Brueghel — одна сім’я, безліч світів

З присвятою українському письменнику Євгену Іль’їну, Брейгелю в літературі

Є родини, які залишають після себе ім’я. А є такі, які залишають свій погляд на світ.

Протягом майже століття у Фландрії, Італії, Празі та великих містах Північної Європи Брейгелі малювали світ, створений із землі та снігу, квітів та битв, селян, свят, тварин, моря, пейзажів, алегорій та фантастичних істот. Велелюдний, неспокійний, детально промальований світ, у якому, здається, немає справжнього центру: погляд може зупинитися на постаті, на дереві, на будинку, на найвіддаленішій деталі — і щоразу відкривати щось, чого раніше не бачив.

Можливо, саме в цьому полягає перша таємниця Брейгелів — у їхніх картинах майже ніколи немає єдиного головного героя.

Багато світів в одному світі

Велика виставка, яка щойно відкрилася в Palazzo Reale в Мілані, об’єднує понад вісімдесят творів — картин, малюнків та гравюр — і відтворює історію однієї з найважливіших художніх династій Європи епохи пізнього Відродження та XVII століття. Але щоб справді зрозуміти Брейгелів, мабуть, варто на мить забути про поняття “династії” і повернутися до початку — до людини, яка ще не знає, як далеко простягнеться слава її імені.

Хто ж такі ці Brueg(h)el?

Пітер Брейгель (Bruegel) Старший, ймовірно, народився в Брабанті приблизно в 1525–1530 роках. Даних про його життя небагато. Ми знаємо про його переїзд до Антверпена в 40-х роках XVI століття, про навчання в майстерні Пітера Кук ван Ельста, з дочкою якого, Майкен, він пізніше, у 1563 році, одружився. За десять років до того — між 1552 і 1554 роками — наш герой здійснив подорож до Італії, проїхавши до того через Францію, але до кінця не ясно, які саме регіони та міста півострова він відвідав. Наступна насичена кар’єра Пітера розгорталася між Антверпеном та, з 1563, Брюсселем, де він помер у 1569 році, у віці близько сорока років або трохи більше, після короткого, але надзвичайно плідного періоду творчості.

Судячи з усього, Пітер працював самостійно, не маючи боттеги-майстерні з помічниками та учнями. А його сини Пітер і Ян були занадто маленькими, щоб навчитися ремеслу від батька: Пітеру, коли батько передчасно пішов з життя, було лише два роки, а Ян народився вже після смерті батька, який залишив своїй набагато молодшій дружині Майкен (Марії) Кук спадщину у вигляді сотень малюнків, гравюр та картин, серед яких знамениту “Сороку на шибениці”. Можна припустити, що двоє маленьких братів Брейгелів і їх середня сестра Майкен зростали при майстерні свого діда-художника, де могли навчитися малюнку і живопису. Всього через дев’ять років померла і мати, тож вихованням трьох сиріт займалася бабуся, Майкен Верхюлст.

Що залишив після себе цей надзвичайний митець? Окрім великої серії ескізів для графічних творів, виконаних у техніці bulino та опублікованих Ієронімом Коком, Пітер за ці кілька років створив різноманітні живописні твори для здебільшого анонімних, невідомих замовників. Винятком є заможний антверпенський купець Ніколаас Йонгелінк, для якого він у 1565 році виконав чудовий новаторський цикл із шести великих картин (приблизно 117×160) — монументальних зображень “Пори року (Місяці)”. По два місяці на кожну картину, п’ять із яких сьогодні розкидані по найважливіших музеях світу. Три зараз знаходяться у Kunsthistorisches Museum у Відні, серед яких найвідоміша картина “Мисливці на снігу”(нижче); одна — у Metropolitan Museum в Нью-Йорку (“Жнива”), а п’ята — у колекції Lobkowicz у Празі (“Збирання сіна”). Шоста дошка, яка, ймовірно, зображувала квітень і травень, натомість втрачена.

Ця серія, яку згодом придбав імператор Рудольф II Габсбург, вирізняється широкими панорамними пейзажами, населеними численними фігурами та персонажами, зануреними у скромні заняття: працю, відпочинок та розваги. Зазвичай ці картини вважаються віхами у самостійному розвитку пейзажу, який стане дуже популярним і часто копійованим жанром, особливо в Нідерландах XVII століття. У цьому сенсі “Місяці” підтверджують ідею поступової “емансипації” пейзажу, який у XVII столітті перетворився на самостійний жанр.

Сім’я на історичному тлі

Це були бурхливі часи, з радикальними релігійними та політичними змінами, баталіями між прибічниками протестантської Реформації та католицтва. Десь на лінії конфлікту і знаходився Антверпен, де в своїй майстерні художник шукав нової виразності власного живопису. В своїх пошуках він звертається до фламандської традиції та великої візіонерської спадщини Ієроніма Босха, але не обмежується її повторенням. Там, де Босх населив світ демонами, монстрами та алегоріями, Брейгель, здається, повертає ці видіння на землю. Його створіння стають людьми. Його пейзажі стають місцями. Його історії вплітаються у повсякденне життя, і навпаки.

Сніг, дерева, дорога, селище, робота на полях. Сільське свято. Діти, що граються. Селяни, які їдять, танцюють, п’ють, чубляться. Пейзаж, який перетинають крихітні людські постаті. Це не портрети, але й не просто staffage*. Це люди на сучасному їм тлі. Саме цій увазі завдячує прізвисько родоначальника династії — “Селянський Брейгель”.

Повсякденне життя, яке століттями залишалося на периферії великого живопису, раптово потрапляє в центр уваги. Але в особливий спосіб, адже Брейгель не будує сцену навколо героя. Він наповнює її. Фігурами, тваринами, архітектурою, робочими інструментами, побутовими предметами. Усе, здається, має своє місце і, водночас, ніби вислизає з можливості бути укладеним у єдину історію. Його твори — це мініатюрний всесвіт, населений майже невичерпною кількістю деталей. Їх можна розглядати годинами, завжди знаходячи щось, що вислизнуло з-під уваги під час першого швидкого огляду.

І саме тут живопис Брейгеля стає складнішим, ніж може здатися. Ці, на перший погляд, прості сцени були призначені не лише для тих, хто впізнавав свій світ у селянах та святах. Їхнє багатство алюзій та сенсів, часто з прихованим та моралізаторським змістом, зверталося до освіченої публіки, здатної читати між рядків.

Пітер Брейгель Старший ще не створює серійних творів. Він спостерігає, вигадує, малює. Знаходить кількох видатних замовників, але частіше продає свої твори маловідомим представникам нової верстви, все більш заможної буржуазії.

Потім він помирає. Занадто рано. Не встигнувши навіть передати секрети майстерності своїм синам. Які не узнали свого батька, бо були ще немовлятами.

Тож історія на цьому могла би закінчитися. Натомість вона продовжилась…

Бренд «Brueghel»

Вона продовжилась саме завдяки дітям і, насамперед, завдяки здатності родини перетворити спадщину образів на щось, що можна переосмислити, варіювати, примножувати та доносити до дедалі ширшої аудиторії.

Дійсно, у динамічній європейській художній панорамі, після “школи” послідовників Босха та Дюрера, починаючи з другої половини XVI століття, з’являється “brand Brueghel”, який з надзвичайним успіхом розвиває стиль і мову тих двох великих винахідників образів — Пітера Старшого та його талановитого сина Яна. Нарівні з батьком бачиться саме Ян, якого можна визнати великим відкриттям в історії мистецтва, що відбулося порівняно недавно.

Старший син, Пітер Брейгель (Brueghel) Молодший (1564/65 – 1638), переймає спадщину батька й переносить її до майстерні в Антверпені. До батьківських селянських сюжетів та сцен повсякденного життя додаються натюрморти. Усі картини відтворюються у численних варіаціях. Навколо цих зразків організовується справжня боттега-фабрика, здатна продукувати твори високої якості — і в значній кількості — завдяки добре підготованим копіїстам. І це фундаментальна різниця.

Прізвище Brueghel (в новому написанні з h) починає ставати впізнаваним як гарантія якості. Успішний образ можна повторити та переосмислити. Картина вже не є лише неповторним результатом роботи митця: вона стає зразком, який може поширюватись. Деякі найпопулярніші зображення, створені в майстерні, набувають вражаючої кількості варіацій. Мабуть, найяскравішим прикладом є «Зимовий пейзаж із пасткою для птахів», сюжет якого Пітер Молодший взяв з картини свого батька, що сьогодні зберігається в Королівському художньому музеї Брюсселя. Це був справжній бестселер, який вийшов з майстерні Молодшого щонайменше у 123 версіях (!) через шалений попит у покупців.

Так, разом зі славою, зароджується те, що сьогодні ми б назвали брендом. Але було б занадто спрощено зупинятися лише на цьому визначенні. Адже історія Брейгелів — це не лише історія ефективної майстерні чи родини, здатної вправно ловити смаки ринку. Це історія надзвичайної здатності спостерігати за своєю епохою та перетворювати її на образи.

Ян-мандрівник

І саме з Яном Брейгелем (Brueghel) Старшим (1569-1625), другим сином Пітера, ця здатність набуває ще одного відмінного напрямку.

Ян народився в Брюселі, незабаром після смерті батька. Виріс в Антверпені, але його історія — це історія художника-мандрівника, набагато в більшій мірі, ніж був його батько. Близько 1590 року, коли йому було трохи більше двадцяти, він прибув до Італії. У Римі юнак зустрічає кардинала Федеріко Борромео, який швидко розпізнає талант фламандця — і стане ключовою фігурою в майбутньому успіху Яна. Захопившись його стилем, що значно відрізнявся від італійської традиції, високий прелат згодом забере молодого чоловіка з собою до Мілана, де заснує велику багату бібліотеку — Veneranda Biblioteca Ambrosiana — та закладе основи унікальної мистецької колекції.

Ця зустріч мала залишити глибокий слід у світобаченні Яна. Між ним і Борромео склалися справжні дружні стосунки, незважаючи на різницю у віці та статусі. Збереглися кілька зворушливих листів, у яких фламандець пише кардиналу дивною італійською мовою, сповненою граматичних помилок, але й щирої доброї волі.

Отже, Мілан. У 1595 році Ян прибуває до цього ломбардського міста й оселяється в архієпископському палаці. Для Борромео він пише картини, в яких деталізація, точність і вишуканість стають майже дивом. Серед них — «Квіти у стакані», що сьогодні зберігається в Пінакотеці Амброзіана, де знаходиться найзначніша колекція творів Яна Брейгеля Старшого в Італії.

Син художника, який переніс на полотно бруд битих шляхів і сільське життя, тепер спостерігає за квітами. І спостерігає за ними уважно, ніби під лупою. Пелюстка за пелюсткою, стебло за стеблом, перетворюючи природу на дорогоцінну композицію, майже неймовірну у своїй досконалості.

Це не розрив із надбанням батька. Це метаморфоза.

Ян переймає спадщину Брейгеля-батька й відкриває її для інших світів: фантастичних пейзажів, алегорій Стихій та Пор року, міфологічних сцен, натюрмортів з квітами. Він малює на невеликих мідних дошках, техніка на піку популярності на той час, перетворюючи їх на дорогоцінні твори, призначені для найвибагливіших європейських колекціонерів. Інколи, дивлячись на його роботи, здається, що між ним і старшим братом Пітером не чотири роки різниці, а покоління. Він співпрацює з такими художниками, як Пітер Пауль Рубенс, Пауль Бріл та Ганс Роттенхаммер, разом з іншими створюючи нове бачення картини: невеликої за розмірами, але надзвичайно насиченої деталями та фантазією.

Його прізвисько, пам’ятаючи, яке було у батька, звучало як “Оксамитовий Брейгель”, і, здається, воно дуже точно передає цю трансформацію між поколіннями.

Зародження жанрів

Живопис родини став більш вишуканим, майже дорогоцінним, але не втратив своєї невичерпної цікавості до світу.

А світ Яна, тим часом, розширюється. В ньому є Мілан, Рим. Є Прага, де Рудольф II Габсбург, закоханий у роботи Пітера Старшого, пропонує його геніальному сину ще одне родюче поле для експериментів і поширення нових підходів. Його невеликі пейзажі, райські краєвиди та міфологічні алегорії швидко переймають інші художники богемського кола.

А ще є Антверпен, Амстердам, Гарлем: міста, в яких мистецтво дедалі тісніше переплітається з суспільством та з ринком, який шукає нових образів. Можливо, саме тут історія родини Брейгелів найбільш щільно перетинається з самою історією європейського живопису.

Мистецтво більше не існує лише в церквах і палацах. Новий клас починає шукати і купляти картини для своїх осель. Росте більш широкий ринок мистецтва, особливо в Нідерландах. І художники спеціалізуються. Дехто обирає пейзаж. Хтось батальні сцени. А інші — квіти, сюжети з буденного життя, морські пейзажі. Живопис починає розділятися на різні світи. І кожен із цих світів може стати жанром.

Саме тоді сучасні жанри живопису повільно починають набувати форми. І Брейгелі є частиною цієї трансформації. З усього цього розмаїття єдине, чого їм, можливо, бракує, — це портрет, але вони створюють інший, колективний.

Від Пітера Старшого до Пітера Молодшого, від Яна до художників, які переймають і перетворюють їхні зразки, ім’я Brueghel поширюється, проникає в майстерні, на нові ринки, у нові колекції. Тому навіть точне авторство творів іноді буває важко встановити.

Хто насправді намалював ту чи іншу картину? Рука батька, сина чи вправного копіїста? Скільки разів можна повторювати мотив, перш ніж він перетвориться на щось нове?

«Весільний танець» з Королівського Музею Антверпена, датований приблизно 1566 роком, є прикладом цієї головоломки. Довгий час автором вважався Пітер батько, згодом її визначили як можливу роботу одного з ранніх копіїстів з його кола. Картина настільки вірна оригіналу, що ще раз свідчить про те, наскільки впливовим було ім’я Брейгеля і бажаними його моделі.

Як не дивно, це напрочуд сучасна історія. Саме ця велика сімейна сага на історичному європейському тлі тепер прибуває до Мілана.

Виставка «Брейгелі. Витоки жанрового живопису в Європі» (“I Brueghel. Le origini dei generi pittorici in Europa”), що проходить в Palazzo Reale з 29 вересня 2026 року до 31 січня 2027, об’єднує твори з найважливіших музейних колекцій та деяких приватних зібрань і простежує хід цієї трансформації, створюючи діалог між різними представниками династії та митцями-сучасниками, які перейняли їхню спадщину.
Отже, не лише Брейгелі, але й світ, який навчився навколо них по-іншому зображати звичні сюжети.
Можливо, саме це і здивує відвідувачів у залах Королівського палацу.
Відкриття не однієї історії, а безлічі.

Щоб бачити, а не просто дивитися, тут потрібно скористатися одним сучасним інструментом — чимось на кшталт zoom. Перед невеликими картинами Брейгелів треба наблизитись, потім відійти. Дозволити погляду загубитися. Шукати одну фігуру і знаходити сотню. Зупинитися перед квіткою й відкрити для себе, трохи поруч, цілий всесвіт.
Адже світ Брейгелів ніколи не мав єдиного головного героя.
У нього було багато очей.
І, можливо, саме тому він і досі продовжує зацікавлено дивитися на нас.

* Staffage — у живописі термін staffage (вимова від французького stafaʒ, стафаж) використовується для опису фігур людей та тварин, зображених у сцені, особливо в пейзажі, які не є головною темою твору. Ці фігури зазвичай невеликі за розміром і додаються для створення відчуття масштабу та підвищення цікавості композиції.

За матеріалами, наданими організаторами виставки “I Brue(h)el. Le origini dei generi pittorici in Europa”. Проєкт Bernard Aikema, куратор Carlotta Striolo. Про виставку детальніше на сайті Palazzo Reale. Фото: ©Anna Kolomiyets, надані організаторами, вказано за місцем.

Перша репродукція: Пітер Брейгель Молодший “Перепис у Віфлеємі”. Деталь. Олія на дошці, 1616. Antwerp Royal Museum of Fine Art. Заключна: Ян Брейгель Молодший, “Алегорія живопису”, олія на міді, 1625–1630, Het Noordbrabants Museum, courtesy JK Art Foundation.

На жаль, в цю розповідь не увійшли численні інші художники, сучасники Брейгелів, чиї роботи експонуються в Мілані. Як і рисунки, гравюри, ксилографії, що слугували популяризації великих майстрів.

Сподобалось, поділіться