Biennale_2023_The_Nebelivka_Hypothesis_photo_Anna_Kolomiyets_cover_2

The Nebelivka Hypothesis. Україна на бієнале

В довгому коридорі венеціанських Кордерій – довгому, бо колись в них плели нескінченні канати corde для каравел – 18 Архітектурна бієнале розгорнула виставку на тему  “Лабораторія майбутнього”, The  Laboratory of the Future. В Центральному павільйоні Садів і тут, в Арсеналі, запрошені архітектори дали свою відповідь на запропоновану кураторкою Леслі Локко тему. Винахідливо, театрально, вдумливо, мистецьки. Хотілося роздивитись кожен макет і вчитатись в кожне пояснення, аж поки, десь на середині маршруту, не опинилась в незвичному “кінозалі”. Де проєкція фільму дивним чином велася зверху на підлогу, довгою смугою. А в глибині цієї світлової доріжки на стіні чітко проступав напис: The Nebelivka Hypothesis. Назва Небелівка навіть написана латиною лунала якось вже дуже по-українські, та й соняшники з відео підказували, що не примарилось. Опис проєкта підтвердив цю здогадку. А його неймовірний зміст змусив кілька разів переслухати запропоноване відео.

Отже, Україна ще раз з’явилася на Венеціанській бієнале в роботі лондонської студії Forensic Architecture* та Девіда Венґров, за участі українців. Для вас розповідь про цей незвичайний проєкт між архітектурою, археологією та дослідництвом. На завершення – ексклюзивне інтерв’ю з його координатором Давіде Пішітеллі. (Про українські проєкти у Венеції цього року читайте в журналі тут).  

За кілька років до цього

Англо-український проєкт «Ранній урбанізм у Європі. Випадок Трипільського мега-сайту України»** виник з головоломки щодо на даний момент найбільшої в світі стоянки в Євразії четвертого тисячоліття до нашої ери. Справжній скарб для археолога!

Знайдені на невеликій глибині, до п’ятдесяти сантиметрів, пам’ятки виявилися не тільки більші, ніж міські утворення на Близькому Сході, які археологічна наука зазвичай вважала першими містами в історії людства, але вони також набагато передують появі останніх.

Між Київським Інститутом археології (доктор наук Михайло Відейко) та британським Даремським університетом (професор Джон Чапмен) було встановлено партнерство для пошуку коштів для мультидисциплінарного дослідження одного мега-сайту – Небелівка, Новоархангельський район, Кіровоградська область. Він здавався вченим не тільки найбільшим з ідентифікованих, але й найзагадковішим.

Проєкт отримав грант на пробний сезон у 2009 році та, зважаючи на важливість знахідок, подальше значне фінансування на чотирирічний термін 2012-2015.

Багато років назад

“У 1964 році пілот радянських ВПС Костянтин Шишкін, пролітаючи над Кіровоградською областю в центральній Україні, помітив крізь хмари слабкі топографічні нерівності…

Відкриття трипільських протоміст розпочав майор Костянтин Валентинович Шишкін, військовий топограф, фахівець у галузі дешифрування аерофотознімків. Вивчаючи знімки різних регіонів України, він знайшов у Черкаській області сліди величезних поселень, невідомих археологам.

(…) У це було важко повірити, і насправді, наукова спільнота скептично поставилася до перших повідомлень Шишкіна наприкінці 1960-х років”.

Так починається The Nebelivka Hypothesis Book. А далі йде захоплююча розповідь про археологічні архітектурні відкриття, наукові прозріння та сучасні наробки завдяки інструментам XXI століття. Вони лягли в основу мультимедійного проєкту, представленого лондонською студією Forensic Architecture (Судова архітектура) в співпраці з ученим-археологом Девідом Венґров.

Форми слідів ґрунту, реконструйовані на основі вивчення аерофотознімків Небелівки (Forensic Architecture, 2023)

Цьому проєкту більше підійшла би назва “Лабораторія минулого”, дуже далекого минулого. Отже виникає питання – як він стосується до теми бієнале “Лабораторія майбутнього”? Проте коли читаєш деталі, розумієш, що наші доісторичні пращури були багато в чому більш чутливі за нас і, безумовно, мали мудріші стосунки з навколишнім середовищем. Таким чином, проєкт дотепно зачіпає тему зменшення нашого екологічного сліду, ecological footprint, що є надзвичайно важливою для кураторки бієнале Леслі Локко. Далі варто навести текст презентації проєкту в Арсеналі.

Небелівська гіпотеза

У нашому уявленні про міста відбувається революція, яка виникає в лабораторії минулого. Використовуючи низку нових методів, археологи виявляють сліди міських ландшафтів, які майже зникли з людської пам’яті.

Такі докази не “викопують” із землі.

Вони є внутрішніми складовими цієї землі, невіддільні від неї.

Гіпотеза Небелівки досліджує конкретний випадок між річками Південний Буг і Дніпро у центральній Україні. Геофізичне дослідження виявило невідому спадщину поселень 6000-річної давнини, подібних за масштабом до найдавніших міст Месопотамії. Причому розташованих менш ніж на метр нижче сільськогосподарських угідь. Цим раннім українським містам бракує центру або, радше, вони організовані в концентричні кільця житлових будівель навколо таємничого пустого центру-ядра. Не знайдено слідів храмів, палаців, громадських будівель, багатих поховань чи інших ознак централізованого контролю чи соціального розшарування.

Крім того, дослідження стародавнього середовища навколо цих масивних місць виявили напрочуд легкий екологічний слід. Навіть стверджується, що їх заснування спричинило формування «chornozem», або гіпер-родючих ґрунтів, якими славиться цей регіон.

Якщо це так, то «чорнозем» українського лісостепу може виявитися антропозолем, тобто антропогенного походження, створеним людським втручанням. В Небелівці ми стикаємося з системою міського життя, яка цінувала життєдайність свого довкілля.

Якщо ці стародавні українські місця є містами, то наша концепція “міста”, що бере свій початок в історії видобутку корисних копалин, гноблення та ієрархії, також має змінитися.

Це представляє для нас The Nebelivka Hypothesis.

Найцікавіші моменти книги

Уявімо собі ландшафт центральної України з його легкими пагорбами і розкиданими по ним гаями та селищами, розкреслені печворком посівів, ярів, річок і доріг. При низькому косому світлі, рано вранці або надвечір з висоти пташиного польоту серед засіяних ланів більш-менш чітко можна побачити на поверхні землі тіньові сліди. Майже прозорі, вони досить чітко вимальовують концентричні кола невидимих на поверхні археологічних об’єктів.  

Доісторичне місто лежить поруч із сучасним селом Небелівка. Але його первісна назва та мова, якою воно розмовляло, загубилися в часі. Відкриття цього місця викликало запеклі дебати про природу суспільного життя в ньому, його витоки та існування.

Стародавня Небелівка займає територію, приблизно таку ж велику, як і її сучасник четвертого тисячоліття до нашої ери – поселення Урук у південному Іраку, що вважається першим у світі містом. Але на відміну від українського поселення, за межами храмів і майданчиків по їх будівництву майже нічого не відомо про житлову забудову в ранньому місті Урук, яке займало площу 250 гектарів, приблизно стільки ж, скільки Небелівка. В той же час на відміну від Урука, Небелівка не має жодних слідів храмів, палаців чи центральної адміністрації [щодо храмів думка британців розходиться з українськими вченими].

Свого часу стародавня Небелівка та її сестринські поселення в українських степах були одними з найбільших людських поселень на Землі.

Одинадцять з таких величезних об’єктів були поступово виявлені в межах, напрочуд легкодоступних один від одного

Після відкриттів військового топографа Шишкіна, що ідентифікував загалом близько 250 об’єктів,  наприкінці 1960-х років була здійснена верифікація частини цих поселень шляхом польових обстежень, здійснених тим самим Шишкіним в команді з археологом Стефановичем. 

У 1971 році інший український археолог Валерій Дудкін вирішив зазирнути глибше в землю поблизу сучасних українських сіл Майданецьке і Тальянки, недалеко від Небелівки, де повітряна розвідка припустила наявність подібних аномалій. Спеціаліст у галузі геофізики, Дудкін використав апарат, спочатку розроблений для пошуку після війни магнітних слідів нерозірваних боєприпасів.

Обережно вдивляючись у землю, магнітометр M24 знімав за сіткою 4 х 4 метри. То був занадто грубий масштаб, щоб зафіксувати архітектурні деталі, але й він показав загальну структуру поселення – величезні кола, що нагадували сліди від земляних робіт. Це дослідження дало подальші цікаві деталі та методологічні можливості, виявивши унікальні трипільські протоміста. Вперше стало можливим визначити кількість будинків на місці трипільської культури без розкопок.

Джерело: Bing Satellite Imagery (2022), по книзі Forensic Architecture

Сучасний рівень технологічного прогресу – перехід від аерофотозйомки до супутникових зображень – дав підвищений рівень деталізації в аналізі археологічних об’єктів та особливостей, залежно від їхнього розміру та форми, місцезнаходження, стану збереження та контрасту з навколишнім ґрунтом. Сюди додалися інші методики як архео-зоологічні, архео-ботанічні дослідження та вуглецевий аналіз Carbon-14.

І тут ми повертаємось до згаданих вище англо-українських польових досліджень. У 2011 році міжнародна команда археологів відвідала Небелівку з інструментами і технологіями розвідки землі нового покоління.

Вони розмістили сітку 30 на 30 метрів над ділянкою. Магнітометр через певні проміжки часу посилав імпульси в землю, щоб виявити найдрібніші відмінності в щільності ґрунту та рівні магнетизму. Кожен піксель покривав площу ½ – ¼ метра. Таким чином у фокус потрапили 1.445 повторюваних геометричних зображень такого роду.

Розкопки підтвердили, що це були слабкі та майже зруйновані залишки доісторичних будинків, приблизно однакового розміру, близько 60 квадратних метрів, кожному з яких було понад 5000 років!

Будинки були розташовані кварталами, утворюючи групи або скупчення, які радіально розходилися навколо порожнього, нічим не забудованого центру.
Ці квартали сходилися у більші агломерації, які археологи визначили як окремі житлові квартали. Кожен квартал був організований навколо щонайменше однієї більшої будівлі.
Але в цих більших будівлях не було нічого, що вказувало б на присутність еліти чи правлячого класу.
Жодних інструментів бюрократії.
Жодних ознак особливого багатства чи привілеїв. Археологи припускають, що ці більші будівлі були місцями зборів для періодичних публічних зібрань.

За цим складним патерном на/в землі дослідники реконструювали цілісну картину громадського життя, в якому квартали постають як справжні самоврядні райони.

Не менш важливим, ніж те, що було знайдено, стало те, чого не булоШироке обстеження центру “міста” не виявило жодних доказів палаців, центрального сховища, адміністрації, багатих поховань чи будь-яких інших ознак контролю згори вниз.
Була знайдена незвично велика споруда, але при ретельних розкопках вона теж не дала ніяких ознак того, що в ній мешкала релігійна чи політична еліта.

Найбільша споруда Небелівки розміром 60х20 м, яку українські вчені вважають храмом. Джерело: Кіровоградська правда

Магнітні зйомки ділянки виявили кругову логіку, з двома основними окружностями будинків.
Ще двадцять три скупчення, розподілені вздовж них. Усередині кола (кільця), серія районів, що радіально простягаються до таємничого порожнього центру.

Тут хочеться навести важливу цитату.

“Перше враження від цього місця – це жорстка одноманітність, [повторюваність], замкнене коло соціальної взаємодії, але ближче вивчення виявляє постійні відхилення від норми.
(…) Окремі домогосподарства іноді об’єднуються в кластери, у групи від трьох до десяти сімей. Рови або ями позначали їхні кордони [межу]. На деяких ділянках ці групи об’єднуються у квартали, що простягаються від центру до периметру міста, і навіть утворюють більші житлові райони або квартали.
Кожна з них мала доступ щонайменше до одного будинку зборів, споруди, більшої за розмірами ніж звичайне житло, де більша кількість поселян могла періодично збиратися на заходи. Про них ми можемо лише здогадуватися (політичні збори? судові засідання? сезонні свята?) 

Ретельний аналіз археологів показує, як удавана одноманітність українських мега-сайтів виникла знизу вгору, через процеси прийняття рішень на місцях.
Це має означати, що члени окремих домогосподарств – або, принаймні, їхні сусіди чи їх представники – поділяли концептуальну основу для [такого способу] співіснування в цілому.

Ми також можемо з упевненістю припустити, що ця концепція була заснована на образі кола та його властивостей до трансформації”.

David Graeber & David Wengrow. 2021. The Dawn of Everything: A New History of Humanity***

Говорячи про стародавніх “архітекторів-урбаністів”, нові дослідження показали, що спочатку були побудовані Зовнішній та Внутрішній кільцеві периметри. Організаційна просторова логіка змінилася, коли будівлі, що утворювали внутрішній контур, були організовано спалені (позначені червоним кольором), а нова забудова, що заповнила внутрішнє поселення, розташовувалась по радіусам.

Помешкання розходяться від місць розташування гончарних печей у межах окремого кварталу. Згідно з цією моделлю кожен квартал, так само як ціле поселення, керується схемою розвитку по колу, коли забудова розходиться від створеного головного складального цеху (печі).

Жовтими точками на мапі позначені гончарні пічі, розкидані по всій площі протоміста

Нові дослідницькі висновки підштовхнути вчених до необхідності вийти за межі попередніх поблажливих уявлень про примітивну архітектуру як не цікаву для дискусії, або уявленням тієї прадавньої організації як простого пристосування до навколишнього середовища.  

Максималістичні моделі підкреслюють існування у трипільських поселеннях міцної дерев’яної архітектури, а також елементів великомасштабної інфраструктури та переважно сільськогосподарський спосіб існування.

Антропоморфні глиняні фігурки, горщики, статуетки та моделі будиночків чи меблів, розписані яскравими візерунками були знайдені в багатьох житлах. Вони представляють самодостатній соціальний світ домогосподарства. Але на відміну від аналогічних прикладів Месопотамії, Небелівка показує естетичне багатство та індивідуальність предметів повсякденного вжитку, без жодної уніфікації, незважаючи на зростаючі масштаб і щільність людського співжиття. Знайдені предмети різняться навіть у межах окремих “кварталів” – кожна сім’я певною мірою грайливо вигадувала власні ритуали і хатнє начиння.

Одна з восьми гончарних печей Небелівки

Історик Марія Ґімбутас вважала цю культурну область частиною “Старої Європи”, втраченої цивілізації, де чоловіки і жінки цінувалися однаково, а конфлікт за ресурси був обмеженим. На думку Ґімбутас, ця “Стара Європа” закінчилася, коли пасовиська на північ від Чорного моря були захоплені кочівниками-скотарями, а пізніше вершниками-воїнами, чиї кургани все ще височіють над рівниною, відкидаючи степом довгі тіні.   

Якщо до сказаного додати ймовірність антропогенного походження українських чорноземів, це означає, наприклад, що принаймні деякі частини того, що стародавні греки вважали «варварським степом», насправді можуть бути вкорінені – не лише історично, а й екологічно – у втраченій міській традиції, яка набагато випередила часи Геродота.

Ця неймовірна зміна культурних стереотипів – щодо «цивілізованих» чи «варварських» – також може бути політичною та історичною сенсацією певної іронії, тому що доісторичні міста України представляють сліди стійкої егалітарної (рівноправної) форми міського життя приблизно на три тисячоліття раніше, ніж те, що традиційно вважається зародженням демократії в п’ятому столітті до нашої ери в Афінах. Населення яких, до речі, годувалося зерном, імпортованим з українських степів, яке довозилося туди через емпорій (торговий порт) в Ольвії на березі Чорного моря.

Для людей цих земель протягом віків багаті чорноземи є і скарб, і прокляття. Це є одні з найбагатших ґрунтів в світі, сила, що гарантує життя і підвищує його рівень, але також фактор тяжіння для завойовників і колонізаторів … його неперевершена родючість приваблювала колонізаторів і будівників імперій, починаючи від стародавніх греків. І до нових часів, аж до насильницького Голодомору Сталіна, німецького Lebensraum і жахів сьогодення.

Отже Небелівська гіпотеза стверджує, що егалітарні суспільства у міському масштабі існували. І що міста могли також посилювати життєздатність, родючість землі, на якій вони виникли.

Чи може це вказати нам шлях до альтернативного майбутнього?

***

У продовженні – ексклюзивне інтерв’ю з Давіде Пішітеллі, координатором проєкту “Небелівська гіпотеза”. Спеціально для нашого журналу він розказав про студію Forensic Architecture, співпрацю з ученими, цікаві моменти роботи над цим проєктом, про українських колег з Центру просторових технологій. І ще про те, як потрапити в число учасників Архітектурної бієнале Венеції.
Далі буде…

*Forensic Architecture (FA) — міждисциплінарна дослідницька агенція, створена англо-ізраїльським архітектором Еялем Вейцманом, базується в Goldsmiths, University of London. FA проводить просторовий і медіа-аналіз для міжнародних прокурорів, правозахисних груп і неурядових організацій. Її дослідження представлені на політичних і правових форумах, комісіях правди, судах і доповідях про права людини, а також на численних виставках і публічних заходах. Агенція багато займається розслідуванням порушень прав людини та військових злочинів, зокрема місць бомбардування від Гази до України, проводячи спеціальний аналіз специфічних даних і аналіз ЗМІ для міжнародних прокурорів, правозахисних груп і неурядових організацій. Нагороджена багатьма міжнародними престижними преміями та відзнаками.

**«Ранній урбанізм у Європі. Випадок Трипільських мега-сайтів України». Керівники експедиції Михайло Відейко, Джон Чапмен та Біссерка Гайдарська. Фінансування відбулось за рахунок грантів Уряду Великої Британії (2009), на другому етапі (2012-2015) долучилась наукова корпорація National Geographic.

***“The Dawn of Everything: A New History of Humanity” (David Graeber, David Wengrow, Publisher Allen Lane, 2021). Книга “Світанок всього. Нова історія людства” писалася дуетом авторів протягом десяти років, вийшла вже після смерті Девіда Ґребера (2020); одразу стала бестселером і сьогодні перекладена на багато мов світу, серед них німецька та італійська. Викликала величезну хвилю дебатів та суперечок всередині міжнародної наукової спільноті. Українською про досліди британських науковців, які передували виходу книги, можна прочитати на Спільному.

В статті використані матеріали La Biennale di Venezia, Forensic Architecture, Кіровоградська правда, UNIAN. Фото: ©Anna Kolomiyets, ©Forensic Architecture, фото розкопок “Кіровоградська правда”, вказано за місцем. Цитати наведені за матеріалами La Biennale та книгою The Nebelivka Hypothesis Book.

Інші матеріали в нашому журналі про Бієнале Венеції: Історія виникнення Архітектурної бієнале, презентація 18 Архітектурної бієнале, гіпотеза українського павільйону Ukrainian workshop of the Future, пропозиція до програми Архітектурної бієнале 2023 Долаючи Sick Place Syndrome.  

Сподобалось, поділіться

Share on facebook
Share on twitter
Share on linkedin
Share on telegram
Share on whatsapp

Leave a Reply

Схожі матеріали