Рим недаремно називають Вічним містом – він вміє зберігати багатошарові пласти різних культурних епох, від античного до ренесансного, від бароко до неокласицизму і до останнього ар-деко. Наш маршрут – неокласичний. Будемо рухатись від площі Іспанії з її урочистими сходами, сьогодні знаменитими показами мод – від “Баркаччі”, мармурового човна Берніні. Праворуч – на вулицю Бабуїна, номер 150-А, на розі з Грецькою вулицею. Таким є маршрут, яким ми вас запрошуємо прогулятися – до одного з найзнаменитіших закладів Риму із насправді незвичайною історією.

Тут варто відкрутити час на два століття назад, у ту саму епоху неокласики. Тоді найяскравішою зіркою в Римі, окрім багатьох обдарованих архітекторів, був скульптор Антоніо Канова. І хоч римські квартали як жадібний лахмітник зберігають усі скільки-небудь важливі знаки історії, за бажання відвідати музей-майстерню Канови виявляється, що такого в Римі просто не існує. Тобто стіни на віа деллє Колоннетте залишилися, і по фасаду досі вмонтовані оригінальні античні фрагменти та мармурові стели з особистої колекції маестро. Але всередині відбувається зовсім інше, сучасне життя: розміщується студія архітектури, галерея та дім-майстерня відомого скульптора Луїджі Онтані. Не маючи спадкоємців, Канова згідно заповіту лишив ці стіни своєму відданому другу юності Антоніо Д’Есте та його сину Алессандро. Скульпторів серед їхніх нащадків не виявилося, і в 1875 році будинок був проданий з аукціону… Прикро.

Проте цілком можна уявити, якою була студія тих років, але в іншому місці. Саме в тому, про яке згадано вище… Неподалік знаменитої площі Іспанії, на вулиці Бабуїно номер 150-А, на розі Грецької вулиці, можна побачити майстерню учня Канови Адамо Тадоліні, якому Антоніо передав ці стіни. До того ж, тепер її можна відвідати, бо там ресторан. Місце так і називається Caffè Atelier Canova Tadolini.

Коли сеньйор Ніколо, він же Микола Васильович Гоголь під час свого перебування в Римі захоплено писав Погодіну: “Це не важливо, де ви народилися, але жити треба в Римі”, поїсти локшини він ходив у знамените Caffè Greco. До речі, сам її досить пристойно там готував з дозволу кухара. Так от, в ті часи неподалік Пьяцца ді Спанья на паралельній до вулиці Кондотті віа Бабуїно вже існувала скульптурна майстерня Адамо Тадоліні, найвідомішого і самого плідного скульптора Італії після смерті 1822 року великого Канови. Ця вулиця, торгова і богемна, колись звалася цілком по-італійськи віа Пауліна. Вона отримала своє незвичайне друге ім’я ще в 1581 році – від прізвиська er babuino, яким кмітливі римляни охрестили розташовану над фонтаном скульптуру Сілена – напевно, за його потворність. Двома століттями пізніше це ім’я стало одним із синонімів римської богеми.

Просторий будинок якраз на середині вулиці Бабуїно, з високими дерев’яними перекриттями і величезним вікном назовні, був власністю православної грецької громади, яка давно осіла в цьому кварталі і здавала його в оренду під скульптурну майстерню. Тадоліні отримав це приміщення “в спадок” від свого знаменитого вчителя Антоніо Канови у січні 1818 року як творчий заповіт найкращому учню від великого венеційського майстра. При вході в кафе про це повідомляв оригінальний документ – грамота за підписом Канови про передачу прав оренди під “студію з використанням для ліплення”. Так почалася епоха найзнаменитішої в Римі та далеко за його межами (Північна Америка, Індія, Аргентина, Німеччина) скульптурної династії Тадоліні.

По стопах Адамо пішли сини та онуки, які успадкували, всупереч приказці, талант і працелюбність родоначальника: Джуліо, Сципіон, Енріко. Так із 1818 до 1967 року не переривався тут творчий процес. Адамо використав метод свого вчителя Канови, і створював гіпсові моделі в натуральну величину, щоб потім переводити їх у мармур чи бронзу.

В результаті всі приміщення поступово заповнилися зліпками, моделями, гіпсовими виливками, глиняними ескізами. Воїни, імператори, папи та святі, мадонни та ню. Безліч рук, ангельських крил, ніг і колін, лап і копит, торсів – людських та кінських. За півтора століття всі вони стали тут повноправними мешканцями. Дивлячись на них, можна простежити зміну смаків: від неокласичних “Трьох грацій” Канови до романтичної скульптури епохи об’єднання Італії Рісорджіменто*, до пластичної відточеності ар-деко та психологічної гостроти ХХ століття.

Після смерті в 1967 році Енріко, останнього зі скульпторів Тадоліні, його дочка Джузеппіна, справжнє дитя богеми, велика любителька котів і ворожіння на картах, як маркесова Ребекка закрилася в цих стінах на довгих 30 років. Не торкаючись ні до чого зі спадщини чотирьох поколінь Тадоліні. Як священні реліквії вона охороняла від сторонніх рук і поглядів не лише скульптуру, а й багатий архів сім’ї, безцінні документи епохи, аж до кулінарних рецептів матері Кандіди.

Коли в 1997 році не стало і її, діти, на жаль, не змогли дати ради і розумно розпорядитися прадідовою спадщиною. До того ж, виникли проблеми з православною громадою Sacro Collegio – власники будівлі захотіли здати його в оренду під шоу-рум Nissan. І ця історія могла би стати ще однією з безлічі сумних розповідей про розквіт і занепад однієї талановитої сім’ї в одному відомому місті.

***

Але тут трапилося маленьке диво – у долю цього місця втрутився новий позитивний персонаж. Іда Бенуччі, з сім’ї потомствених римських антикварів, магазин яких знаходився поруч із знаменитою студією Канова-Тадоліні. Вона не могла і в думках припустити, щоб найцінніша колекція могла бути в кращому разі розпорошена по приватних любителях або, в гіршому, просто викинута на смітник. Galleria Antiquaria Benucci єдиним блоком викупила колекцію з п’ятисот скульптур, а разом малюнки, архіви та фотодокументи. Потім, заручившись підтримкою тодішнього міністра культури, енергійна Іда спромоглася відстояти у грецької громади право на продовження оренди будівлі, не відриваючи нічого від своїх історичних місць. До того ж власники стін зобов’язувалися не здавати в оренду нікому іншому і не продавати будинок – через його велику історичну та культурну цінність. Ось такі бувають італійські чудеса!

Тепер тут знаходиться один з найвідоміших і найхарактерніших римських ресторанів-кафе – з ім’ям своїх багаторічних власників Atelier Canova Tadolini. Ідея поєднати музей і ресторан прийшла тій самій Іді Бенуччі, адже перед нею після перемоги, здобутої в бюрократичних боях, постало питання – як же платити непідйомну оренду? Отут і стали в нагоді старі кулінарні зошити хлібосольної Кандіди Тадоліні. Ця жінка любила приймати та пригощати у себе в будинку численних друзів чоловіка: тут часто сиджували і так звані “романісти”. Цей своєрідний клуб любителів культури та смачної кухні став у певному сенсі предтечею знаменитого клубу літераторів у “Грецькому кафе” на віа Кондотті.

Традиційні рецепти простонародної римської кухні були відроджені у стінах колишньої майстерні. Були сформовані зали та зальчики майбутнього ресторану, картини, фото та документи зайняли свої місця на стінах. А скульптури так і залишилися стояти на своїх початкових місцях, здається, хаотично, як їх розставив сам маестро Тадоліні, якийсь із них, не переймаючись порядком зовнішнім. Серед скульптур були вміщені столи, стільці та диванчики класичного смаку, були відреставровані стіни та склепіння із збереженням оригінальної колірної гами кожного залу, розвішані кришталеві люстри.

Тепер компанію відвідувачам кафе складають усміхнений у пишні вуса король Вітторіо Емануелє, королева Маргарита, папа Лев XIII. А в кожного, хто входить, тицяє державним пальцем багатометровий кінний маршал Де Сукре, що розташувався позаду каси. “Ти – ще не їв у кафе Ательє Canova Tadolini?” Життя продовжується.

*Рісорджіменто [il Risorgimento – іт.], історичний процес, також відомий як Об’єднання Італії та іноді ідентифікований як Італійська революція, є періодом історії Італії, під час якого вона досягла своєї національної єдності. Проголошення Королівства Італія відбулося 17 березня 1861 року. Хоча серед істориків немає одностайної думки, більшість із них схиляються до встановлення початку Рісорджіменто, як руху, відразу після Віденського конгресу (1815) і його фундаментального завершення з анексією Папської області та переміщенням столиці до Риму в лютому 1871 року.

Читайте ще про історію скульптора Антоніо Канови у нас в журналі. Офіційний сайт Caffè Atelier Canova Tadolini. Фото: ©Anna Kolomiyets, вказано за місцем. Друге фото – Іспанська площа зі знаменитими сходами і монументом “Barcaccia” скульпторів П’єтро Берніні (бітька) і більш відомого сина Джан Лоренцо Берніні (1626-1629).

Сподобалось, поділіться