Horeca-Workshop-Matteo-Fiore_Photo Gennadiy Martynov_cover

Matteo Fiore. Робота з Zaha Hadid Architects

Ми попросили Маттео Фьоре, архітектора і світло-дизайнера, лектора курсів HoReCa Workshop в Мілані, розповісти нам на конкретному прикладі про складнощі роботи над проєктом освітлення. Маестро вибрав пам’ятний для себе випадок світлового рішення виставки Захи Хадід у зв’язку з перемогою її проєкту Центру сучасного мистецтва MAXXI в Римі, з чого і почалася її всесвітня слава. Ця розповідь буде певною мірою присвятою пам’яті великої архітекторки, першої жінки-лауреатки престижної Pritzker Architecture Prize (2004). Розмовляла Анна Коломієць.

Анна Коломієць: Маттео, ми запропонували тобі поговорити на прикладі одного з твоїх проєктів. І детально зупинитися на всіх його аспектах, щоб наші читачі змогли оцінити всю можливу проблематику роботи світло-дизайнера та важливість його ролі. Як на тебе, який за типологією проєкт освітлення можна назвати найскладнішим для фахівця?

Matteo Fiore: Найскладніші проєкти, безумовно, це освітлення творів мистецтва. Тут ви не можете імпровізувати. І вам дійсно потрібно мати великий досвід. Але кілька років тому я зіткнувся з проєктом, який спочатку здався мені досить простим. Проте як же важко і проблематично було гідно його закінчити! Під працею я маю на увазі в цьому випадку не тільки інтелектуальне зусилля, а й банальну фізичну втому. Оформлення містило у собі виставку робіт Захи Хадід – це була об’ємна ретроспектива, щоб віддати належне великій архітекторці з нагоди її перемоги в конкурсі з проєктом MAXXI в Римі. Одразу після закриття виставки планувалося розпочати роботи з будівництва нового Музею сучасного мистецтва. Я ж наївно не врахував цілу низку серйозних перешкод на шляху реалізації, які не забарилися проявитися.

А.К.: Розкажи, як усе почалося?

M. F.: У той час я працював, окрім своїх проєктів, в якості консультанта італійської марки Flos, яка була запрошена для постачання ламп та розробки проєкту світлового оформлення виставки в Національному Центрі сучасного мистецтва в Римі (Centro Nazionale per le Arti Contemporanee). Щоб ви краще уявляли, це історична будівля з висотою склепінь понад шість метрів і з перекриттям промислового типу як Shed, з чудовими чавунними колонами. Місце, яке було обрано під виставку, давало максимальну свободу для оформлення, важливу для Хадід.

А.К.: Яке обладнання та оформлення передбачала ця виставка?

M.F.: Гарне питання. За три місяці до початку виставки, після численних прохань та нагадувань, я отримав нарешті від студії Хадід креслення з планом. Простий дизайн із серією стін-перегородок білого кольору, нічого більше. На мої наступні уточнюючі запити про розміри та розміщення робіт та інші деталі експозиції мені тільки відповідали, що точний проєкт був у стадії розробки, work in progress – от і вся відповідь. Насправді більше від студії я так нічого і не отримав…

А.К.: Як же далі пішла твоя робота?

M.F.: Я мав змиритися і обходитися тим, що було. Виставковий Центр хотів конкретного планування, а Flos – точних вказівок щодо кількості освітлювальних приладів для постачання. Ми були змушені створити дуже загальний варіант проєкту, який включав установку напрямних “рейок” для електромонтажу та низку прожекторів. Їхню кількість ми прикинули суто умоглядно, гіпотетично розраховуючи на певну кількість робіт. У таких випадках навіть приблизно вгадати кількість об’єктів експонування, це як виграти в лотереї… але тут приходить на допомогу досвід роботи з такою типологією проєктів.

Оскільки площа була великою, я передбачливо вибрав досить простий тип прожектора, в якому використовувалися галогенні лампи Par на 10° та 30°. Тоді ще не працювали зі світлодіодними лампами Led – ще не існувало сучасних потужностей. Але навіть і сьогодні я не став би їх використовувати, тому що виставка носила тимчасовий характер, а застосування світильників Led було б занадто витратним.

Прокладені попередньо “рейки” під лампи-прожектори

Тож наш початковий проєкт не зазнав жодних змін – через неможливість отримати від студії Хадід хоч якусь більш детальну інформацію. Були встановлені напрямні та доставлені прожектори і лампи у комплектацію до них. За три дні до відкриття виставки, як було обумовлено умовами контракту, я приїхав до Риму. Зізнаюся, у сильній напрузі – від однієї думки, що маю керувати роботами зі встановлення світла, не маючи точного проєкту. Я сподівався тільки, що все залишилося як у початковому варіанті-гіпотезі.

А.К.: Але вибач наївність, так завжди відбувається під час оформлення? Без точного планування та точного розміщення кожного конкретного джерела світла?

Один з експонатів виставки

M.F.: Зовсім ні! Сьогодні все планується наперед. Ця робота вимагає глибокого аналізу та серії конкретних розрахунків за кількістю світла, кутів падіння променю та позиціонування джерел для ідеального освітлення. Без рефлексів на експонатах та без відблисків. Це нудна робота, але вона має бути зроблена, щоб уникнути потім неприємних сюрпризів. І, на жаль, завжди потрібно боротися з мізерним бюджетом, за залишковим принципом.

Для виставок світильники часто беруть напрокат. І вони такі, які є, а не такі, як вам хотілося б, і часто не того постачальника. Всі ці елементи, звичайно, шкодять головній складовій будь-якої виставки, що є сумою важливих мистецьких творів. Але ще і СВІТЛА, яке допомагає нам побачити виставку, покращує розгляд деталей, створює зручність сприйняття та викликає ентузіазм. Якщо світло на виставці невдале і не продумане, це викличе питання – а навіщо я плачу за квиток? Щоб БАЧИТИ експонати та твори. Що стосується проєкту, про який я розповідаю, цих проблем не виникало, що зовсім не означає, що не було інших.

Фінальний етап оформлення виставки

А.К.: Невже? Які сюрпризи на тебе чекали в Римі?

M.F: По-перше, я знайшов ряд стін-перегородок, розташованих не так, як було на надісланому студією плані, до того ж всі вони були пофарбовані, з розтяжкою від чорного до білого. Але що вразило мене ще більше, що тут не було жодної прямої стіни. Усі вони були нахилені в один чи інший бік. Одна переходила в іншу, переривалася, розривалася так, щоб якнайкраще підкреслити гнучкість цих ліній у просторі. Без сумніву, грандіозний проєкт із дуже впізнаваним авторським почерком Хадід! Але я одразу зрозумів, що з ним буде багато проблем, аби створити ідеальне освітлення.

А.К.: З якими складнощами ти зіткнувся?

M.F.: Насамперед – це нахили стін. Якщо з одного боку стіни світло падало на поверхню безпосередньо спрямовано, тобто з чудовим візуальним результатом, то з іншого боку тієї ж стіни воно ковзало уздовж поверхні. Або здавалося слабким і не дуже ефективним. Було величезною проблемою орієнтувати промінь таким чином, щоб світло було правильним і давало необхідну інтенсивність.

На фото добре видно нахили стін

А.К.: Проблемою стали лише стіни?

M.F.: Ні. Ще одна складність полягала в кількості робіт, що мали експонуватися. Я опинився в оточенні близько тридцяти молодих архітекторів – напевно майже повністю лондонська студія Хадід – які розбирали і розміщували величезну кількість картин і малюнків, що неможливо було осягнути оком. Я саме тоді дізнався, що Заха, до того, як присвятила себе архітектурі, була математиком та художником. А ще дизайнером ювелірних виробів та меблів. І це лише для початку. У моєму розпорядженні був електрик з автоматизованою платформою, який їздив вгору-вниз, поступово розміщуючи прожектори там, де я вказував, у міру того, як стіни заповнювалися роботами.

Твори, як правило, повинні бути на рівні очей, з центром на висоті 1,40-1,60 м від землі. У цьому випадку деякі з них висіли дуже високо. І це, природно, змушувало б глядача задирати голову догори… І що ж було вгорі, крім самих робіт? Мої прекрасні прожектори, які чудово сліпили в очі. У багатьох випадках ми змушені були поміняти їхнє місце розташування, тому що, освітлюючи протилежну стіну, я помічав, що кілька ламп входили б у поле зору глядача і засліплювали. Справжня стомлива та кропітка work in progress. Спочатку ми налаштувати все, щоб потім змінити все знову. Вже в середині дня в мене ломило шию від постійного погляду вгору і вниз. Потім стався фінальний сюрприз, несподіванка, яку я теж не міг би вирішити заздалегідь, навіть якби мене про неї попередили.

Проблемна вхідна стіна зі срібними текстами, під час монтажу

А.К.: Ще одна “хороша новина”? Що там ще сталося?

M.F.: На вхідній стіні були наклеєні тексти, які описували роботи всієї виставки. Тобто це мало бути те місце, де всі зупинятимуться, щоб зрозуміти творчий шлях Захи Хадід.

А.К.: У чому був “сюрприз”?

M.F.: Я не надав особливого значення кольору літер до того самого моменту, поки нарешті підійшов до установки освітлення цієї частини зали, цієї конкретної стіни.

А.К.: З чого були зроблені ці тексти?

M.F.: Нічого особливого на перший погляд: звичайний оракал… але тільки срібний. Я не міг собі уявити, що світло на срібних літерах поведеться так аномально. Світлові промені на додаток до звичайного свічення срібла, генерували ще аномальні ефекти: текст виглядав різким і чітким в одній частині, нечитабельним і розмитим в іншій. Майже магічне відчуття, коли світло вперше, замість того, щоб освітлювати (вибачте за тавтологію), ускладнювало читання та затемнювало. Я повинен був поставити та зорієнтувати набагато більше прожекторів, ніж це необхідно, щоб текст був скрізь чітким та розбірливим.

А.К.: Який був результат усіх цих зусиль?

M.F.: Все закінчилося успіхом. Заха Хадід наговорила компліментів моїй роботі. Але я, звичайно, не наважився би сварити її за всі створені проблеми. З похиленими стінами, роботами, розміщеними надто високо, або зі срібними літерами. Справа була закінчена. Після урочистого відкриття нагородою нам стала фантастична гала-вечеря, накрита в одному з найпрекрасніших місць Риму – Замку Святого Ангела!

А.К.: Маттео, дякую, що поділився з нами частиною свого досвіду. Сподіваємося та розраховуємо, що це не остання твоя розповідь про роботу зі світлом, одним із найважливіших інструментів сучасного проєктування, який іноді недооцінюється – елемент проєкту, який допомагає інтерпретувати простір та покращувати його сприйняття.

У статті використано архівні матеріали, надані Студією Matteo Fiore. Просимо вибачити за якість фото, оскільки вони робилися з єдиною метою – зафіксувати етапи роботи, що робить їх, на думку редакції, ще кориснішими з практичної точки зору. Інші фото: фотопортрет Маттео Фьоре під час лекції – Геннадія Мартинова. Друге фото: макет проєкта переможця MAXXI в Римі студії ZHA – Zaha Hadid Architects, заключне – всередині збудованого MAXXI.

Ще в нашому журналі про світло від Маттео Фьоре – огляд новинок виставки Euroluce 2023, у заключній частині статті. Інтерв’ю з ним про роль світла в проєкті читайте також у нас в блозі.

Сподобалося, поділіться

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

Leave a Reply

Схожі матеріали