Венеція апріорі місто художнє. Унікальною є його історія і розташування, велич творчої традиції, щільність мистецьких локацій та імен, з нею пов’язаних. Це все Венеція. Окрім найвідомішої в світі історичної (з 1895) арт-бієнале, експозицій безлічі музеїв і галерей, тут відбувається ще одна цікава мистецька подія, про яку ми і хочемо вам розповісти. А саме Arte Laguna Prize. Цей відкритий міжнародний мистецький конкурс з 2006 року організовує Культурна асоціація MoCA (Modern and Contemporary Art).  Цікаво, що це динамічний організм – виставка зі свого заснування безперервно розвивається, додаючи весь час нові дисципліни до початкових живопису і фотографії, з якими вона стартувала 17 років тому.

Отже, сьогодні Arte Laguna Prize включає багато видів візуального мистецтва, перформанс, мультимедіа, ленд-арт та цифрове мистецтво. Всі вони віддзеркалюють стан розвитку сучасного мистецтва та визначають його, так би мовити, поточний стан. Початково конкурс було створено, щоб дати можливість здебільшого молодим талантам проявити себе, бути поміченими галереями та широкою публікою. А також для порівняння і демократичного змагання між митцями з самої глобальної географії. Журі конкурсу складається з відомих авторитетних імен сучасної мистецької сцени.

Цікаво відслідкувати, як розширювалася виставка протягом своєї історії. У 2008 до живопису і фото додалися скульптура та інсталяція. Наступного року було створено окрему секцію Under 25 і додалася нова Премія Business for Art. Найцікавіша трансформація сталася у 2010 – виникли так звані Мистецькі резиденції, Residenze d’Arte, де відібрані фіналісти могли безкоштовно проживати і творити. Спочатку такі резиденції були здебільшого по Італії, але сьогодні вони вже розкидані широко по всьому світу. Від Європи до Азії (Китай, Тайвань, Індія), Африки (Гана), до обох Америк (США, Бразилія) і навіть Австралії.

Мета їх – запропонувати митцям можливість пізнати нову культуру, створити нові роботи та взяти участь у творчих заходах у мультикультурному середовищі. Завдяки мережі міжнародної співпраці за 12 років було організовано понад 75 мистецьких резиденцій, в яких брали участь автори, відібрані безпосередньо партнерами Премії.

З часом до основних конкурсних дисциплін додалися Land Art (2014),Urban Art (2017), Design (2018). З появою і розвитком нових цифрових інструментів Virtual Art (2012) та Digital Graphics (2016). З незвичного – після обмежень локдауну, в 2021 році відбулася подвійна мега-виставка. Вона об’єднала два конкурсні випуски в одному і представила 240 робіт. Те саме відбувається на виставці цього року, яка поєднала фіналістів 2022-2023.

Місце, де з 2010 року проводяться підсумкові виставки робіт-фіналістів – дуже романтичне. Це венеціанський Arsenale Nord, один з найпопулярніших майданчиків сучасного мистецтва у світі. Якщо вам доводилось бувати на бієнале, це ті великі корпуси верфі, які розташовані якраз навпроти Tese delle Vergini Арсеналу, через лагуну. А от звідси, від будівель Arte Laguna видно “той берег”, де широкі арки Gaggiandre (екс стапеля) під скатним дахом і де знаходяться національні павільйони Італії та Китаю. Там вже зараз кипить робота по облаштуванню 18 Архітектурної бієнале. Вона відкриється 20 травня.  

Але повернімося з бієнале на цей бік заливу, до високих арок цегляних корпусів Arsenale Nord, Північного Арсеналу. Із року в рік конкурс Arte Laguna допомагає залучати до впливової системи contemporary art все нових гравців. Але тільки конкурсним відбором та підсумковою виставкою робота організаторів на обмежується. В її систему з самого народження в 2006 році було включено ще багато різних “реальностей”: фонди, музеї, галереї, мистецькі резиденції та майданчики, компанії Made in Italy та міжнародні бренди. З ними разом були розроблені спеціальні проєкти, які потім були перетворені на конкретні можливості для творчого зростання та поштовху в професійній кар’єрі митців.

Розказавши коротенько історію виникнення Премії, подивимось на підсумкову виставку, яка об’єднала в собі XVI та XVII конкурси. Це 240 творів мистецтва з більш ніж 50 країн, які виставлені в знакових приміщеннях Arsenale Nord 11 березня – 16 квітня 2023.

Загальне враження – мистецтво не може стояти осторонь важливих подій в світі. Воно як барометр, віддзеркалює його проблеми і переживання. Цікаво, що виставлені роботи належать до двох конкурсних років. І якщо в тих, що відносяться до XVI конкурсу, домінують розмірковування щодо ізоляції, обмежень локдауну, кліматичних питань, ґендеру і соціальної проблематики, то серед робот наступного року і XVII конкурсу вже бачимо війну і мілітаризацію, цінність життя, руїни фізичні і ментальні, вплив пропаганди на людство. Є і роздуми саме про нашу війну, у авторів зі Швейцарії та Польщі, далі проілюстровані. Бо творці чутливі створіння і моментально реагують на те, що відбувається зовні.

В цілому враження від виставки дуже сильне. Це така концентрація творчої енергії, ідей і бачень здебільшого дуже молодих людей з усього світу. Зібрана в одному неймовірному місці, яке зветься Венеція. Отже, чудової вам екскурсії.    

***

Призери 2022-2023

Почнемо з призерів конкурсу, потім подивимось добірку фіналістів по різним мистецьким секціям, щоб у вас склалося загальне враження, ніби ви особисто відвідали Венецію.  Було цікаво узнати і пояснення авторів до власних творів, наведемо окремі з найбільш цікавих і парадоксальних.

Призер XVI виставки Анна Дрозд-Тутай (Польща) з інсталяцією The power of the element, зібраною з в’язаних гачком серветок. “Сила стихії” — композиція, що складається з використаних серветок ручної роботи, які тут набули нового значення. Вони формують конус, підвішений у просторі, так що можна подивитись нагору зсередини, як в нескінченність. Серветки традиційно пов’язуються в уяві з домом, з відчуттям безпеки і затишку. Підвішені на тонких шнурах, вони створюють органічну геометричну абстракцію з екзистенційним відтінком. Це рідкісний приклад твору, в якому традиційні серветки створюють сучасну ефектну композицію, яка при всій монументальності зберігає ефемерний характер.

Призер XVII виставки Охау Чен (Тайвань) використовує відеоінсталяцію для своєї гіпотези майбутнього. Враховуючи загальне старіння суспільства, збільшення пенсійного віку і вичерпання пенсії за професійним страхуванням, автор висуває ідею мілітаризації літнього населення як рішення. Так би мовити для розширення рамок людської “корисності”. Іронізуючи одночасно над фразою відомого політика «Make__Great Again» за допомогою антиутопічного мислення. Концепція втілена у динамічному плакаті, яких багато можна побачити на вулицях міст. Зміст відео спочатку може здатися абсурдним, але насправді є логічним. В кінці автор запрошує глядачів голосувати за його ідею, натиснувши кнопку Agree чи Disagree, роблячи свій твір насправді колективним.

Special Mention

The Otherness of Self – це серія з 450 фото c-type 10,16 x 10,16 см австралійського митця Kailum Graves. Фотографія – це не інструмент документування та фіксації реальності, а засіб маніпулювання нею. Однак ці випадкові селфі, здається, фіксують нюанси людського існування – абсурдність, іронію та маленькі драми сучасного життя. Вони фіксують вразливість, яку майже неможливо відтворити. Проте на диво, за ними не стоїть сконструйований образ. Все набагато простіше – автор геніально використав “автопортрети” (щаслива випадковість), зроблені всього лише для продажу дзеркала через інтернет. Надруковані у квадратному форматі Instagram в кількості 450 штук. Проєкт було відзначено Jury Special Mention. 

Winner of the Special Prize Business for Art Bios Line. Тут наведені лише деякі із багатьох спеціальних номінацій конкурсу.

Special Mention 2023. Winner of the Special Prize ARS Sustainability and Art

Призер номінації Artist in Gallery, за підтримки Cris Contini Gallery. Ця картина Йєнса Гессе надихалася цифровими спотвореннями, недоліками та збоями. Серія зображує людей на самоті, в очікуванні чогось, загублених у світі зростаючої оцифрованості та технологій. Автор хотів висловити те, що відчували багато людей під час пандемічної блокади у 2020 та 2021 роках.

Фіналісти конкурсу. Секції скульптура та інсталяція

Даніель Паул с Праги виготовив свою провокаційну скульптуру з серії Turbofolk у 3D-print з PLA та пофарбував акрилом. Допрацьовано вручну. Ця колекція – дещо моралізаторський заклик до роздумів над сучасним споживацьким світом. Твір було створено з глибокою повагою до Грети Тунберг, її суспільної позиції та ідеї, яку вона представляє.

194 глечики для пиття ручної роботи представляють 194 держави Землі, назви яких витиснені зовні. Кожен глечик має також тиснену шкалу та кольорову лінію, що символізує кількість чистої та доступної питної води для забезпечення всіх жителів країни. Об’єм наповнення, позначений лінією, вказує на відсоток мешканців, які фактично мають доступ до питної води. Кожен з 194 пар глечиків має різне забарвлення всередині. Синьо-сіро-зелені тони імітують кольори глазурі. Чим більше в країні питної води, тим темніший колір цієї глазурі, чим менше питної води, тим він прозоріший.

Інсталяція Алтинай Османової Unity надихалась киргизьким прислів’ям: «Скільки ніг увійде в твій дім, тим більше благословення вони принесуть». У кочовій культурі єдність і гостинність є важливими поняттями, а традиції, які існують навколо гостинності, суворо дотримуються та поважаються. У кочово-племінних суспільствах індивідуалізм вважається ознакою самотності та слабкості, оскільки означає відсутність шансів на виживання. І навпаки, концепція спільноти є найважливішим аспектом для виживання в кочових культурах, і високо цінується. Інсталяція інтерактивна – тут глядач може зняти калоші інсталяції та взути їх, і так стати її частиною, для відчуття спільноти.

Інсталяція Сурабха Маешварі Inside-Out – Floating Garden показує, як задовольнити потреби людини в чистому повітрі, їжі та місці для відпочинку. Ці вигадливі сади захоплюють цікавість людей і приваблюють їх, демонструючи надійне та безпечне середовище для росту нового насіння. Атор сподівається, що його ідея зробить значний внесок у вирішення проблем сталого розвитку, а безпосередньо на виставці дозволяє відвідувачу по-особливому насолодитися природою, просто подихавши свіжим повітрям. Сподівання митця – щоб відвідувач пішов звідси з натхненням для кращого та більш сталого майбутнього!

Сімоне Фезер в своїй інсталяції “Розквіт всередину світу” хоче збентежити глядача і це їй вдається. Три великі з’єднані між собою скляні серця, що звисають зі стелі, поєднані трубками та м’ясистими відростками з троьма фігурами, які сидять позаду на землі. Здалеку нагадує великий розтин тіла чи кількох тіл. Інсталяція наводить на думки щодо штучного інтелекту та генетичного вдосконалення людей. Навіть витончені скляні квіти не зменшують відчуття тривоги. Все, що завгодно, окрім “розквіту”. 

Nesting – інсталяція ливанця Ахмада Гаддара пам’яті трагедії 4 серпня 2020 року у багатостраждальному Бейруті. Матеріали він збирав в домах, які на момент вибуху в порту вже були зруйновані, серед розкиданих гнізд і мертвих птахів. Це символічне гніздо імітує ситуацію в Бейруті, де більшість знайомих автора померла або виїхала. Гніздо-символ, що віддзеркалює природне бажання людини шукати безпечного притулку. Люди не хочуть казки про Фенікса, який згорає і народжується знову. Вони просто хочуть безпечних гнізд, де можна продовжувати спокійно жити.

Художник APP (псевдонім Andrea Poggipollini) своє творче кредо проголошує так: “зосереджуватись на гуманістичних дослідженнях, які завжди пов’язані з актуальними подіями”. Про свою іронічну Мінні: УСІ ГЕРОЇ ТА МІФИ ПОЄДНУЮТЬСЯ. Зіткнення між героєм і міфом… / тут немає святотатства, немає вульгарності, немає гріха / міфи зберігають красу в історичних і динамічних подвигах мрії / зберігають силу у фантастичних і омріяних вигаданих героях —для оновлення уяви, яку можна буде чудово впізнати через повторну зустріч.

Руки, які складають інсталяцію Words and things турецького художника Хежа (Hamza Kırbaş) – це 800 звуків алфавіту Gestuno, міжнародної мови жестів. Робота намагається дослідити “колективну пам’ять”. Завдяки сучасним інструментам комунікації всіх нас бомбардують зовнішніми “óбразами”, які змінюють і трансформують самосприйняття як індивідууму, так і групи. Стілець в центрі інсталяції – образне втілення особистості в часі і просторі. Інсталяція ставить питання, спрямовані на стимулювання колективної пам’яті.

Робота Клода Стаеля, іронічно названа TV-Potemkin-Mariupol, ілюструє фразу “WHAT WE SEE, WE BELIEVE” і має два сенси. Перший стосується часів, коли всі захопились портативними носіями. Коли наприкінці 1980-х років був винайдений Sony Watchman, і раптом стало можливо дивитися телевізор де завгодно. Митець заплавив аналогові телевізори, які він купував по всьому світу, у епоксидні куби. Такий спосіб їхньої «консервації» більше не дозволяє будь-яких маніпуляцій з пристроями – аналоговий відеосигнал може подавати на телевізори через UHF-передавач те, що хоче автор. Таким чином Стаель описує диктаторську складову, коли не запитуючи думки, інсталяція як “ART PROPAGANDA” накидається на глядача і позбавляє його самовизначення, бо він не має жодної можливості змінити програму. Він має дивитися те, що показують. Контент розробляється індивідуально відповідно до теми. У Венеції йдуть оригінальні кадри, які показують руйнування, що зараз творять в Україні загарбники. 20 телевізорів символічно покладені як цегла на підлозі, ніби залишки розбомбленого будинку.

Авів Лаоз Каліф поєднує в своїй витонченій інсталяції Between дві своїх любові: кераміку і спів (вона має ві освіти). Те, як керамічні тіла підвішені “на струнах”, підсилює їх музичний аспект. Простір між окремими “тілами” створює напругу. Відстань між ними не велика. Торкаючись звуковими хвилями, але не торкаючись фізично, вони дають відчуття доповнення один одного і представляють себе тут єдиним тілом. Вони відрізняються розміром і формою, а також глиняною сумішшю і температурою обпалювання. А отже, і звуками в просторі. Натягнуті струни нагадують світ струнних інструментів і пентаграм.

«Музика не в нотах, а в тиші між ними» (Моцарт). Всередині деяких ваз поміщені колонки, що відтворюють спів авторки проєкту, з відлунням у верхній частині. Є і ще один особистий аспект – це присвячення мамі, яка навчила Авів кераміці. Мамі, як любові, мамі, якої немає. І з якою більше ніколи не вийде об’єднатися. Але саме звук, звукова хвиля може поєднати дві розірвані частини в одне тіло.

Буденнісь у автора з псевдо Carne (М’ясо, EnricoTuzzi) розповідає у сотнях фото життя свого регіону, Фріулі-Венеція-Джулія. Ці місця були найбільш мілітаризованим регіоном Європи в 1970-х і 1980-х роках. Це був останній західний оплот проти колишньої Югославії та радянського блоку. Місцеві дуже добре знають мілітаризм і бачать його провал кожного дня, всюди. Не кажучи вже про те, що мілітаристська політика принесла цим територіям у минулому на економічному, соціальному та екологічному рівнях, тепер провал набуває форми тисяч непридатних гектарів, забруднення, зруйнованих територій, заборон, занедбаності та деградації. Приклад пам’яті війни, програної всіма сторонами від початку. Сотні розвалених скелетів житла, які складають повсякденний пейзаж.

Скульптура Comrade Zdena чеського художника Яна Йіровеця заснована на зіставленні двох дискурсів. Один втілює фігура робітника, що піднімає цеглину, в стилі соцреалізму. Інший – це чудовисько сучасної естетики. Старі догми та упередження стикаються з новою реальністю. Це метафора зведення стін перед чимось, чим ми були оточені в історично недавній соціалістичній реальності.

Дует малазійських художників Чоу та Лін (Stefen Chow & Huiyi Lin) працюють в Пекіні. Суть їхньої практики полягає в методології статистичних, математичних та обчислювальних методів для вирішення глобальних проблем. Ідея інсталяції Equivalence X:1 – дослідити наші уявні цінності в системі, яка вимірює матерію життя. У цій геометричній “декорації” ціна одного предмета в центрі дорівнює сумарній вартості навколишніх предметів. Тут вартість смартфону в центрі дорівнює вартості викладеної навколо нього їжі. В різній географії автори обирали найпопулярнішу в конкретній країні їжу, в італійському кейсі це, звісно, паста. 

Венджян Гао для свого проєкту Children застосував machine learning – машинне навчання для вивчення відеозаписів промов, пов’язаних з політичними діячами в історії людства. І потім використав результати навчання, для опрацювання їхніх дитячих фотографій, для їхніх справжніх промов. Робота складається з кількох відеоінсталяцій, що утворюють абсурдну трибуну для виступів Сталіна, Гітлера, Буша старшого, Трампа, Іді Аміна, Бін Ладена, Кім Чен Іна.

У своїй роботі Mark Twain американка Ліз Джафф незвичайно відтворила образ води – з нитками висотою дванадцять футів (3,65 метра), міткою, яка називалася “mark of twain”. Це була безпечна глибина для поромів на річці Міссісіпі на півдні США. Ця інсталяція підвішена саме на такій висоті, так що глядач ніби перебуває під водою і дивиться знизу, зі зміненої перспективи на поверхню води. Додатково цією роботою авторка визнає важливу роль венеціанського Арсеналу як місця, де історично будували кораблі.

Секція Дизайну

Анрі Матьє конструює предмети для себе. Його об’єкт Human Mold, створений під час локдауну і напевне навіяний його обмеженнями, прагне повністю занурити нас у взаємозв’язок предмета і людини. Бо формується безпосередньо навколо людського тіла – тіла автора дизайну. Людина повільно зливається зі стільцем, на якому вона сидить. Отже у процесі творення беруть участь три актори: стілець, людина і будівельник. Кожен з них по-своєму формує кінцевий результат. То хто ж був першим? Можна назвати його самогенерованим стільцем, а не лише твором дизайнера?

Секція живопису

Секція фотографії

Дивне “Оголошення” від Лени Шабус. Стовпи гучномовців ніби ревуть на глядача, але через обертання гучномовців на всі три боки, оголошення не адресоване безпосередньо нікому. Кожного промацують, хочуть вони того чи ні. Ці “кричущі дерева” утворюють ліс звукових трансформаторів, який триває нескінченно. Результат – чиста звукова обробка, ніякої комунікації, суцільна какофонія.

З серії “Alien”. Інна Етувгі з дивним довгим псевдо My Psychedelic Garden походить з маленького поселення на Чукотці. Після захисту диплому з відзнакою з кібенетики, живе і працює в Швеції. З 2020 створює психоделічні макро-фотографії. Етувгі з народження має так звану “зорову сліпоту розуму” під назвою Афантазія: вона не може візуалізувати ні спогади, ні мрії про майбутнє. Сама Інна пояснює, що її уява не створює образів, а покладається на розумові концепції, ідеї та емоції. Незважаючи на це обмеження, Етувгі знайшла спосіб виразити свою творчість за допомогою фотографії. Вона розглядає камеру як інструмент, свого роду протез, який дозволяє їй бачити уявний світ і трансформувати свої концепції у візуальну форму. Успіх знайшов її оразу – вона стала фіналісткою конкурсу 2022.

Проїжджаючи житловими районами в селах або передмістях Томас Шлерет помічав, що все частіше можна побачити окремі будинки, які значною мірою відокремлюють вас від зовнішнього світу. Самі будинки вигладяють ніби сліпі. Паркани, живі огорожі та стіни зводяться і в кінцевому підсумку служать для відступу, захисту від інших і ззовні. Як далеко можна зайти, щоб досягти цієї мети?  

Секція Digital art

***

Окремо радимо подивитися роботи учасників Land Art, Urban Art, Performance,  які були представлені на виставці – за посиланням серії фото і відео. Деякі цікаві приклади ленд-арту і урбан-арту нижче.

Якщо ви художник, скульптор, предметний чи ландшафтний дизайнер, фотограф, творець відео, перформер, не пропустіть наступного XVIII конкурсу Arte Laguna Prize. Підпишіться, і прийміть участь в сезоні 2023-2024. Окрім одесита Степана Рябченка з комп’ютерною анімацією, українських майстрів тут не вистачало!

До зустрічі у Венеції наступної весни серед учасників?

За матеріалами Каталогу 2022-2023, наданими організаторами і з люб’язним супроводом прес-офісу Laguna Art Prize. Фото: ©Anna Kolomiyets, з каталогу виставки. На передостанньому фото автор огляду Анна Коломієць всередині твору Digital winds з доповненою реальністю (AR). Робота 2MVD (арт-псевдо творчої пари Valerie Messini та Damjan Minovski). Больцано-Відень. Digital art. Окрема подяка Alessandra Lazzarin і прес-офісу Премії.

Official tag #artelagunaprize

Сподобалося, поділіться