Давіде, замовляли в 60-80 роки графічне оформлення таким відомим художникам і дизайнерам, як Бруно Мунарі, Ґвідо Крепакс, Уго Несполо. А рекламні ролики знімав Федеріко Фелліні (1984).
Franz Marangolo. Репродукція рекламного плаката Campari. 1964
  • Рецепт Ґаспаре Кампарі, вигаданий ним у маленькому Caffè dell’Amicizia в Новарі 1860 року, дотепер зберігається в цілковитій таємниці.
  • Засновник справи Ґаспаре був вихідцем з околиць міста Павія, з бідної селянської сім’ї, де було десять дітей. Вчитися і працювати в Турин він вирушив практично без коштів… У 2019 році дохід Campari Group склав 1,8 млрд євро, це шоста за розміром група у світі з виробництва лікеро-горілчаних напоїв.

Все проходить, а Campari залишається…

В статті використані матеріали Camparino in Galleria, Studio Lissoni & Partners, Cultura del Bere, цитата П’єро Ліссоні за матеріалами Campari Gallery Art Journal.

Фото: © Anna Kolomiyets, з сайту студії Lissoni & Partners, © Santi Caleca, вказано за місцем або з відкритих джерел. На другому фото сім’я Кампарі: Ґаспаре з дружиною Летицією Галлі та дітьми Джузеппе, Антоньєттою, Евою і маленьким Давіде на руках у батька, до народження молодшого брата Ґвідо. 1868. Заключне фото: сайт Camparino.

Сподобалось, поділіться

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

Leave a Reply

Схожі матеріали