Потрібно дуже добре знати і любити Флоренцію та історію мистецтв, щоб у величезній її культурній спадщині вміти вичленити такий незвичайний, єдиний у своєму роді об’єкт як Corridore Vasariano – Коридор Вазарі. Підвішений над центром міста перехід довжиною майже кілометр, створений придворним архітектором Джорджо Вазарі для Герцога Козімо I де Медічі, онука Лоренцо Пишного, в 1565 році, всього за 5 місяців, що вже само по собі неймовірно. Коридор, якому і в сучасній історії Флоренції ХХ століття судилося зіграти дуже істотну роль. Про його минуле та майбутнє наша розповідь.
Про минуле. Вазарі
Ім’я Вазарі для більшості пов’язується з його славою “першого мистецтвознавця в історії”, автора гучної фундаментальної праці Le Vite – “Життєпису прославлених живописців, скульпторів і зодчих від Чімабуе до наших днів”, завдяки якому ми краще знаємо провідних італійських творців епохи Ренесансу. Але обдарований аретинець (родом з Ареццо в Тоскані) був свого часу більш відомий як історик і ерудит, знавець античної класики, людина рідкісної навіть у такому освіченому колі культури, але насамперед як художник та архітектор.
Після довгих років мандрів по всьому Апеннінському півострову, коли він виконував замовлення для найвищих і самих сановних клієнтів від Рима до Венеції, до Неаполя і Ріміні, близько 1550 року Вазарі вирішує повернутися до Флоренції. Туди, де в юності брав перші уроки малюнка, перспективи та композиції в боттезі Андреа дель Сарто та в Академії Баччо Бандінеллі. Щоб завоювати прихильність Козімо I де Медічі, саме герцогу Вазарі присвятив перше видання своєї монументальної праці “Життів…”, надрукованої у флорентійській майстерні Torrentino. І ось згодом Аретинцю (як його всі звали в місті) вдається не тільки завоювати особливу прихильність Козімо, але й стати у 1553 його довірчим другом. Дружба ця протягнулася через все життя. Відомий дивовижний факт, який говорить про їхній глибокий зв’язок – Вазарі не стало через два місяці після смерті герцога в 1574 році …
Але повернімося у 1550-ті. Джорджо Вазарі стає придворним архітектором, художником і сценографом при Синьйорії Медічі. Його різноплановий талант двір Козімо оцінив повною мірою і використав, щоб надати Флоренції нової гідності та блиску герцогській столиці. В 1555 Вазарі отримує таке важливе і престижне замовлення, як оновлення всього Палаццо Веккйо. Він по суті стає і головним архітектором, і декоратором, і виконробом всіх робіт. А вони включали в тому числі й розписи Головного залу Палаццо делла Синьйорія. Там йому з болем в душі довелося записувати поверху легендарну “Битву при Ангіарі” Леонардо. Бо, на жаль, крім поганого стану фрески, написаної в експериментальній техніці енкаустики, вона була ще й нагадуванням про вигнання Медічі під час десятиліття періоду Республіки.
З поверненням Синьйорії до влади у Флоренції потрібно було змінювати “декорації”, і Вазарі зумів зробити це у рекордно короткий термін. Але йому судилося залишити в цьому місті й інші значущі сліди своєї монументальної творчості, крім розписів у Палаццо Веккйо. Це проєкт і спорудження будівлі герцогської магістратури – так званих “Офісів” (1560), відомих сьогодні усьому світу як Галерея Уффіці, головна художня Пінакотека міста. І нарешті, об’єкт нашої оповіді, Коридор, якому Історія дарувала його ім’я – Вазаріано.
Чому Коридор?
Тут треба відкрутити історію трохи назад, у молоді роки Козімо, щоб уявити, як проходило життя герцогської сім’ї у тогочасній Флоренції. Його наречена Елеонора Толедська була “привезена” у 1539 році придворним посланцем Медічів з Неаполя, де батько Елеонори Дон Педро Ді Толедо був віце-королем іспанської корони. І хоча шлюб герцога Козімо з іспанською принцесою і красунею відбувся згідно шлюбного контракту, він виявився тим рідкісним щасливим випадком союзу по любові, а не з династичних інтересів.
Розумна, азартна, з підприємницькою жилкою Елеонора власним коштом, частиною щедрого посагу, купила для своєї сім’ї з дітьми (всього народила 11) величний Палаццо Пітті, на іншому боці Арно – Oltrarno. Він видався молодій жінці більш зручним для життя її численних дітей та коханого чоловіка, ніж помпезний Палаццо Веккйо, затиснутий у кам’яний мішок площі Синьйорії. Навіть незважаючи на те, що там були вкриті розписами Джованні Баттіста дель Тассо і того ж Вазарі кімнати, названі “Quartiere di Eleonora”, заздалегідь приготовані спеціально для молодої дружини Козімо.
У наступні роки енергійна герцогиня перетворила Пітті на розкішну резиденцію, гідну за її уявою двора Медічі, перепланувавши і сад навколо нього – знаменитий сьогодні на весь світ Giardino di Boboli. Так і проходило життя герцога Козімо між “домом” у Палаццо Пітті та “роботою” в Uffizi та Палаццо Веккйо. І пролетіла майже чверть століття.
На момент замовлення Corridore, як його назвав сам Вазарі, сорокасемирічний великий герцог Тосканський Козімо I де Медічі вже три роки був удівцем, втративши за один страшний 1562 рік двох старших дітей і кохану дружину. Вони підхопили малярію в Мареммі під Пізою, куди подружжя, завжди нерозлучне, їздило інспектувати ведення іригаційних робіт або, за іншими відомостями, намагалося знайти місце з відповідним кліматом для лікування туберкульозу герцогині. За рік до цього, в 1564-му, так і не зумівши оговтатися від втрати коханої супутниці життя і дітей, загубивши сполучну ланку з інтересами держави, Козімо зрікся престолу на користь сина Франческо I. Скоро по тому залишив спорожнілий Палаццо Пітті, де все нагадувало йому про щасливі дні сімейного життя з Елеонорою, і оселився у заміській віллі di Castello.
Коридор було замовлено Вазарі герцогом Козімо навесні 1565 з нагоди вінчання сина Франческо I і принцеси Іоанни Австрійської з роду Габсбургів, молодшої дочки імператора Фердинанда I. З точки зору династичних зв’язків, такий шлюб неймовірно піднімав престиж правлячого Дому Медічі. Тому й підготовка до події набула неймовірного розмаху. Коридор мав стати частиною цих грандіозних приготувань. Його функція полягала в тому, щоб дозволити герцогам швидко, а головне безпечно переміщатися зі свого палацу Пітті до адміністративних будівель (Уффіці) та уряду (Палаццо Синьйорії, або Веккйо), пов’язаного з Галереєю маленьким переходом, який називався ‘Passetto’ – крок – над вузенькою via della Ninna.
Щасливо уникнувши в молоді роки кількох замахів, організованих в тому числі і родичами з роду Медічі, як наприклад Лоренціно, все життя побоюючись нових нападів і змов, оточивши себе невеликим легіоном особистих охоронців-швейцарців, Козімо хотів гарантувати більшу безпеку своєму спадкоємцю Франческо. Бо передавши синові незадовго до цього владу над Флоренцією, батько зовсім не був впевнений у прихильності міста до нового правителя. Саме Франческо мусив правити тут, і день у день, як свого часу це робив Козімо, перетинати місто з Палаццо Пітті в Уффіці і Палаццо Веккйо, та назад. Таку безпеку і мав гарантувати замовлений архітектору Вазарі батьком для сина Corridore.
Проєкт
Критий Коридор мав поєднати між собою головні державні будівлі з резиденцією Медічі, тобто Палаццо Веккйо з Палаццо Пітті, пройшовши ламаною лінією над кількома вулицями, над річкою Арно, мав пронизати кілька приватних палаццо і пару веж, обігнути церкву. В цілому 505 метрів, а з урахуванням ділянки від Палаццо Веккйо, від “кімнат Елеонори” – 750 метрів. Завширшки близько трьох метрів. Були заплановані окремі відрізки зі сходами, які мали з’єднати різні рівні, як усередині Уффіци і під час спуску до Арно, де ця крита галерея спиралася на серію високих арок вздовж річки – на набережній Archibusieri.
Перед Вазарі постало також непросте завдання узгодити “маршрут” з кількома домовласниками, житло яких Коридор буквально пронизував, як рожном. Вдалося це під тиском авторитету герцога з усіма (майже). Але не обійшлося і без курйозів – ця історія стала своєрідним історичним флорентійським анекдотом. Багата родина Манеллі, яка володіла середньовічною вежею наприкінці Старого мосту (її передбачалося розібрати), не дала згоди на такий прохід Коридору через свою нерухомість. Ні вмовлянням, ні багатими обіцянками, ні погрозами їхню впертість не вдалося зламати. Тоді Вазарі довелося буквально викрутитися і створити знаменитий Giro della Torre de Manelli – “обхід навколо Башти Манеллі”, що став ще однією пам’яткою Понте Веккйо.
На своєму завершенні, майже не змінюючи рівня та спираючись на арки, Коридор перестрибує через вулицю Dè Bardi, і проштрикнувши ще пару будівель, виходить на площу перед церквою Santa Felicita. І це ще один цікавий фрагмент кілометрового маршруту. Вазарі зумів не тільки ювелірно і акуратно “обтекти” центральний фасад старовинної церкви, а й відкрити всередину її з боку хорів широке вікно, відгороджене від Коридора важкими ґратами. Звідси герцог міг таємно слухати месу, залишаючись ніким не поміченим.
Церква Санта Фелічіта відома ще, крім “обіймів” з Коридором, фрескою “Благовіщення” і вівтарним образом в одній з каплиць – “Положення у гроб” пензля генія флорентійського маньєризму Понтормо. Після церкви Коридор пірнав ще в кілька будинків, потім у Палаццо Guicciardini. Закінчував свій біг біля знаменитих Гротів Буонталенті, від яких відкривалися чарівні Сади Боболі. Заключний прямий відрізок Коридору вливався безпосередньо у структуру Палаццо Пітті, одночасно формуючи загородження Садів від міста.
Окрім проблеми погодження маршруту з домовласниками, Вазарі як керівник робіт мусив вирішувати ще одну делікатну, проте серйозну проблему. У той час на мості Понте Веккйо було безліч торгових крамниць – приблизно, як і сьогодні – але це були переважно м’ясні лавки, тому що їм були потрібні швидкі води Арно. Можна тільки уявити собі нестерпний сморід м’яса, крові та шкур, яким “пахнув” квартал, за умовної гігієни того часу. Такі міазми не повинні були турбувати тонкий нюх герцога, коли він проходив цю ділянку Коридору. Тому було вирішено терміново винести м’ясний ринок кудись подалі, а на його місце було перенесено крамнички та майстерні ювелірів, які знаходяться там і донині.
Освітлювали путь герцога 73 вікна різної форми – здебільшого круглі, як ілюмінатори, інші прямокутні та широкі в частині Уффіці, два просторі на мосту. Інтер’єр за довгим маршрутом передбачалося декорувати фресками та вмеблювати, для зручності герцога. У своєму піднесеному положенні Коридор, крім захищеності, давав ще відчуття домінування над містом – правляче око бачить, залишаючись невидимим, не змішуючись із натовпом. Коли проєкт було загалом накреслено, узгоджено юридичні питання з домовласниками, визначено бюджет та виконавців, Вазарі представив його герцогу. З важливим уточненням, що на втілення знадобиться за його розрахунками п’ять років.
Можна уявити переляк придворного архітектора, коли Козімо побажав (наказав), щоб уже до грудня того ж року Коридор було відкрито. Тому що весілля його сина з австрійською принцесою не могло бути відкладено… На все залишалося 5 місяців. Історія не донесла до нас розповідей про ті дні та тижні, чи спав взагалі Вазарі влітку-восени 1565 року? Але 18 грудня, як і було заплановано, відбулося одруження Франческо Медічі з юною принцесою Іоанною, яка прибула з усіма урочистостями з Праги. Організацією свята займався… Джорджо Вазарі. Коридор був відкритий напередодні. Причому майже на всій довжині були декоровані розписами не тільки його інтер’єри, але й фасади…
Нова історія
Ще кілька поколінь Медічі користувалися цим переходом, оскільки їхньою основною резиденцією залишався Палаццо Пітті, про що згадують більш пізні хроніки. Так було аж до останніх з цього роду, який припинився на Анні Марії Луїзі, дочці Козімо III де Медічі, в 1743 році. Вона згідно з так званим “Сімейним пактом”, не маючи спадкоємців, заповідала всю власність Дому Медичі на території Тосканського герцогства державі, включаючи рухоме та нерухоме майно, палаццо Пітті, багато вілл на околицях Флоренції та неосяжні художні скарби сімейної колекції, які лягли в основу майбутньої Галереї Уффіці. З однією важливою умовою – ніщо з цієї спадщини не повинно ніколи залишити Флоренцію! Згідно з цим “Пактом” великий герцог Тоскани Петер Леопольд II Габсбург з Лотарингського роду, що змінив Медічів при владі, в 1789 відкрив галерею Уффіці для публіки. А ще подбав про те, щоб зберегти її цілісність – як заповідала остання велика герцогиня Тосканська де Медічі.
Коридор Вазарі, відколи перестав виконувати свою основну функцію “путі герцога”, був практично закритий, покриваючись пилом і заростаючи павутинням. Століттями він залишався недоторканим в архітектурному сенсі. Аж до 1938 року, коли фашистську Італію на запрошення дуче Беніто Муссоліні відвідав Гітлер, під знаком єднання двох країн, котрі сповідували схожу ідеологію. Окрім Риму у травні того передвоєнного року фюрера було запрошено і до Флоренції – до його візиту готувалися. У тому числі в маршрут відвідування, крім Уффіці та палаццо Пітті, входила і прогулянка знаменитим Коридором Вазарі. Для цього перехід був доведений до ладу. І саме тоді на відрізку Старого Моста було відкрито два додаткові широкі вікна, з яких високий гість міг би помилуватися краєвидом на Арно, на монумент Бенвенуто Челліні та старовинну архітектуру тосканської столиці.
Ще один трагічний та героїчний епізод історії пов’язаний з Коридором. Це відбувалося через 6 років після візиту Гітлера до Флоренції, ніби через цілу епоху. Під кінець Другої світової війни, коли Італія вийшла з союзу з нацистською Німеччиною і весь її Південь вже був зайнятий військами союзників, розділивши країну надвоє, на кінець липня 1944 лінія фронту пролягла точнісінько через центр міста. На її частині Oltrarno була розгорнута Восьма британська армія, в частині Пьяцца Синьйорія німецькі відступаючі війська. Щоб зупинити наступ британців німці в двадцятих числах липня оголосили примусове відселення мешканців з будинків уздовж річки Арно. Ніч із 3 на 4 серпня увійшла в історію міста трагічною сторінкою – так звана “Notte dei ponti”. Тоді нацистами були попередньо заміновані та підірвані всі мости… всі, крім одного, Понте Веккйо. Навколо нього, щоб ускладнити підходи, було підірвано всі будинки.
Місто було розрізане на дві частини по річці. Наступ британців зупинився. По суті єдиною ниткою, що зв’язувала обидва береги Арно, став саме Коридор Вазарі. Відкрито ходити мостом було небезпечно, бо в місті працювали фашистські снайпери. Саме цим частково замінованим секретним Коридором, з великими ризиками партизани флорентійського Опору зуміли передати на інший бік новину про те, що місто за сигналом готове повстати і підтримати союзників. Це було важливо, щоб узгодити дії та вигнати італійських “чорносорочечників” разом із нацистами. Саме завдяки цьому ефемерному каналу зв’язку, побудованому в далеку епоху Ренесансу і дивом врятованому, став можливим швидкий наступ. Він закінчився звільненням Флоренції 11 серпня – день, який і сьогодні святкують в місті.
***
Чим заповнити Коридор? Це питанням ставили собі багато директорів Уффіці та мери міста по війні, після відновлення руйнувань. Відкривали перехід нечасто, періодично розміщуючи у ньому виставки з бездонних фондів Галереї Уффіці. Вперше гіпотеза про постійне відкриття Коридору була висловлена набагато пізніше, 1964-го. У 70-ті роки вигадали розвісити на його стінах найбагатшу колекцію автопортретів майстрів різних епох, з часів Вазарі. Здебільшого це були картини з Уффіці – частина колекції, закладеної після 1680 кардиналом Леопольдо де Медічі, сином великого герцога Козімо II. Крім придбань герцогської сім’ї, багато полотен потрапило в колекцію як дар самих художників, які шукали таким шляхом зближення з могутнім родом, не кажучи вже про престиж стати частиною знаменитої колекції. Тіціан, Рубенс, Рембрандт, Делакруа, Ліотар, Веласкес… Цікаво, що ця традиція-ритуал продовжилася вже в нові часи – тому в зібранні є автопортрети модерністів ХХ століття як Де Кіріко, Гуттузо, Каррà, Шагал.
На момент експонування в Коридорі воно вважалося найбільшим зібранням портретів у світі! Екскурсії були не постійними, а скоріше навіть рідкісними та спорадичними, з обов’язковим попереднім бронюванням місця та лише організованими групами. Побачивши довгі черги вздовж Арно під арками на набережній Archibusieri, можна було зрозуміти, що сьогодні “День відкритого Коридору”. Така організація виключала можливість міжнародній публіці його відвідати. Сам перехід не опалювався, і це, звичайно, ускладнювало підтримання необхідних умов по збереженню картин. Багато вікон з тією ж метою збереження живопису були просто закриті. Тому побачити через них місто з висоти було неможливо. Так тривало до грудня 2016 року, до останньої екскурсії… коли спеціальною комісією протипожежної охорони Коридор був визнаний небезпечним. І його було закрито – до з’ясування…
Про майбутнє
Протягом наступних кількох років час від часу в італійській пресі ставилися питання: що буде з Коридором Вазарі? Його відкриють чи потрібно запасатись терпінням? Нарешті, наприкінці лютого 2019 року з’явилися конкретні новини, і директор Галереї Уффіці Ейке Шмідт (Eike Schmidt) представив місту та світу новий проєкт реставрації та реконструкції знаменитого Corridoio Vasariano. З конкретними цифрами та попередніми датами. Після двох років роботи експертів, істориків, архітекторів та реставраторів. Підсумком стали понад 1000 сторінок виконавчого проєкту, 200 квадратних метрів технічних креслень, було складено 23 спеціальні звіти та систематизовано понад 2400 фотографій!
Отже, “новий” Коридор Вазарі буде доступним для всіх, а його відкриття для публіки було попередньо заплановано на 2021 рік, на роботи відводилося 18 місяців. Термін потім було подовжено через локдаун. За цей час мала бути проведена його модернізація, створено кондиціювання та повністю оновлено освітлення, організовані три додаткові аварійні виходи та створені умови для інклюзивного відвідування.
Проєкт реконструкції повинен насамперед повернути Vasariano його початкову функцію “переходу”, піднятого над центром Флоренції. З неймовірними видами та незвичними ракурсами на її черепичні дахи, дзвіниці, крамнички, кав’ярні та річку – через його 73 вікна, які не будуть більше затінювати, як для живопису. Тому що вздовж коридору вирішено більше не виставляти портрети, їм будуть відведені спеціальні зали в Галереї Уффіці. Їхнє місце займуть твори античної скульптури – бюсти (близько 30) і стели з рельєфними написами, римськими і грецькими, а також деякі зняті фрески, які були створені в XVI столітті за проєктом Вазарі і аж до XIX століття прикрашали зовнішню частину Коридору. І звичайно, частиною маршруту стануть такі перлини культури, як церква Санта Фелічіта, сади Боболі та Палаццо Пітті.
У “наратив” Коридору було вирішено включити і два епізоди нової та новітньої історії Флоренції. Це два так званих Меморіали, присвячених двом подіям. Перший – фотодокументальна розповідь про бомбардування Флоренції під час Другої світової війни. Цей епізод буде встановлений на ділянці над вулицею de’Guicciardini, на якій більшість будівель була підірвана в “Ніч мостів” 4 серпня 1944 року. Другий меморіал присвячений пам’яті жертв терористичного акту, коли в 1993 році біля фундаментів Коридору на розі з вулицею Georgofili мафією був підірваний начинений вибухівкою автомобіль. Це коштувало життя п’ятьом людям, і були практично знищені кілька картин. Вони так і не були відреставровані, тільки зібрані з клаптиків, і у такому вигляді експонуватимуться.
Всі роботи оцінюються в 10 мільйонів євро. Передбачається, що після відкриття за рік Коридор Вазарі зможуть відвідати близько півмільйона людей! З пропускною спроможністю 125 осіб у групі. А поки в ньому мешкають духи Козімо та Франческо Медічі, Елеонори Толедської та Іоанни Австрійської, Вазарі, кардинала Леопольдо та юних партизанів руху Опору. Нам залишається лише дочекатися його відкриття… і поки що віртуально прогулятися Коридором.
P.S. За недавніми, грудневими повідомленнями італійської преси, відкриття Коридору очікується у першій половині цього року. Галерея оголосить про дату тут.
В статті використані матеріали Uffizi Magazine, Visit Florence, Borghi di Toscana, Firenze Urban Style, Rotary FioVest. Фото з вільного доступу і вказано за місцем. Перша ілюстрація: портрет Джорджо Вазарі (деталь) та обкладинка другого доповненого видання Le Vite, 1568, видавець Giunti Firenze. Рендери проєкту реставрації та відео з сайту Uffizi News. Малюнки Палаццо Веккйо і Коридору Вазарі ©Anna Kolomiyets
Сподобалось, поділіться