10 жовтня – Міжнародний День відкладеної кави. Можливо, вам уже доводилося щось про це чути.

Ми не претендуємо на роль першовідкривачів, ми хочемо розповісти (для тих, хто знає, нагадати) про одну давню неаполітанську традицію. Наскільки давню? Одні джерела називають початок ХХ століття, час контрастів, великих швидких грошей та скандальних стрімких банкрутств. Bel époque. Інші стверджують, що традиція ця майже на два покоління молодша, і її скоріше можна віднести до років війни, вже другої світової. У будь-якому з варіантів причина її появи – чи відродження – здається, скрутні часи. Цілком можливо, що й сьогоднішнє повернення її пов’язане із кризою. Давайте докладніше – філантропам та поціновувачам гарної кави присвячується ця оповідка.

Спочатку дозволимо собі для ясності процитувати італійського письменника, неаполітанця Лучано Де Крешенцо (Luciano De Crescenzo), який навіть назвав цим самим терміном свою збірку коротких та інтенсивних, як ковток espresso, оповідань та байок із реального міського життя:

Колись у Неаполі існував один гарний звичай: коли чолов’яга бував в доброму гуморі і заходив випити чашку кави в бар, замість однієї він платив за дві. Друга кава призначалася для клієнта, який з’являвся відразу за ним. Іншими словами… кава була запропонована людству. А потім час від часу знаходився то один, то інший персонаж, який заглядав у двері бару і питав, чи є “відкладена”.

Нам не дуже подобається визначення “підвішеної” кави, яке було вкинуте в обіг дружиною сценариста Тоніно Гуерра перекладачкою Лорою (Елеонорою) Яблочкіною, оскільки знаходимо його не зовсім точним, хоча, на жаль, майже усталеним. Правильніше з італійської sospeso [соспезо] варто було б перекласти в цьому випадку як призупинену, притриману або – ми вибрали саме цей варіант – відкладену каву, як визначення, найближче до італійського змісту і власне до суті питання. Може навіть правильніше було б, за аналогією з кафе-латте, вимовляти це італійською – кафе-соспезо.

Ще один італієць неаполітанського походження, журналіст та актор Ріккардо Паццалья (Riccardo Pazzaglia) розповідає іншу, менш “кризову” і більш життєствердну історію виникнення традиції відкладеної кави в Неаполі. Причому, знаючи місцевий колорит, напевно, значно більш старовинну і дуже схожу на правду. На його думку, з’явилася звичка платити наперед від традиційних для місцевих закладів дискусій: хто і скільки платить? А треба сказати, що кожен сповнений самоповаги неаполітанець менше трьох чашок еспресо на день (а то й одним заходом) не п’є – це обов’язкова церемонія або навіть ритуал під хорошу дружню балачку. Обов’язковий для кожної шляхетної людини, як Buongiorno. Після третьої життя починає налагоджуватися. Так от, можете собі уявити, коли підходив час розраховуватись, компанія вже давно забувала лік, скільки випито чашок та скільки з цього сплачено. Звичайні у таких випадках переплати ніхто назад не забирав – моветон, їх завжди залишали на користь того щасливця, який приходив після них. З частих випадків і народилася традиція.

Чим є кава для неаполітанців, добре передає фраза видатного актора, драматурга та режисера Едуардо Де Філіппо:

“У нас, неаполітанців, абсолютно неймовірно відібрати цю маленьку віддушину… Я, наприклад, відмовився б від усього на світі, окрім цієї крихітної філіжанки кави, випитої спокійно тут, на балконі, після години денного післяобіднього сну”.

“Коли я помру, ти принеси мені каву. І побачиш, що я воскресну як Лазар”

Чи тяжкі часи породили чудову філантропічну звичку відкладеної кави, чи щасливий стан душі неаполітанця або його щедрий, експансивний характер, не так уже й важливо. Важливим стає факт популярності цього феномену, що стрімко зростає сьогодні, причому в глобальних масштабах, і давно вийшов за межі італійського “urbi et orbi”. Одна добра історія створила безліч “побічних”, що надихають не менше і стосуються вже не тільки суто кавової теми.

Так, у другій половині нульових не абиде, а саме в bella Napoli, група ентузіастів навколо кількох історичних барів у центрі міста, включаючи знамените літературне Caffè Gambrinus, почала наново розкручувати моду на відкладену каву. І вже у 2010 була заснована мережа, яку охрестили “La Rete del Caffè Sospeso“. Ця ж мережа за підтримки багатьох культурних організацій започаткувала у 2011 році міжнародний День відкладеної кави – кавомани та добрі люди можуть собі зазначити – святкується 10 жовтня.

Сьогодні з цим брендом пов’язаний ще й фестиваль, присвячений не лише кавовій тематиці, а й культурним, соціальним, екологічним питанням, історичній пам’яті, великим та маленьким історіям, просто спілкуванню між людьми під філіжанку кави. Фестиваль включає перегляди документальних фільмів, літературні читання, круглі столи і багато чого цікавого. Окрім завдання розширювати список кафе і барів, які долучилися до ініціативи – в Італії та світі.

Якщо заглянути на цю сторінку Мережі, то можна побачити, що сьогодні такі заклади знаходяться окрім “історичної батьківщини” ще у Франції, Бельгії, Іспанії, Німеччині, Ірландії, Британії, Болгарії, Фінляндії, Швеції, ПАР, Аргентині, Бразилії, Канаді. Нехай здебільшого по одному на країну, проте…

З цікавого – куди може завести гарна ідея? Дуже далеко. Наприклад, якийсь час назад в США знайшовся молодий програміст-ентузіаст Джонатан Старк (Jonathan Stark), якому так шалено сподобалася історія відкладеної кави, що він створив спеціальний додаток, що дає можливість сплатити його дистанційно, з телефону – за допомогою передплаченої картки Starbucks. У цьому випадку він використав свою особисту картку знаменитої американської кавової мережі, виклавши її штрих-код в інтернеті для всіх, хто її потребує. Так народився варіант відкладеної кави доби смартфонів. Джонатан вважає, що це дуже покращило його карму, і періодично “підгодовує” картку, а ще точно знає, коли хтось знімає з рахунку на філіжанку відкладеної.

Слідом за Старком інший американець, напевно, найвідоміший у країні food writer Корбі Каммер (Corby Kummer), захопившись цією традицією, прокоментував на сторінках електронного журналу The Atlantic щедрість італійської душі. І запросив до участі в аналогічній ініціативі великі американські мережі, у тому числі згаданий вже Starbucks. Кулінарний критик запропонував прищепити і американцям добру звичку відкладеної кави. Для компанії, пише він, варто просто додати новий запис у своїх касових апаратах, що дозволить чуйним клієнтам заплатити при розрахунку певну суму і за інших. “Можливо, до наступного Різдва ми всі звикнемо вимовляти ці нові поки що слова, сенс яких нам так сподобався. Такі як: я хочу сплатити відкладену каву”.

Зовсім вже “побічним”, але не менш позитивним ефектом можна назвати появу таких дивних речей, як “відкладена книга” у мережі книгарень La Feltrinelli, літературного фестивалю сучасної поезії “Відкладені вірші”… а також відкладені піци, круасани, пиво, квитки на відвідування виставок для малозабезпечених, тощо.

O ccafè suspes [неаполітанський діалект], скільки всього чудового ти породив!

Підзаголовок книги Де Крешенцо, цитатою з якої ми почали нашу розповідь про відкладену каву, звучить так: Мудрість на кожен день маленькими ковтками. І справді, мудрість. Адже неаполітанська історія про відкладену каву, що вийшла за межі одного міста та однієї країни – це не тільки розповідь про спонтанну людську щедрість. Це історія солідарності без патетики, доброти без показухи, нескладного жесту, який покращує карму. Джонатан Старк знає).

Хочете спробувати? Це просто. Запам’ятайте фразу і скажіть її біля каси бару: “Дві кави, будь ласка, одна для мене і одна відкладена”.

Цитати по книзі “Il caffè sospeso. Saggezza quotidiana in piccoli sorsi” Luciano De Crescenzo. Oscar Mondadori Editore. Переклад Анни Коломієць. В статті використані матеріали Rete del Caffè Sospeso, фото Devid Rotasperti, Anna Kolomiyets і з відкритих джерел.

Маєте друзів баристів, порадьте їм запровадити в своїх закладах цю традицію – додамо Україну до Мережі відкладеної кави!

Сподобалось, поділіться (як кавою))