Навесні цього року редакція отримала запрошення від Посольства Італії в Україні взяти участь у програмі Restoration Week 2025 як частина української делегації. Цей захід, організований Italian Trade Agency спільно з Assorestauro, має на меті популяризувати італійську культурну спадщину через ознайомлення з реставраційними проєктами по всій Італії. Подія проходила з 11 по 16 травня у північній Італії – від Венеції до Феррари – з кульмінацією на міжнародній виставці Salone del Restauro, що втридцяте проходив у Феррарі. В першій частині ми розповіли про відвідування реставраційних майданчиків у Венеції. Наступного дня делегація вирушила на Схід, до Падуї, щоб побачити інші об’єкти. Отже тут продовження огляду. Для учасників міжнародної делегації з вісімнадцяти країн це справжній “Щоденник мандрівки” на згадку. В кінці знайдете резюме статті, створене ШІ.
Частина 2. Падуя
Твір мистецтва, масонський храм, громадська муніципальна бійня, майстерня, школа, громадська будівля – все це різні втілення однієї і тієї ж історичної будівлі, яку відвідала наша група Restoration Week в наступній локації, місті Падуя. Тут до нашої уваги запропонували дуже цікавий об’єкт – Liceo Artistico Selvatico. Про історію цієї пам’ятки історії та архітектури варто розповісти дещо детальніше.
На цьому стратегічному місці на березі річки Пйовего колись був старовинний трикутний бастіон, підірваний французами у 1801 році. Історія будівлі, яка нас цікавить, розпочалася у 1818 році, коли муніципалітет Падуї, зважаючи на крайній занепад старої бійні, розташованої в центрі міста, майже впритул до самого Королівського університету, доручив венеціанському архітектору Джузеппе Яппеллі (Giuseppe Jappelli), пізніше автору найвідомішої в місті кав’ярні Pedrocchi (1826-1831), розробити проєкт нової муніципальної бійні. Це була перша громадська будівля Яппеллі в Падуї.
Зважаючи на специфічну функцію, було логічно обрано місце біля води, між каналом Santa Sofia та річкою Piovego, впритул до залишків старовинного міського муру. Оригінальний проєкт в неокласичному стилі, трикутний в плані, з колонадою доричного ордеру навколо круглого двору-ротонди було розроблено у 1821 році. Так будівля нової міської бійні стала на той момент першою сучасною архітектурою, а отже першим урбаністичним зародком нового модерного міста.
Бійня була урочисто відкрита у вересні 1822 року і в цій функції прослужила місту довгих 80 років, завершивши свою діяльність у 1902 році. 13 листопада 1910 на місці колишньої “Яппеллієвої бійні” було відкрито новий заклад – сюди переїхала Regia Scuola Pietro Selvatico per le arti decorativi e industriali, Королівська школа декоративного та промислового мистецтва імені П’єтро Сельватіко.
Кілька слів варто сказати і про цю Школу. У 1867 році муніципалітет Падуї пристав на пропозицію маркіза П’єтро Сельватіко, відомого історика, теоретика реставрації, архітектора та мистецтвознавця, заснувавши “Школу практичного малювання, ліплення та різьблення для ремісників”, на основі прогресивного французького та англійського досвіду. Школа, яку прагнув створити Сельватіко, до речі близький друг архітектора Яппеллі, народилася з модерного проєкту просування декоративного мистецтва та підтримки економічного та промислового прогресу. Щоб створити благородне коло, яке через освіту та ремесло дозволяло би перетворювати “мистецтво на промисловість, а промисловість — на мистецтво”. З часом падуанська Школа мистецтв стала взірцем для промислових художніх шкіл всього Королівства на наступне десятиліття. На місцевому рівні вона зробила чималий внесок в урбаністичне оновлення Падуї між кінцем ХІХ та початком ХХ століття.
Саме цей шанований заклад 1910 року зайняв колишню бійню Яппеллі, а з роками перетворився на Художній інститут, сьогодні – Liceo Artistico, що носить ім’я свого шляхетного засновника.
Виглядає дещо макабрично, але під час Першої світової війни, у 1916-1919 роках будівля була тимчасово реквізована під потреби армії, щоб стати резиденцією Університету Castrense. Отже тут як в анатомічному театрі розбирали вже не туші свійських тварин, а людські тіла – в учбових цілях.
З 1902 по 1970 рік будівля зазнала істотних змін і розширень, які невпізнавано трансформували початковий план Яппеллі. Останньою з них була прибудова збірного крила на сході, з боку заплави каналу Пйовего.
***
Наша делегація застала тут будівельно-реставраційний майданчик в найбільш розгорнутій фазі. Замовником виступила Провінція Падуя, за фінансування Європейського Союзу. Роботи ведуться тут з 2021 року, коли був затверджений проєкт (арх. Studio Berlucchi, Studio AI Progetti, Seingim).
Комплексна реставрація дозволить покращити монументальну історичну пам’ятку як з архітектурної, так і з ландшафтної точки зору. Згідно нового проєкту будуть перерозподілені функції та простори, що існували попередньо. Буде покращено історичну будівлю, а також зв’язок зі старовинними мурами та річкою Пйовего: це нові наріжні камені, навколо яких обертається проєкт. Реставрація, таким чином, не є ізольованим втручанням, спрямованим на збереження монументальної пам’ятки, а є частиною більш загального сценарію міського розвитку.
Ці реставраційно-будівельні роботи поєднують історію з майбутнім. Проєкт також включає будівництво великої актової зали місткістю 150 місць, доступної навіть тоді, коли школа буде закрита, що дасть можливість проводити культурні заходи без потреби “турбувати” решту будівлі. Це буде не лише кваліфікована та добре обладнана школа, але й живий музей із залом для конференцій, відкритим для публіки, та архівами.
Запропоноване втручання полягає у консервативній реставрації історичної частини колишньої бійні, знесенні Східного павільйону для найкращого підсилення стін шістнадцятого століття та берегу каналу Пйовего. У рамках рестайлінгу збірного павільйону (1969), спорожненого з боку заплави, планується нове з’єднання останнього з історичними будівлями комплексу. Тому було визначено дві частини робіт: одна стосується реставрації історичної частини комплексу, а інша – реконструкції Східного павільйону та збірного павільйону. У техніко-економічному обґрунтуванні враховувалися приміщення, необхідні для навчальних аудиторій, приміщень для адміністративних офісів, лабораторій та різних видів машин та інструментів.
Після оцінки сейсмічної вразливості були визначені також консолідаційні втручання для покращення сейсмічної поведінки всього комплексу. До них належать армування фундаментів, потовщення облицювання стін, ін’єкція розчину та відновлення анкерів та закриття тріщин. Крім того, в планах робіт посилення конструктивних елементів, які не відповідають чинним нормам безпеки, таких як посилення дерев’яних дахів, покращення перекриттів з так званого laterocemento, тобто легких керамічних ребристих пустотілих елементів, покладених на балки перекриття, а також заміна непридатних профілів та опор. Нарешті, для функціональної реконструкції будівлі планується встановлення нових сходових кліток, гофрованих листових металевих перекриттів та мансардних вікон, зокрема в центральній ротонді.
Цей об’єкт, показаний нам у Падуї, є неймовірно цікавим прикладом вдалого комплексного поєднання історичної та сучасної архітектури, реставрації та реконструкції.
Battaglia, провінція Падуя
Про наступний об’єкт відвідування варто сказати хоча би кілька слів, бо це один із найяскравіших прикладів класичної villa veneta. Це Villa Selvatico в містечку Батталья під Падуєю, на Євганейських пагорбах. Збіг імен з попередньою Школою суто випадковий – вілла названа так за своїми власниками, дворянами роду Selvatico, за яких було збудовано цей комплекс на рубежі XVII-XVIII століть. І це чудовий приклад ренесансної та барочної архітектури.
У самому серці сьогоднішнього Регіонального парку Colli Euganei, близько 400 років назад було збудовано розкішну віллу, на вершині пагорба Сант-Елєна (32 метри), що височіє над великим парком з сірчаними озерами, в термальному саду XIX століття з алегоричним маршрутом.
Трансформація почалася в 1559 році, коли кавалер Бартоломео Сельватіко, видатний юрист і вправний політик на посаді консультанта “in iure” Світлішої Венеціанської республіки, придбав разом зі своїми братами гору Святої Елєни в поселенні Батталья. У XVI столітті, за бажанням Венеції, сюди прийшли великі перетворення та епохальні зміни в екологічній структурі, з осушенням, дренажем та меліорацією заболочених земель. Регіон Венето став майданчиком нової “цивілізації вілл”, коли кожний поважний дворянський рід мав побудувати на terraferma власний маєток. Щоб проводити на “континенті” жаркі місяці року, тоді народився й термін – villeggiatura.
У 1593 році, за наказом Бартоломео, будівельники та каменотеси звели на горі першу версію вілли, яка не зберіглася в кресленнях. Подальші роботи по розширенню і декоруванню вели подальші покоління. Сьогоднішній вигляд вілла почала набувати за нащадка Батоломео, прославленого лікаря Бенедетто Сельватіко, який у 1641 році доручив роботи падуанському архітектору Томіо Форцану (Tomìo Forzàn). Триповерхову компактну будівлю, майже квадратну в плані, характеризував цікавий елемент – два бічні корпуси, на відміну від будівель епохи Відродження, мали високі зубці, що нагадують середньовічні укріплення-фортеці, символи влади, які характеризували скоріше попередні століття, ніж епоху Палладіо та Скамоцці. Наличники вікон і обрамлення входів були виконані із спеціально замовленого Нантського каменю, pietra di Nanto.
Як у найвідомішій віллі La Rotonda Андреа Палладіо, вілла Сельватіко має чотири майже однакові фасади. Протилежні фасади південь-північ та схід-захід були зроблені ідентичними. Дах закриває екзотичний купол характерної високої форми, яка відрізняє його від церковних, з Розою Вітрів нагорі.
Перші подвійні бічні сходи були замінені пізніше зі сходу центральними урочистими, теж за проєктом того самого Томіо Форцана. Сходи спочатку мали включати вісім прольотів з площадками, а також кам’яними фігурами гігантів і мавп, та басейнами, потім спрощеними. Сьогодні вони складаються зі 144 сходинок, які на початку від парка і наприкінці, перед терасою вілли, розходяться на два “рукави”, і прикрашені кам’яними скульптурами двох гігантів внизу, ваз з фруктами і путті нагорі.
Проєкт наступного розширення вілли та її фасадів, ймовірно, слід приписувати Лоренцо Бедоньї (Lorenzo Bedogni), архітектору та художнику-квадратуристу* еміліанського походження. Він же пізніше виконав також частину внутрішніх фресок. Нажаль, велика частина оригінальних розписів та картин, що прикрашали віллу, з часом були втрачені, включаючи родинні портрети кількох поколінь Сельватіко та інші визначні картини. З цієї розпорошеної колекції особливо визначними здаються роботи Андреа Мантенья (Andrea Mantegna) і чотири великих полотна іншого відомого живописця венеціанської школи Якопо да Бассано (Jacopo da Bassano), про які згадують хроніки.
Повертаючись до будівництва, навесні 1647 року урочисті сходи були завершені в структурній частині, всередині нього та опорної основи знаходилась так звана баркесса, господарська частина, яка використовувалась як стайня, склад різного сільськогосподарського інструменту, кухня, житло для слуг та сарай для карет.
Завершення розписів вілли фресками датується 1650 роком, тут працювало кілька здібних і популярних на той час художників, так званих афрескістів, серед яких найбільш помітні Лука Феррарі да Реджо, вже згаданий Лоренцо Бедоньї та Алессандро Варотарі названий Падованіно.
Геометричний парк було створено за традицією саду all’italiana. Кам’яний герб на головному фасаді та численні скульптури на сходах, в саду і над німфеєм були створені в майстерні популярного в ту епоху майстра з відомої династії скульпторів та архітекторів Джироламо Альбанезе (Girolamo Albanese) між 1647 та 1657 роками. Багато з них сьогодні на жаль втрачені.
Наприкінці XVIII століття П’єтро і Бортоло Сельватіко відкрили тут термальний санаторій з розкішним готелем для заможної публіки. Так почалася найяскравіша епоха їхнього існування, на жаль коротка, бо була перервана французькою воєнною кампанією. Після довгих перипетій, підйомів та падінь, у 1808 році ситуація погіршилася настільки, що суд наказав вилучити та продати на публічних торгах курортний комплекс. Рід Сельватіко володів маєтком і термальним парком більше 250 років.
Цікаво, що після продажу в 1814 році, новий господар, багатий землевласник Альвізе Менеґіні (Alvise Meneghini) вирішив заробляти на термальних послугах, і для покращання оновити сад за модою того часу all’inglese. Для цього він запросив вже знайомого нам по проєкту бійні в Падуї архітектора Джузеппе Яппеллі, який займався тут перетворенням симетричного giardino all’italiana на романтичний парк за “англійською” модою. Створений Яппеллі шедевр ландшафтної архітектури і сьогодні чудово зберігся. Фактично, цей історичний сад має дуже рідкісну характеристику – різноманітні термальні озера, які завдяки парам гарячої води створювали чарівну атмосферу, що надихала на історичні аналогії протягом століть, від “Енеїди” до “Божественної комедії”.
Дослідники сходяться на тому, що саме Яппеллі належить також проєкт теплиці-терм, це так звані “Термальні бані Святої Єлени”, надбудовані в середині XIX сторіччя іншим архітектором, Antonio Caregaro Negrin, вже при наступних власниках, австрійських графах Wimpffen. Отже, сучасний вигляд вілли та саду є результатом понад чотирьох століть модифікацій, модернізацій та розширень за бажанням люблячих власників.
За свою довгу історію тут змінилося багато шляхетних і не зовсім власників. Сім’я Sartori, що володіла донедавна віллою, наприкінці минулого століття розпочала її ретельну консервативну реставрацію. З 2013 року маєток належить родині Miola, яка продовжила ці роботи, а з 2023 відкрила віллу і парк для публіки.
***
Після розповіді про історію вілли Сельватіко в урочистому верхньому залі під її куполом архітектор та голова Atena University Емма Франчя (Emma Francia) разом з техніком-дослідником Луїджі Вантанґолі (Luigi Vantangoli), засновником і гендиректором Atena SRL, представили власну розробку Університету, DRY UP Technology and Diagnostic для ефективної та сталої реставрації. Перш за все задля вирішення проблем історичних фасадів та будівель, викликаних капілярним підйомом вологи.
Після презентації методу та розповіді про освітні програми університету, практичні курси та воркшопи для архітекторів-реставраторів, були наочно продемонстровані результати контрольного протоколу, який ведеться спеціалістами на Віллі Сельватіко постійно вже кілька років. Зі спостереженнями, використанням прогресивних методів осушення і фіксацією покращень із вологістю стін, враховуючі складні фактори, зумовлені специфікою місцевих ґрунтів, наявністю великої кількості озер навколо вілли і термальним характером окремих з них.
“Наша історія надзвичайно захопливий та натхненний досвід. З 2015 року Atena University щорічно організовує курси, присвячені різним темам, спільною метою яких є фасади будівель – старовинних чи сучасних, монументальних чи звичайних – що визначають структуру та вигляд наших історичних центрів міст. Хоча теми можуть відрізнятися, кожен курс зосереджений на увазі та розумінні характеристик будівель, в які ми, як архітектори, покликані втручатися”.
Emma Francia, керівницяAtena University
Резюме, створене ШІ
Restoration Week 2025 – Частина 2: Падуя і Вілла Сельватіко
1. Liceo Artistico Selvatico, Падуя
- Історична будівля, що спочатку була муніципальною бійнею (1822), спроєктованою Джузеппе Яппеллі.
- У 1910 році тут відкрилась Королівська школа декоративного мистецтва ім. П’єтро Сельватіко, яка стала прикладом модерної мистецької освіти.
- Наразі триває масштабна реставрація, що включає:
- Консервацію історичної частини.
- Знесення пізніших прибудов.
- Підсилення конструкцій та сейсмостійкість.
- Створення нових приміщень для публічного та освітнього використання (актовий зал, архів, музей).
- Мета – поєднати культурну спадщину з сучасними потребами міста та освітнього закладу.
2. Villa Selvatico, Battaglia Terme (околиця Падуї)
- Розкішна вілла XVII ст. на пагорбі Сант-Елена, приклад венеціанської архітектури barocco.
- Побудована родиною Selvatico, згодом стала термальним курортом.
- Видатні архітектори, що долучилися в різні часи: Tomìo Forzàn, Lorenzo Bedogni, Giuseppe Jappelli.
- Фрески всередині створили Luca Ferrari, Padovanino, Bedogni.
- Сад в англійському стилі з термальними озерами створив Яппеллі.
- Сьогодні вілла під наглядом реставраторів та відкрита для публіки.
3. Презентація технології DRY UP (Atena University)
- Архітекторка Емма Франчя та дослідник Луїджі Вантанґолі презентували інноваційну систему боротьби з капілярною вологою.
- Вілла Сельватіко стала тестовим об’єктом для моніторингу.
- Технологія поєднує діагностику, осушення та фіксацію покращень на вологих стінах історичних будівель.
Ця частина розповіді демонструє, як Італія зберігає свою культурну спадщину через реставрацію, освіту та сучасні інженерні рішення. Далі буде…
*Pittura illusionistica, тобто ілюзійний живопис, що включає такі техніки, як sotto in su (знизу догори) та quadratura – це жанр живопису періодів Відродження, бароко та рококо, в якому використовуються trompe-l’œil, перспектива та інші просторові ефекти для створення ілюзії тривимірного простору з точки зору глядача на плоскій, напіввигнутій або криволінійній поверхні.
Використані матеріали: Fondo Ambiente, Difesa Popolo, AI Progetti, Studio Berlucchi; Villa Selvatico Terme. Рендери проєкту відновлення та реконструкції Liceo Selvatico: © RTP Studio Berlucchi Srl. – AI Progetti | SEINGIM Global Service – Arch. Stefano Sartori – Arch. Carlotta Cocco – Ing. Manuel Cattani.
Фото: ©Anna Kolomiyets, де відомо, вказано за місцем. Заключне фото: Luogo Magico, сайт Villa Selvatico Terme. Тут третя частина огляду Restoration Week, який пройшов у Феррарі, та огляд ХХХ Виставки Salone del Restauro.
Сподобалось, поділіться
