З присвятою українським майстрам Галині Дюговській та Володимиру Балибердіну
У Венеції є місця, де час, здається, навчився плинути повільніше. Одним із таких є острів San Giorgio Maggiore, точно навпроти метушливої площі Сан-Марко. Щоб дістатися туди, залишивши позаду шум міста та його переповнені вулички calle, треба перетнути лагуну. З борту вапоретто Венеція на мить здається архітектурною декорацією, що зависла над синьо-зеленою смугою води. Потім острів повільно наближається, ніби виростає його велична архітектура — знаменитий собор Андреа Палладіо, з дзвіницею, майже близнючкою тої, що на Сан-Марко, та групою ренесансних будівель монастиря.
Саме тут, протягом усього вересня, матерія знову стає головною героїнею. Не абстрактна матерія теорій, і не віртуальна, що створює ілюзії реальності цифрових зображень. А та, яку можна торкатися, різьбити, згинати, нагрівати, плести. Матерія, яка пручається дотику руки, і саме тому змушує людину прислухатися до себе.
Людина, що творить
Саме таку подорож з 1 по 30 вересня пропонує Homo Faber 2026 — An Island of Light, новий випуск міжнародного заходу-бієнале, присвяченого сучасним ремеслам. Подорож, яка цього року набуває особливої форми: це не стільки виставка, якою потрібно пройти, скільки острів всередині острова. А ще пейзаж, створений зі світла, води, відблисків, звуків, руху та предметів. І звісно, людей — глядачів.
І, можливо, це не випадково, що цей дивовижний сценарій розгортається саме тут. Адже Сан-Джорджо — це місце, де різні епохи навчилися співіснувати. Де стародавнє — не реліквія, а жива присутність. Де дослідження можуть зустрітися з реставрацією, мистецтво — з наукою, традиція — з новітніми винаходами. Homo Faber вступає в цей діалог і продовжує його мовою нашого часу.
Сама назва заходу містить у собі запитання. Homo faber з латини Людина, що творить.
Творить розумом, звичайно. Але також очима, досвідом, терпінням. І насамперед руками.
В епоху, коли технології генерують образи, голоси та форми з такою швидкістю, яка ще кілька років тому здавалася неможливою, Homo Faber вирішує зупинитися саме там, де швидкість закінчується: у людському жесті.
Тому в першому залі гостей зустрічають особливою інсталяцією, яка відтворює практично всі можливі види ремесел — це така матеріалізована енциклопедія в реальному масштабі, з реальними інструментами і творами. Бо виробами їх якось назвати недоречно. Коротке відео — це гімн золотим рукам ремісників.
Рука, що вимірює. Лезо, що вирізає. Нитка, що проходить крізь полотно. Шматок дерева, що змінює форму під натиском різця. Поверхня, яку шліфують, аж поки вона не стає майже живою. Вогненне скло, яке моделюється, як можливо творець моделював Всесвіт. За кожним предметом стоїть час, який не можна стиснути — кожен потребує годин і годин уважної праці для свого народження. Є знання, які не можна завантажити, не скопіювати Ctrl C — Ctrl V, які не отримуються натисканням кнопки. Це ті знання, які передаються від покоління до покоління, від ока до руки, від руки до матерії, засвоюються кропітким повторенням певних рухів, помилками і виправленнями.
І, можливо, саме в цьому полягає справжня несподіванка острова: відкрити, що за кінцевою досконалістю предмета майже завжди ховається щось недосконале, спроби, невдачі, коригування, творчі муки пошуку. Невизначеність. Осяяння. Вибір. Результат.
Острів світла
Арт-директорка геніального оформлення, відома і неймовірно популярна британська сценограф і костюмер Ес Девлін (Esmeralda Devlin) створила виставку-подію у вигляді своєрідної екскурсії, що пролягає через розкішні зали, двори та сади Fondazione Giorgio Cini. Практично жоден куточок острова не залишився за її межами, хіба що десять церков Vatican chapels, які оселилися в дальній парковій частині острова.
Твори не просто розміщуються у залах і дворах. Вони вступають у взаємодію з просторами, з садами, з архітектурою — ідеальна декорація, якій міг би позаздрити будь-який режисер-постановник. Світло саме по собі стає матерією, окреслює маршрути, створює відблиски, супроводжує погляд. Вода лагуни примножує образи. Звуки природи і людської присутності створюють майже театральний вимір.
15 станцій та кілька приємних відхилень
П’ятнадцять “станцій” позначають ритм маршруту Homo Faber 2026. Кожна з них відкриває своє вікно у світ ремесла: кераміка, скло, метал, текстиль, дерево, плетіння та інші напрямки сучасного декоративно-ужиткового мистецтва втілюються у просторах Фонду серед інсталяцій, майстерень, живих демонстрацій та практичних воркшопів.
Починається маршрут із A Language of Hands, вже згаданого відео у першому великому залі, та An Index of Artisans, де в центрі розповіді — жести, обличчя та люди, автори робіт. Сотні авторів і більше семи сотень експонатів високої майстерності.
Далі предмети стають мовою у An Alphabet of Objects, тоді як A Library of Lungs та A Full Moon Rising ведуть відвідувача у всесвіт, створений з органічних форм, світла та відображень. Повний місяць формується на очах здивованих глядачів, повільно виринаючи з темної водної поверхні громадського басейну, що тимчасово перетворюється на чорний нічний океан.
An Alphabet of Objects
A Library of Lungs
A Full Moon Rising
Далі цілий острів стає однією великою майстернею: A Rooted Ascent, An Atelier Alive та An Infinite Birdsong знайомлять публіку з матеріалами, техніками та світом природи, переосмисленим через ремесло.
A Rooted Ascent
An Atelier Alive
An Infinite Birdsong
A Great Turning вводить рух; A Luminous Ark будує своєрідний уявний ковчег; A Feast of Light перетворює трапезну монастиря на фантастичний білосніжний стіл, на якому ніби парять такі ж білі твори золотих рук, виконані, здається, в усіх можливих техніках.
A Great Turning
A Luminous Ark
A Feast of Light
Потім у наступному залі в простір вривається колір — у виставці A Rainbow of Forms, де можна помилитися, сплутавши реальний предмет з його відображенням, де дзеркала змінюють простір, викривлюючи його. A Place for Workshops, у свою чергу, запрошує не лише дивитися, а й творити самим (про що окремо трохи далі). Twenty Silent Songs об’єднує двадцять майстрів у єдину композицію — круглі декоративні об’єкти, виконані в різних авторських техніках, оточують ще один, менший монастирський двір. Справжнє крещендо.
A Rainbow of Forms
Twenty Silent Songs
Венеція для гурманів
Що ж до приємних відхилень від маршруту, про які йшлося. Це такі собі довгі pit-stop зупинки, розкидані по острову невеликі місця для відпочинку, наче окремі епізоди єдиної історії. Кава в садах, коктейль під сторічними пініями, перепочинок у тіні платанів з видом на воду лагуни. На вільно розставлених на траві стільцях, серед стрекоту вересневих цикад.
Цікава знахідка Девлін — тут запропоновані два дуже різні способи сісти за стіл. З одного боку — Glasshouse Restaurant, де сучасна венеціанська кухня поєднується з сервіруванням, виконаним зі скла, розкішними меблями та деталями, які начебто теж вийшли з художньої майстерні. З іншого боку — у більш невимушеній атмосфері — Trattoria on an Island, данина поваги повсякденному духу Венеції, легкої, відкритої, гостинної.
Їжа тут — це не просто перерва між одним залом та іншим. Вона є частиною experience, досвіду занурення. Наче Homo Faber вирішив, що, поспостерігавши за тим, як народжується предмет, природно зупинитися, щоб побачити — і скуштувати — як народжується страва. І так маршрут пролягає крізь зустрічі та невеликі сюрпризи: станція, присвячена ремісничій праці, демонстрація, майстерня, сад, накритий стіл, келих, з якого можна пити, милуючись лагуною. П’ятнадцять станцій виставки. І кілька приємних відхилень від маршруту, щоб нагадати нам, що навіть кулінарне задоволення у Венеції — це форма творчості.
Живі майстерні
Варто кілька слів сказати про присутність майстрів та воркшопи, під час яких ви вже не просто дивитеся: ви заходите в місця, де твориться мистецтво. У An Atelier Alive реміснича майстерня стає частиною виставки. Кераміка, скло, метал, текстиль та інші дисципліни оживають на очах у публіки. Ремісники — це не віддалені постаті, таємничі “алхіміки прекрасного”, приховані за готовим виробом. Вони тут, зі своїми інструментами, матеріалами та рухами.
Майстерня знову стає місцем розповіді. Це важлива відмінність, адже ремесло — це не лише кінцевий результат. Це насамперед процес. Це очікування натхнення, повторення процесів, здатність розпізнати точний момент, коли потрібно втрутитися, і той, коли треба дозволити матерії самостійно завершити свою роботу.
Венеція долучається до розповіді
А ще є Венеція. Неможливо відокремити Homo Faber від міста, яке його приймає. Адже Венеція сама по собі є містом, збудованим завдяки творчості. Камінь, дерево, скло, метал, тканини, мозаїки, човни, інструменти, майстерні: історія Венеції — це також історія вмілих рук.
Саме тому маршрут не зупиняється лише на Сан-Джорджо-Маджоре. Протягом вересня місто перетворюється на своєрідне велике сузір’я сучасного ремесла. Виставки, події та ініціативи розкидані по різних місцях, а Homo Faber Guide запрошує зазирнути до венеціанських ремісничих майстерень. Це інший спосіб відвідати Венецію.
Не лише через її найвідоміші пам’ятки, а ідучи по слідах людей, які й досі працюють у місті. За дверима може ховатися майстерня. За вітриною — старовинна техніка. За предметом — історія, що триває досі. І раптом місто перестає бути лише фоном і стає частиною твору.
***
Ми не сказали, за останньою аркою меншого монастирського двору, відбувається заключний акорд театрального дійства, задуманого Девлін — глядач опиняється перед відкритим простором саду, зі знаменитим Лабіринтом Борхеса, символом життя з усіма його перипетіями. Ця заключна п’ятнадцята станція говорить до глядача: Come Home Again Venice. Повернення до міста повз лабіринт, символічне прощання перед тим, як покинути острів.
Можливо, майбутнє не буде таким, де машини робитимуть усе. Можливо, це буде майбутнє, де ми будемо вміти обирати, що залишити машинам, а що продовжити робити самим. Своїми руками. Де ми будемо здатними залишитись Homo faber.
І, можливо, у світі, що мчить дедалі швидше, немає кращого місця, ніж венеціанський острів, щоб зупинитися й прислухатися до тихого звуку рук, що працюють.
За прес-матеріалами організаторів Michelangelo Foundation for Creativity and Craftsmanship в співпраці з Fondazione Giorgio Cini, сайту Homo Faber. Фото: ©Anna Kolomiyets.
Читайте у нас про ще одну історію з острова San Giorgio Maggiore, проєкт Vatican Chapels для Архітектурної бієнале 2018, який знайшов в цьому місці свою постійну прописку. Серед авторів такі archistar як сер Норман Фостер і призер Премії Прітцкера 2026, чілійський архітектор Смілян Радіч.
N.B. Наостанок, якщо потрапите на острів Сан-Джорджо під час або після виставки Homo Faber, радимо відвідати San Giorgio Café, яким керує наша чудова земляка Олександра, для всіх Sascia. Висока естетика і смак справжньої Венеції в поєднанні зі щирою українською гостинністю.
Сподобалось, поділіться
