У цій частині – продовження огляду бієнале у Венеції, де з 22 травня до 21 листопада відбувається XVII Міжнародна виставка архітектури.
Пророчу тему виставки 2021, запропоновану куратором Хашимом Саркісом – How will we live together? “Як ми житимемо разом?”, учасники інтерпретували дуже по-різному.
Архітектура як форма мистецтва чи художнього ремесла, як комусь більше подобається, у втіленні національних виставок показала дуже цікаві приклади бачення. Рефлексія про історичну спадщину та травми, ретроспектива, актуальність, проблеми міграції та багато інших тем було розкрито через призму архітектури.

В цій частині огляду міститься розповідь про ще декілька із загального числа  національних павільйонів – всього 61. Вони в більшості розташовані на двох основних майданчиках бієнале, в Садах та Арсеналі Венеції. Першу частину огляду павільйонів Архітектурної бієнале 2021 можна знайти в цьому журналі від 1 серпня, загальний огляд від 7 червня, про призерів від 23 червня.

Почнемо з кількох історичних павільйонів у Садах-Giardini.

***

Призер Золотого Лева на бієнале 2018 року за кращу національну участь, Швейцарія виступила з проєктом Oræ – Experiences on the Border. Де Orae – латинське слово, синонім границі, межа або, образно кажучи, “початок”. Якщо глобалізовані мегаполіси були головним майданчиком ХХ століття, то границі – це лабораторія політичних, соціальних та економічних явищ нашого століття. Куратори проєкту під час авто-туру прикордонними районами Швейцарії спілкувалися з місцевими мешканцями, які на прохання описували простір, в якому живуть. Виставка стала результатом цієї подорожі. Orae – це проєкт території, уявний та реальний, його дійові особи – ті, хто там живе. Адже завтра починається і з околиць, з периферії.

Іспанія показала  проєкт Uncertainty. Чудова і оригінальна відповідь на тему бієнале – говорячи про компетенцію та роль архітектури, зважати на необхідність генерувати нові підходи до проєкту, відповідні моменту. При вході до павільйону глядача зустрічає яскрава інсталяція з підвішеними (буквально) професійними резюме архітекторів Curriculum Vitae. Однакові та безликі, вони ніби говорять – за кількістю втрачається особистість.

Данія – проєкт con-nect-ed-ness в оригінальній інсталяції, що обертає весь павільйон трубками, ретортами та контейнерами, розповідає про важливість води для будь-якої форми життя. Залами павільйону тече вода, що зібрана з даху павільйону – так цей символ життя стає видимим і відчутним. Циклічний потік та відсутність для води кордонів поєднують минуле, сучасне та майбутнє, виключаючи будь-яку ізоляцію. Вода пов’язує всіх нас. “Бо без води і не туди, і не сюди”.
Ще тут пригощають трав’яними чаями з тієї ж таки дощової води.

Південна Корея представила проект Future School – перформативну платформу work in progress для спільних обговорень, куди запрошені визначні мислителі з усього світу. Вони збираються разом, щоб зосередитись на трьох найважливіших темах: діаспорі, кліматичній кризі та інноваціях. Це живий інкубатор радикального мислення, який заново осмислює архетип шкільного закладу як місця роботи, зв’язків та обміну – перед ризиками очевидної світової кризи. З включеннями час від часу трансляцій live засідань із Сеула.

Нідерланди – проєкт Who is we? У чудовій інсталяції-лабіринті та серії виразних відео піднімається питання монокультур, одноманітності, поліфонії, множинності, включення не тільки людини, а й землі, флори та фауни до архітектурних розрахунків професіоналів.

Угорщина. Othernity – Reconditioning Our Modern Heritage – Відновлення нашої сучасної спадщини.
Те, що запропонували відвідувачам в угорському павільйоні, названому неологізмом Othernity, можна вважати одним із найцікавіших проєктів цієї бієнале.

Куратори запросили дванадцять молодих студій із Центральної та Східної Європи (Угорщина, Македонія, Польща, Сербія, Румунія, Україна, Хорватія, Чехія, Естонія) для реконструкції дванадцяти будівель соціалістичного модернізму у Будапешті. Предметом дослідження стали зразки архітектурного модернізму. З питанням – які уроки може дати ця архітектура, як спадщина неоднозначної епохи? Особливо з погляду на те, що світ сьогодні стикається з мінливими очікуваннями щодо сталого розвитку, соціальних норм та (особливо у Центральній та Східній Європі) політичних перетворень.
Уникаючи традиційних банальних рішень, ці дванадцять пропозицій інноваційним чином відображають архітектурні цінності, успадковані від радянського періоду, з урахуванням сучасних проблем, і пропонують новий спільний метод, який може призвести до запуску більш експериментальної практики архітектури.

Перейдемо через міст Святої Єлени, до іншої частини Садів.

***

Першим за мостом нас зустрічає павільйон Бразилії, з проєктом utopias of common life.
Понад 5000 років тому корінний народ Guaranì кочував територією сучасної Бразилії у пошуках Yvy marã ei, “землі без страждань”, місця, що було дзеркальним відображенням земного існування, але без голоду, війн та хвороб. Поняття Yvy marã ei – найстаріше бразильське втілення ідеї утопії.

Бразильська сучасна архітектура, ніби повертаючись до тієї стародавньої мрії, керується цінностями, що спрямовані на розширення суспільної сфери, прийняття відмінностей, скорочення нерівності та підготовку території до пропозиції відкритих платформ. Всі ці ініціативи сприяють повному співіснуванню різних верств суспільства у всій його складності, без посилення його протиріч. Такі цінності, присутні у сучасних ініціативах, власне і спонукали авторів проєкту уявити собі “інші місця” – сучасні утопії – для спільного життя.

Виставка в павільйоні Сербії називається 8th Kilometer і досліджує гіпотетичне майбутнє шахтарського містечка Бор на сході країни.  Бор – це одна із найбільших мідних копалень у всій Європі, типове мономісто, добре знайома нам типологія ще з часів радянського містобудування.
Проєкт визначає простір міста відносно існуючих семи кілометрів від кар’єру, умовної відправної точки, “нульового кілометра”. Тут уявний “восьмий кілометр” – це якісно новий пласт, що пропонує можливі напрямки розвитку міста за межами шахти. Виставка підтверджує здатність архітекторів ініціювати дискусію про сьогодення та майбутнє таких міст як Бор, де ідеальний восьмий кілометр – це погляд у краще майбутнє.
Весь проєкт геніально та ефектно оформлений – рельєфними малюнками-гравіруваннями на великій мідній поверхні, у супроводі об’ємних макетів.

Павільйон Польщі дає свою відповідь на тему бієнале – Trouble in Paradise. Цього року спостерігається цікава спорідненість у проєктах багатьох країн колишнього соцтабору, зокрема Польщі – звернення до проблем, що залишилися у спадок від того часу.
Польський проєкт зосереджений на постсоціалістичній сільській місцевості Східної Європи та, зокрема, Польщі, де 93% території вважаються сільськогосподарськими. У контексті кліматичної кризи, внутрішньої міграції до села та проблемного законодавства щодо міського планування головна архітектурна дискусія переноситься у сільську місцевість. В минулому вона залишалася поза увагою архітектурного підходу – сьогодні повертається під знаком впровадження ідеї загального блага. Глибока та багатошарова виставка.

***

Перейдемо в іншу частину бієнале, в Арсенал. Тут найцікавішими нам здалися павільйони Туреччини та ОАЕ. Останній, що став призером Золотого Лева 2021, можна подивитися у Бомбардах, місці, де колись відливали гармати для кораблів. Про павільйон ОАЕ та мотивацію журі дивиться докладно у другій частині огляду (фото нижче).

Проєкт Туреччини називається Architecture as Measure @architectureasmeasure, “Архітектура як міра”, і розглядає в незвичних діорамах та інсталяціях внесок, який архітектура може зробити в нове планетарне майбутнє сучасного навколишнього середовища, з точки зору поточної політичної кризи, викликаної в тому числі зміною клімату.
Виставка в домінуючому жовтому кольорі поєднує в собі звичайні аспекти архітектурного будівництва в Туреччині зі своїми аналогами на глобальному рівні, такими, як географія, процеси виробництва та розподілу, видобутку матеріалів, технічне обслуговування.
“Архітектура як міра” пропонує альтернативний шлях взаємовідносин архітектури зі світом, в якому вона виступає в активній ролі, а не тільки респондента.

Маленький Люксембург показав у Sale d’Armi Арсеналу велику та ефектну модульну інсталяцію Homes for Luxembourg. Вона проілюструвала взаємозв’язок між архітектурою та територією, міським та сільським, внутрішнім та зовнішнім, домашнім та робочим/навчальним середовищем, штучним середовищем та природою. На основі матеріалів архітектурного журналу “Accattone” ця виставка досліджувала відновлювані способи життя, запропонувала моделі повторного використання землі як нового суспільного міського активу, що забезпечує нові форми співіснування.

Філіппіни. Structures of Mutual Support. Дуже симпатична відповідь на питання про те, як нам жити (або виживати) разом, враховуючи  попередній досвід та пам’ять поколінь різних народів світу. Взаємна підтримка – це метод самоорганізації та співробітництва між спільнотами, що підвищує стійкість та підтримує один одного в несприятливих умовах, під час криз, стихійних лих, збройних конфліктів. Він існує у багатьох формах у всьому світі, і його принципи засновані на співчутті, турботі та емпатії. Наприклад, у Норвегії це dugnad, у Бразилії mutirão, в Україні толока, на Філіппінах bayanihan – це конкретні форми таких систем взаємодопомоги. Structures of Mutual Support – це дослідження та втілення взаємної підтримки як методу архітектурної практики.

Чилійський проєкт Testimonial Spaces – одна з найбільш вражаючих інсталяцій бієнале.

Це така собі біографія архітектури та її мешканців: 500 свідчень та епізодів з життя знакового поселення José María Caro біля Сантьяго, що перетворились на 500 картин про минуле та сьогодення цієї спільноти. На основі набору формальних правил та колективної роботи – авторство тут навмисно розмите – художники та історики об’єднали моменти з життя різних соціальних класів на території містечка, і перетворили їх на зображення.

Відповідь на запитання: Як ми житимемо разом? у цих картинках часто перетворюється на: Як неможливо нам жити разом. Це роздуми про досвід, історичні та політичні цикли і про те, як пам’ять може допомогти знайти спільну точку зору.

Mahalla: Urban Rural Living. Махалля: урбаністичне та провінційне життя– дебютний проєкт національного павільйону Узбекистану на Венеційській бієнале. Він є водночас і виставкою, і міждисциплінарним проєктом, що досліджує махаллі в Узбекистані. Концепція махаллі є багатогранною. Це район, одиниця міської структури, що притаманна Центральної Азії, а також деяким іншим регіонам. Це форма суспільного життя, структурована за допомогою ритуалів та традицій, а також це важливий інститут влади, що забезпечує управління на місцевому рівні. Структура махаллі заснована на традиційному типі будинку з відкритим простором, це символічна та практична основа способу життя. Архітектори, художники, молоді узбецькі студенти розглядають інноваційний потенціал цього традиційного громадського інституту, форму організації спільного міського життя. Як відповідь на питання куратора:Чи може соціальна організація цих кварталів та їх архітектурні композиції з низькою та високою щільністю населення запропонувати міському суспільству стійку та екологічну модель?

Автори вигадали цікавий образ будинку – переплетіння жовтих газових труб, що окреслюють силуети уявних будинків, в супроводі фото характерного декорування провінційного узбецького житла та записів звуків цих кварталів. Було створено також тритомну збірку досліджень історії та феномену махаллі в узбецькій культурі, яка лягла в основу виставкового проєкту для Бієнале. Дуже гідний дебют!

Китай. Виставка зветься Yuan-er, a courtyard-ology: from the mega to the micro.

Китайський павільйон відкрився, напевно, останнім, майже у вересні. І вкотре вразив розмахом та цілісністю ідеї. У яскраво-червоній конструкції він запропонував дослідження життя традиційного багатосімейного двору – yuan’er. Це дослідження було представлене у п’яти розділах:

1 – різні архітектори представили відео з особистими історіями, у тому числі проєктними, пов’язаними з yuan’er – на планшетах та мобільних телефонах, розміщених на рівні обличчя відвідувача,
2 – у голографічних проєкціях шість китайських архітекторів та шість істориків аналізували класичні варіанти двору та давали його сучасні інтерпретації,
3 – відвідувачам було запропоновано створити власний двір yuan’er, використовуючи програму штучного інтелекту. Вона працює з “формальним словником” молодих китайських архітекторів,
4 – аудіо-інсталяція занурювала відвідувачів у подорож по почуттях у yuan’er,
5 – також тут було запропоновано перенестися з павільйону назовні, до Саду delle Vergini. Тут, на відкритому майданчику, розповідалися історії про те, як мешканці творчо використовують традиційні двори для відпочинку та дозвілля.

Comunità Resilienti – Стійкі спільноти – це назва виставки у павільйоні Італії 2021 року.
Вона ставить у центр уваги, у всій його драматичності, питання кліматичних змін та пов’язаних із ними серйозних проблем, що кидають виклик архітектурі. Зокрема, як зміни клімату чинять тиск на стійкість міської, виробничої та сільськогосподарської системи. Проєкт створений за участю Генерального управління сучасної творчості при Міністерстві культури. Він базується на переконанні, що архітектура повинна робити значний внесок у покращення якості нашого життя та здоров’я, забезпечувати адекватну відповідь на епохальні екологічні та соціальні мутації.

До речі, цій виставці можна було присвятити окремий огляд, настільки об’ємна вийшла відповідь на тему куратора. Ніби Італія, як країна-господарка, мала намір компенсувати таким чином неможливість участі у бієнале деяких країн через проблеми пост-пандемії. 

Висновок один. Усім небайдужим чи безпосередньо причетним до професії архітектора краще особисто відвідувати бієнале у Венеції, бо жодний огляд не може розповісти та показати глибину, змістовність та актуальність цього найважливішого архітектурного форуму у світі. В очікуванні XVIII виставки 2023 року, не прощаємось…

За матеріалами La Biennale, XVII Бієнале 22 травня – 21 листопада 2021 року, Biennale Channel, переклад цитат Анни Коломієць.

Фото ©Anna Kolomiyets, вказані за місцем або відкритим доступом. На другому фото: проєкт на центральній площі Садів Бієнале Grancey-le-Château, A World at the Edge французьких авторів Le Consortium–Land (Franck Gautherot; Seungduk Kim; Catherine Bonnotte; Géraldine Minet) в співпраці з Patrick Berger, Aristide Antonas, Junya Ishigami. Заключне фото: проєкт лауреата премії Притцкера, чілійського архітектора Алехандро Аравена ELEMENTAL (Alejandro Aravena; Victor Oddó; Gonzalo Arteaga; Diego Torres; Juan Cerda) в Арсеналі.

Сподобалося, поділіться