Ця стаття вийшла у нашому блозі в кінці 2018 року. Але побувавши нещодавно на 18 Архітектурній бієнале у Венеції, ми з’ясували, що цього року Ватикан вдруге прийняв участь в цій події, створивши свій павільйон на тому самому венеціанському острові Сан-Джорджо. Після відвідання острова, захотілося перед тим, як розповісти про їхній новий проєкт, згадати чудовий павільйон п’ятирічної давнини. До того ж в кінці статті на вас чекає приємна новина, тож дочитайте…

Бієнале архітектури в єдиній у своєму роді, унікальній Венеції закінчилася… [25 листопада 2018]. Але їй навздогін захотілося розповісти про один проєкт, який не міг лишитися непоміченим. Вперше з існування архітектурної виставки, з 1980 року, в ній взяла участь держава Ватикан – з неймовірним проєктом Vatican Chapels. Тема бієнале 2018 була FREESPACE. Можна по-різному ставитися до питань віри та релігії, але ця виставка, при всій відповідності назві – не про це. Точніше, не зовсім і не тільки про це. Вона скоріше про нове бачення простору духу, place of spirit. Не розповісти про цю подію, хай і постфактум, було би прикро. Тим більше, що цей проєкт не закінчився, як всі інші, 25 листопада [2018]. Як повідомлялося, Святий Престол мав намір демонтувати каплички після завершення бієнале та відновити їх в італійських громадах, які постраждали від землетрусу у 2016. Отже, тепер докладніше про сам проєкт.

Дебютна участь Ватикану цього року (2018) у міжнародному архітектурному форумі одразу потрапила до ТОП-десять, а інакше й бути не могло. Адже мова йде про таку інтелектуальну та (все)сильну структуру. Вдалим було все, починаючи з місця. Був обраний парк на острові Сан-Джорджо-Маджоре, що якраз навпроти собору Сан Марко, поруч з комплексом будівель знаменитої однойменної базиліки за проєктом Андреа Палладіо (1573).

Щоб дістатися острова Сан-Джорджо-Маджоре, потрібно сісти на маршрутний кораблик vaporetto №2. Він єдиний, що робить тут зупинку, пропливаючи уздовж всього широкого каналу Джудекка. Таким чином вже сам цей не дуже швидкий і не елементарний шлях до мети стає такою собі алюзією на паломництво. Бо воно завжди має на увазі подолання – дороги, труднощів, випробувань. І попутників до тої самої кінцевої мети можна визначити за їхнім зростаючим хвилюванням у міру наближення до острова. Потім “пілігримів” чекає ще досить довга мандрівка уздовж лагуни, повз парк яхт, що риплять щоглами і стукають кріпленням під вітром, з видом на Венецію, куполи Сан Марко, набережну Ск’явоні по той бік водного простору. Для того, щоб на краю земної тверді повернути праворуч, оминути монументальну базиліку Палладіо та монастирські споруди, і заглибитись у старовинний парк, де щедро намішані тополі та пінії.

За основу проєктного завданнядо Vatican chapels була прийнята модель “каплиці в лісі”, що відомий шведський архітектор Ґуннар Асплунд (Gunnar Asplund) побудував у 1920 на Стокгольмському цвинтарі. Тому поруч зі входом в павільйон Ватикану просто неба паломників-відвідувачів зустрічав дерев’яний (наскрізний) міні-храм у класичних формах – відправна точка виставки. Усередині були представлені оригінальні малюнки та макети “каплиці в лісі” Асплунда, фото того часу, записки та пояснення автора. Проєкт оформлення Francesco Magnani & Traudy Pelzel. На плані нижче №11.

Куратори проєкту Francesco Dal Co та Micol Forti запропонували десяти найвідомішим світовим архітекторам створити свою “капелу в лісі”. А саме в абстрактному зеленому просторі парку, практично без прив’язки до інших культурних об’єктів – базиліка Палладіо хоч і поруч, але прихована деревами – на острові, що відрізаний від великої землі лагуною. Завдання не просте, не банальне, і вимагало таких самих рішень. Результатом стало десять дуже різних і неординарних капличок, які продуває вітер з лагуни та каналу Джудекка та пронизує сонце. А відвідувачі почуваються тут справжніми пілігримами, що розшукують серед дерев невеличкі храми. Шукаємо їх і ми, без мети та плану, як складеться, random.

Але до того як заглибитись у парк– одна цитата з роз’яснень куратора, історика архітектури, головного редактора відомого архітектурного журналу Casabella Франческо Даль Ко:

“У нашій культурі ми звикли бачити капелу як простір, створений з іншими цілями і намірами, всередині іншого, більшого і часто вже попередньо існуючого релігійного простору. Практика, що лежить в основі такого сприйняття, породила безліч моделей, що набувають своєї форми під впливом іншого простору, місця культу, собору, церкви чи, простіше кажучи, місця, призначеного для проведення незвичайних заходів, обраного як мета маршруту, пункт призначення.

Запит, адресований архітекторам, що були запрошені створити павільйон Святого Престолу, мав на увазі таким чином незвичайну проблему, оскільки проєктувальників просили знайти такі типології будівель, які не мали ані моделей, ані аналогів”.

Teronobu Fujimori (6)

Японський архітектор створив елементарний прямокутний об’єм з дерев’яних дошок, зовні обвуглених як антиматерія. Шість кривих соснових стовбурів на фасаді як шість колон. Щоб потрапити до цієї капели під простим скатним дахом потрібно продиратися майже боком – настільки вузькі вхідні двері. Світло над “вівтарем” ллється вниз на хрест із двох вікон у стелі, а білі стіни “декоровані” абстрактним малюнком, нанесеним вугіллям. Підлога – зі звичайної гальки, що виноситься за ногами відвідувачів у парк, за межі капели, ніби поширює таким чином назовні свої внутрішні відчуття.

Javier Corvalan (3)

Величезне підвішене під кутом до землі дерев’яне кільце, що “тримається” тільки на одній точці. Ця опора при наближенні виявляється тривимірним хрестом, що спрямовується в синє небо в обрамленні світлого кільця, ніби у грандіозному німбі. Сонячне світло і мерехтливі тіні дерев завершують досконалість образу цієї капели за проєктом парагвайського архітектора.

Norman Foster (5)

З власної розповіді сера Фостера, він відштовхувався від місця, що призначили для капели. На межі острова з видом на воду, між двома масивними деревами, які й визначили положення будівлі. Другим відправним моментом став хрест, радше форма хреста, тричі або багато разів повторена – структури зі сталевих трубок-щогл, утримуваних тросами. Вийшло маленьке святилище. За словами самого архітектора “маленький оазис у великому саду, що ідеально підходить для споглядання”.

Eva Prats & Ricardo Flores (4)

Іспанська пара архітекторів створила трикутну у плані споруду кольору червоної охри. По суті це стіна, що розширюється на схід сонця і переходить у високу арку. У ній – серія круглих віконець-вирізів (чи візирів). Якщо пощастить відвідати капелу вранці, можна спостерігати, як скрізь них на уявний вівтар потрапляють перші сонячні промені. Ця капела так і зветься – Вранішня, La capilla de la mañana.

Francesco Cellini (2)

Капела італійського архітектора ніби зібрана з двох чорно-білих листів-пластин, що перетинаються, складно заломлені під прямими кутами, створюючи об’єм. Одна “пластина” формує укриття над головами “пілігримів”, інша – умовний вівтар. Все інше робить світло та повітря.

Andrew Berman (1)

Трикутна в плані споруда – геніальний у своїй простоті “уловлювач світла”, особливо в ранковий час. Прості матеріали – дерево та напівпрозорий полікарбонат. Проста форма, мінімум інтер’єру – максимум відкритого до води та сонця майданчика-ґанку, на якому засиджуються заворожені моментом відвідувачі. У темному інтер’єрі навпроти кутового місця відкривається світлове віконечко. Американський архітектор зумів створити у невеликому об’ємі своєї капели особливу магію світла та спокою.

Smiljan Radic (9)

Зразком для натхнення у створенні цієї структури для чилійського архітектора слугували придорожні капели його рідної країни. Ця кругла капела відлита з темного бетону з відбитками bubble wrap – пухирчастої плівки, і відкривається на лагуну величезними нахиленими дверима, на всю висоту споруди. Всередині по центру – маленький прямокутний “вівтар”, в який нестійко впирається дерев’яна стійка, що іншою стороною підноситься вгору. Крізь прозору плиту стелі всередину дивляться дерева саду та ллється світло.

Sean Godsell (9)

Капела австралійського автора – це швидше динамічна структура, екстер’єр, що стає інтер’єром. Тому що умовна вежа (дзвіниця?) у певний момент відкриває свої клапани-крила, перетворюючись на укриття для пілігримів. Якщо наблизитися, глядачеві відкриється вид на синє небо крізь золоту сяючу “трубу”. Ряди лав розвернуті у бік вежі та умовного вівтаря. Тут насправді почуваєшся долученим до чогось піднесеного, спокійно-урочистого.

Carla Juacaba (8)

Бразильська архітекторка запропонувала елементарний у своїй геніальності проєкт капели-скульптури. Це структура із полірованої до дзеркального блиску сталі, у формі хреста, поєднана в єдине ціле з лавами, розгорнутими на цей хрест. Щоб здавалось, ніби вся конструкція піднесена над землею, вона поставлена на невеличкі бетонні опори. Тому відкидає тінь. І насправді, здається, ніби вона висить у повітрі, розчиняючись у безлічі відбитків – лагуни, дерев, людей, відблисків світла.

Eduardo Souto de Moura (10)

Простої форми, з товстими стінами світлого каменю, схожого на істрійський – саме з такого будував Палладіо. Це капела португальського архітектора, призера Leone d’Oro Бієнале 2018. Кам’яний куб замість престолу для гіпотетичної літургії. Масивна балка над умовним вівтарем пропускає всередину вузьку смужку світла. Тонкою лінією прорізаний у камені хрест. З’єднання окремих блоків за допомогою кам’яних вставок – великий учитель Палладіо був би радий з цього.

Поруч із деревом, що росте зовні капели, здається майже випадково залишено ще один камінь – може це сповідальня?

Такою вийшла ця висадка на Сан-Джорджо-Маджоре, у відкритий вітрам павільйон на острові, поруч із грандіозним собором, в оточенні старого парку. Щоб краще відчути Genius loci, до вражень від вишуканих проєктів можна додати посвист вітру з лагуни у гілках дерев, відблиски сонця від води, запах землі, листя, піній та моря… І візит здасться чудовою метафорою – мандрівкою людини по життю у пошуку найважливіших сенсів.

***

Post Scriptum з 2023

Заходиш туди виснажений, а виходиш в ейфорії.

Вейн МакҐрегор

Отже, ми вам обіцяли сюрприз в кінці статті. Добра новина у тому, що жоден з храмів на Сан-Джорджо не розібрали і не вивезли з острова, як це планувалося у 2018 році. Невимовна магія цього місця залишилася незмінною. Сьогодні можна відвідати цю частину парку, щоправда лише організованими групами і в супроводі гіда. Проте, якщо зберетесь, бронюйте місце заздалегідь, бо популярність цього паломницького маршруту дуже велика…

Цитата Francesco Dal Co по Dezeen. Цитата Wayne McGregor, директора Бієнале танцю 2023, щодо впливу культури по RAI Cultura. У статті використано матеріали Biennale di Venezia, ©Foster + Partners, ArchDaily. Фото ©Anna Kolomiyets, ©Laurian Ghinitoiu – всі види з пташиного польоту та перша фото з проєктом Нормана Фостера, джерело Archdaily.

Ця стаття наведена також як приклад проєктів, аналогічні яким можуть бути запропоновані в Україні для створення місць душевного спокою, комфорту і відродження, незалежно від релігії. По цій темі читайте у нас в журналі про синдром хворого місця Sick Place Syndrome і шляхи його подолання. Про українські проєкти під час 18 Бієнале архітектури 2023 читайте в матеріалі від 24 травня.

Сподобалося, поділіться