Ранньої весни з Посольства Італії в Україні нам в редакцію надійшло запрошення долучитися в складі української делегації до однієї цікавої програми… Звісно, від такої пропозиції неможливо було відмовитись, настільки вона здалася принадною. Там було таке: “Restoration Week – це захід, що підтримується Italian Trade Agency та організований у співпраці з Assorestauro. Його метою є популяризація збереження італійської спадщини шляхом відвідування реставраційних робіт по всій Італії. Виставка 2025 року проходитиме у північному регіоні Італії, від Венеції до Феррари, з 11 по 16 травня. Протягом тижня делегати матимуть також можливість відвідати міжнародну виставку у Феррарі, відому як Salone del Restauro, де матимуть можливість поспілкуватися з італійськими компаніями та установами”.
Отже, цей матеріал – перша частина розповіді про Тиждень Реставрації 2025, де ми розкажемо про кілька неймовірно цікавих архітектурних об’єктів, які були включені організаторами до програми. Сподіваємось, цей матеріал стане в нагоді багатьом. А для безпосередніх учасників міжнародної делегації з вісімнадцяти країн і трьох континентів він може слугувати в якості “Щоденника мандрівки” між прекрасними Венецією і Феррарою. N.B. Вибачаємось, що вийшов справжній long read, ми намагалися скоротити, але не вийшло. В кінці цього огляду знайдете резюме статті, створене ШІ.
Частина 1. Венеція
Першим об’єктом відвідин стала церква у венеціанському сестьєрі (районі) Castello, у стратегічному положенні між Садами Бієнале та Арсеналом. Комплекс будівель під назвою Ex Casa di Santa Maria Ausiliatrice – колишній Дім-притулок Святої Діви Марії Помічниці християн. Цікаво, що з травня до кінця листопада тут обладнано павільйон Ватикану на 19-й Архітектурній бієнале, про який ми ще розкажемо окремо.
Як свідчення дуже давнього походження Дому, церква та лікарня були побудовані близько 1171 року братством як притулок для розміщення паломників, які прямували до Святої Землі. В наступні століття, від початку Хрестових походів, вона слугувала також як infermeria, лікарня для найбідніших. Можна сказати, що це найстаріша лікарня в історичному центрі Венеції. Сьогодні церква Марії має вигляд скоріше барочний, після останніх суттєвих трансформацій XVIII століття.
У 2001 році комплекс був придбаний у монахинь, останніх релігійних власниць, муніципалітетом Венеції, який використовував його як центр культурної діяльності та резиденцію для студентів. Отже, церква зараз sconsacrata, тобто меси в ній не проводяться. Проте весь комплекс став придатним місцем для створення павільйону Святого Престолу на Архітектурній бієнале. Ватиканом же і спонсоруються розпочаті реставраційні роботи, які заплановані на наступні 4 роки.
Зараз комплексна реставрація ведеться так скажімо, “відкритим способом” – за її етапами можна спостерігати. Проєкт так і зветься Opera Aperta –“жива лабораторія колективного ремонту”. За розкладом двічі на тиждень, в рамках роботи павільйону Ватикану, тут проводяться майстер-класи з різних типів реставрації для всіх бажаючих і цікавих.
Веде роботи з вівтарною частиною досвідчена венеціанська фірма Lares Restauri. В списку її об’єктів такі престижні пам’ятки як Палаццо Дожей, мощення площі Сан Марко та Міст Ріальто у рідній Венеції, одна з найвідоміших вілл Андреа Палладіо La Rotonda під Віченцою, нещодавно завершений Єгипетський музей Турину. Зараз Lares веде реставраційні роботи в нартексі головного венеціанського собору Сан Марко.
Учасники Тижня Реставрації мали змогу поспілкуватися з Андреа Керідо з Laris та кількома його колегами. Одна з проблем церкви і мармурового вівтаря типова для багатьох венеціанських будівель – капілярний підйом вологи ізасолення матеріалу, висол, бо вода лагуни звісно солона, а фундаменти, на яких стоїть це унікальне місто, так чи інакше проводять угору вологу. Мармур, якщо не зупинити процес, стає крихким, як гіпс, і пам’ятки можуть бути незворотно втрачені. Для спасіння пам’яток реставратори, навіть маючи різноманітні наробки, експериментують щоразу, бо кожен випадок особливий.
Перш за все проводиться десалінізація. В храмі Марії, де волога в стінах піднялася на висоту близько 1,80 метра, для цього застосовуються так звані компреси (impacco). Попередньо поверхні очищаються механічно від солі, шпателями чи пензлями – зазвичай цю соляну кромку добре видно. Потім на кам’яну поверхню наклеюється так званий японський папір, намочений у деіонізованій воді, який повністю огортає всі виступи і западини. На нього наноситься паперова пульпа (маса типу пап’є-маше) або спеціальна глина sepiolite, які уповільнюють процес висихання і допомагають витягти з матеріалу більше солей. Висихаючи, компрес витягує з каменю сіль і разом зайву вологу. Потім ця “лікувальна процедура” циклічно повторюється до бажаного результату – оздоровлений таким чином мармур стає гладким на дотик і навіть візуально більш щільним.
Заключним етапом є консолідація, для якої кращі матеріали визначаються щораз виходячи з конкретної ситуації, зазвичай на водяній основі і наносяться пензлем. Ця процедура має надати поверхням більшу компактність, закрити мікро-тріщини. Останнім наноситься фінальний захисний продукт, щоб волога не повернулася знову. Хоча у випадку Церкві Марії це неминуче з-за специфічних умов Венеції і на жаль, з причини цементного розчину, який було використано позаду вівтаря. Бо цемент є руйнівним для натурального каменю і провідником вологи – отже реставратори мають повернутися за якийсь час знову, для контролю і підтримання. Розповіла нам все це досвідчена реставратор Елізабетта Аґіттіно (Elisabetta Aghittino) з Lares Restauri.
***
Наступним об’єктом стала велична церква, ще одна маріанська (люблять Богородицю венеціанці) – Santa Maria Assunta, dei Gesuiti, так звана Єзуїтів, перлина венеціанського бароко, яка дійшла до нас в своїх актуальних формах XVIII століття. Прихована у віддаленому від туристичних маршрутів районі Campo dei Gesuiti, вона, як і попередня, була заснована в далекому XII сторіччі, згідно окремих джерел, Crociferi, Орденом Святого Хреста, що служили хрестоносцям. Вперше згадується у міських хроніках, датованих 1148 роком. Як і в попередньому прикладі, тут окрім власне храму був притулок для пілігримів, що відправлялись в Святу землю, та Ospitale, шпиталь для нужденних хворих. Напевно, це була поширена практика на час перших Хрестових походів, в яких Венеція як морська держава завжди приймала активну участь.
І хоча храм був оточений водою і болотами, горів він з сумною регулярністю. Проте після кожної руйнівної пожежі завжди відбудовувався. При цьому переходив із рук в руки між різними орденами і конгрегаціями. Після “приватизації” майна Ордену Крочіферів, тут побували різні кардинали, францисканські черниці, каноніки Святого Духа, Служебники Марії. Аж поки 1568 року комплекс знову не повернули Ордену Крочіферів, після його реформи, проведеної Папою Пієм ІV з роду Медічі.
Що ж до єзуїтів, ця конгрегація була добре знайома у Венеції. Власне сам засновник Ігнатій Лойола побував тут двічі у 1523 на паломницькому шляху до Єрусалиму та 1535 вже з першими своїми послідовниками Compagnia di Gesù, майбутніми gesuiti. З часом орден набув великої популярності серед венеціанців. Проте на початку XVII століття єзуїтів, разом з іншими орденами, після наказу Папи Павла V практично відлучити горду морську Республіку від Церкви, на більше як 50 років видворили з Венеції (1606-1657). Але повернулись вони посиленими і заможними.
Згаданий Орден Крочіферів був скасований Папою Олександром VII папською буллою “In Vineam Domini” 28 квітня 1656 року, після п’яти століть існування. Скоро потому Понтифік подарував весь їхній монастир Венеції, в подяку за її активну роль у війні з турками. Отже, власність опинилася у міста, яке скоро за п’ятдесят тисяч дукатів продало весь комплекс, що складався з церкви, лікарні та монастиря, саме єзуїтам.
З часом старої церкви стало недостатньо, і її вирішили розібрати і збудувати нову більшу. В 1715 році завдяки фінансуванню багатої родини Manin з Фріулі почалося будівництво нового помпезного храму, найбільшого в цьому кварталі Fondamenta Nuove. Керувати роботами було призначено архітектора Доменіко Россі (Domenico Rossi), він також координував роботу всіх художників та майстрів, які брали участь у проєкті. Освячення відбулося в 1728 році.
У 1773 році Папа Климент XIV подавив Товариство Ісуса, щоб політично догодити різним католицьким урядам Європи. Тоді монастир став використовуватися під школу, а після 1807 – як казарма. А власне церква стала дочірньою конгрегації Santi Apostoli до 1844 року, коли її повернули відновленому ордену єзуїтів, якою вона залишається і донині.
***
План храму у формі латинського хреста, типовий для єзуїтів, з трьома капелами з кожного боку, які початково слугували для сповіді. Будівля має грандіозний фасад і ще більш вражаючі інтер’єри, і є вільною інтерпретацією венеціанської барокової культури початку XVIII століття.
Церква всередині повністю оздоблена кам’яним декоруванням, інтарсіями з білого та зеленого мармуру, що імітує шовкові та оксамитові тканини, модні на той час у Венеції. Квіти, птахи, ліри, музичні інструменти. Кам’яна інкрустація повністю покриває стіни храму в частині трансепту, пресвітерію, апсиди і вівтаря. В капелах і на стінах нефу мармури було майстерно імітовано в техніці stucco marmorino, яку не тільки візуально, а й навіть на дотик важко відрізнити від натурального каменю.
Дивовижний мармуровий амвон вздовж лівого нефа виконаний скульптором Франческо Бонацца (Francesco Bonazza) з білого та зеленого каменю. М’які драпірування здаються справжньою тканиною. Так само щедро прикрашена підлога, з геометричними візерунками відтінків білого та зеленого.
Але найбільше вражає вівтар, створений кармелітським ченцем Джузеппе Поццо (Giuseppe Pozzo), присвячений Святій Трійці. Прикрашений білою та зеленою кам’яною “лускою”, він увінчаний великим мармуровим балдахіном з куполом, який підтримують десять витих колон із зеленого мармуру. Над дорогоцінним табернаклем (скинією), оздобленим рідкісним лазуритом, розміщена мармурова група Бога Отця та Христа, що сидить на земній кулі, з девізом “sufficit sola fide” (віра – це все, що потрібно). З отвору під куполом балдахіна виходять промені Святого Духа в оточенні небесних сутностей.
Окрім кам’яних шедеврів, у розкішному інтер’єрі можна побачити також кілька важливих живописних творів, більшість з яких давніші за храм, бо перейшли в ці стіни з попередньої церкви Крочіферів. Зокрема в каплиці ліворуч від входу шедевр Тіціана з рідкісним нічний видом “Мучеництва Сан-Лоренцо”, у бічному лівому вівтарі зберігається “Успіння (Вознесіння) Діви Марії” 1555 року, рання робота Тінторетто. У ризниці, яку ми під час візиту не змогли побачити, знаходиться великий цикл Пальми Молодшого (Palma il Giovane). На стіні від входу є кілька робіт Чіма да Конельяно (Cima da Conegliano).
***
Вівтарна частина храму була нещодавно відреставрована, і постає перед відвідувачами у всій своїй красі. Проте роботи пішли далі, бо з-під високого склепіння на голови прихожан все ще могли падати шмати гіпсової ліпнини та елементи декору. Отже, зараз роботи, фінансовані Евросоюзом, ведуться у вхідній зоні, в бічних капелах та у високому центральному нефі, під його склепінням. Так що весь центральний простір храму займають будівельні риштування, про які ми розкажемо трохи далі.
Реставраційні роботи тут веде венеціанська фірма Lithos Srl, що працює понад тридцять років у сфері реставрації, консервації, каталогізації, консолідації культурної спадщини та переміщення творів мистецтва. Базуючи свою реставраційну діяльність відповідно до цілей збереження, які виходять з принципів сумісності та максимальної поваги до матеріалу та контексту. В списку Lithos варто назвати такі визначні пам’ятки як давньоримська Арена у Вероні, Camera degli Sposi Андреа Мантеньї в Мантуї, вілла Медічі Французька Академія в Римі, вілла Діомеда в Помпеї, Procuratie Nuove на площі Сан Марко у рідній Венеції тощо. Її спеціалісти розповіли нам про деякі моменти реставрації.
Етапи роботи реставратора полягають у візуальному огляді, простукуванні всієї поверхні, демонтажі аварійних фрагментів, з’ясуванні стану основи і знятих деталей, природи використаних матеріалів тощо. Потім все це аналізується і з’ясовується найкращий спосіб комплексної реставрації і консолідації.
Під високим склепінням була розгорнута справжня похідна лабораторія. Тут можна було об’єктивно оцінити складність робіт, навіть чисто фізичну. Бо працювати в таких умовах непросто, можна хоча би уявити температуру тут під дахом влітку. Площа склепіння повністю покрита розписами та ліпним оздобленням, великі фрагменти на попередньому етапі реставрації були вже закріплені тонким дротом, який знизу не видно. По всій поверхні видні невеличкі прозорі диски з плексигласу, у професійному сленгу patere, які рівномірно фіксують її до конструктивної основи. Як пояснили спеціалісти, достатньо звичайного шурупа, який вкручується у конструкцію під живописним шаром. Це гарантує стабільність всієї поверхні і убезпечує від випадіння її фрагментів у подальшому.
Одночасно ведуться і роботи з головним фасадом. Тут окрім звичайної очистки від атмосферних впливів і консолідації рухливих елементів, постала ще одна проблема. Фігури святих в нішах майже… втратили голови. Це сталося тому, що давні майстрі для німбів використали залізо. Яке з часом заіржавіло, розширилося і буквально розкололо статую, відколовши голову від тіла. Таке ми змогли спостерігати буквально у всіх фігур на фасаді.
Для вирішення проблеми реставратори планують демонтувати залізну частину, яка входить всередину скульптури, видаляти її та інтегрувати до оригінальної залізної частини німба сучасним некорозивним матеріалом. За уточнення окремих моментів хочеться подякувати керівниці робіт з Lithos Глорії Балларін (Gloria Ballarin).
***
Ми обіцяли також повернутися до розповіді про будівельні риштування, що справді як густий бамбуковий ліс заповнювали всю центральну частину церкви Єзуїтів. Їх виконала італійська філія німецької марки Layher, заснованої у 1945 році поблизу Штутгарта. Часто здається, що будівельні ліси – вторинна допоміжна складова будь-якого будівельного чи реставраційного майданчика. Але це не так, бо означає не лише безпеку, а й зручність роботи. Не варто забувати також про вартість інженерної розробки, оренди, монтажу та демонтажу риштувань, що багато додає до загальних кошторисів будь-якого проєкту.
Продукція Layher зі свого заснування вирізнялася численними технологічними та якісними інноваціями. Серед яких найважливіша – це винайдена у 1974 році система першого в світі різнонаправленого риштування Allround. Про її переваги нам розповіли представники фірми.
Layher Allround – це високоякісні модульні риштування, які характеризує зменшений об’єм матеріалу (вага), необхідного для встановлення найрізноманітніших конструкцій, швидкість складання (час) та висока безпека (життя). Відсутність болтових з’єднань дозволяє з’єднувати різні компоненти один з одним під прямим кутом або орієнтувати їх за бажанням, забезпечуючи оптимальну передачу навантаження. Враховуючи венеціанську специфіку з побудовою міста на палях і велику сумарну вагу риштувань за рахунок дуже високого центрального нефу, здається, конструкції цієї фірми стали єдиним можливим рішенням для ведення реставраційних робіт в церкві Єзуїтів.
***
Резюме, створене ШІ
Тиждень Реставрації 2025: Від Венеції до Феррари – Частина 1
Учасники української делегації відвідали серію визначних архітектурних об’єктів у Венеції в рамках міжнародної програми Restoration Week, організованої за підтримки Italian Trade Agency та Assorestauro.
1. Ex Casa di Santa Maria Ausiliatrice (район Кастелло):
- Колишній дім-притулок і лікарня для паломників, заснований у 1171 році.
- Наразі використовується як павільйон Ватикану на 19 Архітектурній бієнале.
- Триває відкрита реставрація (Opera Aperta), де проводяться майстер-класи.
- Основна проблема – капілярна волога та висоли на мармурі.
- Фірмою Lares Restauri застосовуються компреси з японського паперу, пап’є-маше та глини sepiolite та подальша консолідація поверхонь.
2. Церква Santa Maria Assunta dei Gesuiti (район Campo dei Gesuiti):
- Перлина венеціанського бароко XVIII ст., побудована на місці середньовічної церкви, архітектор Доменіко Россі.
- Вражаюче внутрішнє оздоблення з біло-зеленого мармуру, stucco marmorino, роботи скульптора Бонацци.
- Головний вівтар із мармуровим балдахіном створений Джузеппе Поццо.
- В інтер’єрі зберігаються шедеври Тіціана, Тінторетто, Пальми Молодшого та Чіма да Конельяно.
Реставраційні роботи:
- Веде компанія Lithos Srl, досвідчена у збереженні пам’яток Італії.
- Використовуються методи фіксації ліпнини склепіння прозорими patere та тонким дротом.
- Проблеми з фасадними скульптурами через старі залізні німби, які спричинили руйнування голів статуй.
Технічне забезпечення:
- Складні конструкції риштувань надані Layher – інноваційна система Allround, яка забезпечує безпеку і гнучкість роботи на висоті.
Це перша частина циклу репортажів, що знайомить з історією та технічними аспектами збереження культурної спадщини Італії. Далі буде…
Використані матеріали Musei online, Veneto Secrets, Veneto Way, Vatican News. Фото: ©Anna Kolomiyets, вказано за місцем. Перше фото: Венеція, Arsenale Nord, скульптура “Building Bridges“, Lorenzo Quinn, 2019. Шість пар рук символізують шість різних цінностей: дружбу, мудрість, допомогу, віру, надію та любов.
Тут друга частина огляду Restoration Week у Падуї і передмістях та третя частина у Феррарі.
Сподобалось, поділіться
