Венеція – вода, Венеція – карнавал, Венеція – місто-міф, місто-примара, місто-свято. Це – для туристів. Венеція для венеціанців – це висока вода acqua alta, волога зима і задушливе літо, постійна боротьба з вологими стінами в кімнатах, постійний, стомлюючий гомін за вікнами, що ніколи не вщухає. Для венеціанців їхнє місто – це нехай дивний і незручний, але такий любимий Дім. У самих їхніх жилах, здається, тече ця бірюзова вода каналів, а одвічна маска покликана приховати благородну блідість, що просвічує крізь шкіру щік, і вологий блиск очей у її вузьких прорізах.
Ось уже знову лютий, знову зимові тумани, що приходять на світанку з лагуни, і знову карнавал, в якому живе Місто вже понад п’ятсот років, з часів Найяснішої Венеціанської республіки Serenissima*.

Венеція та маски – дві нероз’ємні сутності. Венеція і карнавал треба було б насправді вимовляти як Венеція-карнавал, тому що вона і є карнавал. Наряджатися travesti для венеціанців було так само природньо, як для професійних лицедіїв. Маски тут були дозволені більшу частину року, і не лише у карнавальний період. Та й сам карнавал, що відповідає масляниці, тривав у місті не звичні півтора місяці як скрізь, з Різдва, а іноді і з першого жовтня – за особливим дозволом влади Serenissima, яка видавала спеціальні “карнавальні ліцензії” на носіння масок. Іноді не закінчувався він і під час Великого посту, з приводу чого церковники завзято просили про прощення цього гріха (як і багатьох інших) невгамовним венеціанцям під час численних релігійних процесій.

Щодо інших гріхів – Венецію можна назвати такою, що вперше відкрила світові гральний бізнес у майже звичному нам сьогодні вигляді. Тут з 1638 (!) по 1774 існувало перше в світі казино, так зване Рідотто Святого Мойсея – Ridotto di San Moise. В XVII столітті воно перетворилося на Громадський Гральний Дім, де азартні гравці в масках спускали на вітер незліченну кількість дукатів тів, що поповнювали державну скарбницю, і так не бідну. Цікаво, що з небагатьох персонажів венеціанського суспільства, кому закон суворо забороняв носити маску, були саме місцеві круп’є.
Час Карнавалу весь світ перетворив.
Хто здоровий, хто нездужав – Карнавал розвеселив.
Тут ось жінка, а там муж десь запрошені біжать,
Хто щоб грать, хтось гопцювать.
Карло Ґольдоні*

Нехай буде щасливий наш спільний друг П’єтро Лонгі, видатний живописець, унікальний наслідувач природи, яка втілилася в оригінальній манері в його полотнах, щоб висловити характери та пристрасті людські, підвищуючи неймовірно славу живописного Мистецтва, яке завжди процвітало в наших краях.
Карло Ґольдоні, Le Commedie, X, 1755
Отже, повернімося до нашої розповіді. Якщо говорити про маски, найпопулярнішою і найвідомішою у Венеції вважалася Bauta, яка справляє досить лякаюче враження. Білу Бауту обов’язково поєднували з невеликою чорною накидкою-мантильєю і чорним трикутним капелюхом, і носили однаково як чоловіки, так і дами. Її форма, що розширюється донизу, не тільки повністю приховувала обличчя, зберігаючи інкогніто персонажа, але й дозволяла їсти і пити, не знімаючи маски.


Ще однією цікавою маскою з венеціанського набору можна назвати Моретту – La Moretta – невелику овальну жіночу маску з чорного оксамиту, що закриває лише центральну частину обличчя. Кумедною особливістю моретти було те, що утримувати її на обличчі жінки мали, затиснувши в зубах маленький ґудзичок, закріплений з внутрішнього боку маски. Тобто дама змушена була постійно зберігати мовчання чи… зняти маску. Користувалася великим попитом і маска Domino – довгий плащ у яскравих квадратах, з капюшоном, що приховує обличчя.




Знаменитий носатий Доктор Баланцоне (вступне фото), Арлекін і його незмінна подружка Коломбіна, вона ж Коралліна або Річчоліна, хитрий слуга Брігелла, старий купець Панталоне і улюбленець публіки Пульчінелла, до речі, неаполетанець. Всі ці маски – персонажі знаменитої венеціанської Commedia dell’Arte, незмінно були присутні у дні карнавалу на вулицях міста. А на імпровізованих підмостках розважали городян та гостей численні театральні трупи.


І це крім офіційних театрів, яких за часів свого найвищого розквіту, у XVII столітті, місто налічувало шістнадцять (!) – в них вишукана публіка не лише дивилася вистави, а й виставляла на показ себе. Саме тоді у Венеції вперше музична опера стала доступна в публічних театрах для середнього класу – так цим великим мистецтвом змогли насолоджуватися не лише привілейовані верстви венеціанського суспільства, а й простолюдини. Деякі знамениті венеціанські театри існують і досі: опери La Fenice – Фенікс, що, на жаль, горить відповідно до імені із завидною регулярністю, драматичні Malibran та Театр Ґольдоні.



Знаменитий венеціанський карнавал відкривається традиційним Польотом Ангела – Volo dell’Angelo – вбраною в ангела прекрасною дівчиною, яка спускається канатом з дзвіниці Сан Марко на площу, проголошуючи офіційне відкриття свят. Про почесну роль Ангела мріє кожна гарненька венеційська дівчина, із самої Венеції чи провінції Венето. Її обирають на спеціальному місцевому конкурсі Festa delle Marie, який проводять восени попереднього року. Вбрання Ангела щоразу сюрприз для глядачів – нове, несподіване, яскраве. Його створення доручають відомим театральним художникам чи кутюр’є, воно має відображати девіз поточного карнавалу.
Основні гуляння відбуваються на площі Сан Марко, що вже з ранкових годин наповнюється безліччю масок, вишуканих і розкішних, трохи меланхолійних, як сама Венеція.

Коли вечоріє, в історичних палаццо Венеції відбуваються численні приватні свята, при свічках, в автентичній обстановці XVIII століття. В супроводі музики віртуозних камерних оркестрів, з маврами в нарядному вбранні та при обов’язковій наявності дорогого та оригінального карнавального костюма. І, звичайно ж, Театр у всіх його проявах – опери у знаменитому театрі Фенікс, постановки традиційного Teatro dell’Arte, п’єс Карло Ґольдоні, циркові вистави просто неба з акробатами, шпагоковтачами, канатохідцями…



За останнє століття Венеція опустилася щодо рівня моря на 23 сантиметри – і це катастрофічно багато. В очікуванні загального потепління та танення льодовиків на полюсах можна побоюватися цілком обґрунтовано, що вода поглине цю рідкісну адріатичну перлину, якщо людство не винайде на той час якогось чудового способу її порятунку. Так що правильно було б побачити унікальне, казкове місто, поки воно є, поки воно на поверхні. Розмалюйте обличчя у вуличних живописців за невеликі гроші або одягніть маску, накиньте на плечі плащ mantello, а на голову натягніть знаменитий венеціанський трикутний капелюх, щоб відчути себе доречним серед “загального невпізнання” і щоб розповідати онукам, як це було незабутньо прекрасно.

***
Цього року Венеціанський карнавал проходить із 14 лютого по 4 березня (2025).
*Serenissima – Найясніша, офіційне ім’я незалежної Венеціанської республіки, що проіснувала аж до завоювання її Францією в 1797 році.
* Оригінал віршів Ґольдоні на венеціанському діалекті:
“La stagion del Carnoval tutto il mondo fa cambiar.
Chi sta bene e chi sta male Carneval fa rallegrar.
Qua la moglie e là il marito, ognuno corre a qualche invito, chi a giocare e chi a ballar”
Carlo Goldoni

У статті використано матеріали офіційного сайту Carnevale di Venezia, цитату Carlo Goldoni, переклад Анни Коломієць, фото Anna Kolomiyets, ілюстрації з відкритого доступу або вказано за місцем. Друга ілюстрація: “Rhinoceros”. Репродукція картини П’єтро Лонгі (близько 1751). Фрагмент. Тут знайдете цікаве коротке відео Venice Channel з короткою історією масок.
Сподобалося, поділіться