Можна сперечатися про вподобання, перераховувати переваги, посилаючись на щасливий клімат і рельєф, але ренесансний сад all’italiana став взірцем для багатьох поколінь архітекторів, спочатку в Європі, а потім і в Новому Світі. Їх багато ще по Італії, парків, що прекрасно зберігаються, відкритих для відвідування, живих. Як, наприклад, сад вілли Барбаріґо поруч з Падуєю, в обрамленні Євґанейських пагорбів. Це ніби про нього говорить Джованні Боккаччо* на початку Третього дня свого “Декамерона”, описуючи вид, що відкрився перед головними героями, які похапцем залишають зачумлену Флоренцію, щоб врятуватися від епідемії:  

“Краса цього саду, його впорядкованість, усі оті дерева й квіти, водомети і струмки зачарували наших дам і кавалерів. 
Усі визнали в один голос, що, якби був рай на сьому світі, він мав би саме такий вигляд, і ніхто не знав, якої б можна було ще тому садові принади додати”.  

Будівництво цього Саду, а вірніше, його повна реконструкція на місці того, що існував раніше, відбувалось між 1660 і 1696 роками, під невсипущим оком Антоніо, наймолодшого з синів благородного Дзуане Франческо Барбаріґо, венеціанського сенатора. Перші палацові споруди в Valsanzibio – від топонімуVal-Sant-Eusebio, долина святого Еузебіо – відносяться до XIV століття. Власне історія виникнення саду цікава, і тут насправді є певні паралелі з “Декамероном”. У 1631 році на той момент тридцятирічний Дзуане Франческо рятувався тут із дружиною Лукрецією і двома маленькими синами від епідемії чуми, вчасно залишивши спустошену страшним мором Венецію. Меншому з двох Антоніо був усього рік. Дивним чином епідемія обійшла затишну долину Святого Еузебіо. В пам’ять цього чудесного порятунку пристрасно віруючий венеціанець присягнувся закласти тут монументальний сад, такий собі ex voto, як подяку Всевишньому.   

В новому будівництві брав участь також чудово та різноманітно освічений Ґреґоріо, старший з синів Дзуане Франческо, пізніше кардинал та єпископ Падуанський, що у XIX столітті був проголошений святим. У той час багата венеціанська знать змагалася у розмірах і розкоші своїх заміських будинків, зароджувалася мода на villeggiatura – маєтки на terraferma, великій землі, де можна було провести літній сезон подалі від спекотної і задушливої Венеції.

Не мав наміру заощаджувати й Антоніо, що на той час вже перебував у поважному статусі венеціанського прокуратора. Достеменно невідомо, хто розробив проєкт Саду на його замовлення. За деякими даними, і сьогоднішні власники** дотримуються саме такої версії, це з великою вірогідністю був папський архітектор і майстер фонтанів, architetto delle acque, Луїджі Берніні, молодший брат всесвітньо відомого скульптора Джан Лоренцо Берніні. Напевно, його міг запросити монсеньйор Ґреґоріо Барбаріґо. В Саду легко читається геометрична логіка all’italiana, відроджена в епоху Ренесансу за канонами Вітрувія, а також трактатами Палладіо й Віньйоли.

• 1 – Ставок та Портал Діани
• 2 – Басейн Рік, або Басейн Діани та ‘Decumano’ – алея водних каскадів та басейнів
• 3 – Басейн Martinengo, або Червоних риб
• 4 – Фонтан Pila, або Фонтан Черепашки (Раковини)
• 5 – Басейн Вітрів з фігурами Еола, Діопеї, Борея та Зефіра
• 6 – Фонтан Іріди, або Веселка
• 7 – Лабіринт із вікового самшиту (1500 погонних метрів)
• 8 – Зал Зелені (Овочів) з мармуровим столом
• 8 (ліворуч) – Грот самітника (Romitorio) та джерело самітника
• 9 – Головна алея, або ‘Cardo’ з Фонтаном Путті та водяними жартами
• 10 – Острів Кроликів
• 11 – Монумент Часу
• 12 – Фонтан Гриба, або Фонтан Одкровень перед віллою Barbarigo Pizzoni Ardemani

Від самого початку проєкт, що був втілений за невеликими винятками, являв собою  майже ідеальний прямокутник 160 на 240 метрів, розділений на квадратні модулі зі стороною 40 метрів, з просторими алеями між ними. Кожен із квадратів був певним “епізодом” загального сценарію Саду – це був математично побудований парк із ясною ренесансною схемою Чінквеченто (XVI століття) і оздоблений в стилі бароко. Людина Відродження розуміла красу як віддзеркалення верховного наказу Творця. І створювала цю красу, використовуючи математичні обчислювання, пропорції та правильні геометричні ідеальні форми. А в ландшафтному проєктуванні слідували чітким розподілам зон за їх алегоричним і філософським значенням.

Патриції були честолюбними. Отже сад замислювався ними не тільки як місце байдикування – bello far niente – сеньйора та його наближених, але і як місце особистісного росту. Тут кожен, згідно з власними умонастроями, міг отримати “персональне повідомлення”. Тобто не тільки сховатися від спеки, але й помедитувати у спеціальних зелених кабінетах. Загляньмо і ми до саду.

“Потім веліли одімкнути хвіртку в сад, що, обмурований кругом кам’яним муром, ріс коло палацу; при самому вході вразив він їх увесь красою своєю чудовною, а як вони в ньому дрібніше розглянулись, то ще дужче дивувалися”.

План саду простий: дві центральні алеї, одна з яких веде до вілли, а інша закінчується Павільйоном Діани, ключовою для розуміння всього парку спорудою. Перетинаються вони під прямим кутом. У місці перетину цих алей – невеликий восьмигранний фонтан Раковини (або фонтан зі Стовпом), італійською Fontana della Pila. Він виступає символічним центром саду, однаково віддаленим від його основних смислових об’єктів. З обох боків його оточують чотири постаті богів та алегорій: Меркурій, Арго, Здоров’я та Родючість.

Від фонтану Раковини в інший бік відкривається чудовий краєвид на віллу, піднесену на сім сходинок над загальним рівнем парку та оточену кам’яною балюстрадою.

Природним тлом для неї служить старовинна кипарисова алея і пагорб Staffoli позаду: про цей майже театральний “задник” теж подумав архітектор.

В інший бік  відкривається вид на водяний театр – ряд каскадів з двома великими штучними озерами і невеликим круглим фонтаном Лебедя між ними, з чотирма путті, що сидять по краях. Сама центральна постать Лебедя не зберіглася, зате живі вони удосталь плавають тут у басейнах.

“Округи саду і багато де всередині ішли широкі, прямі як стріла доріжки, обхилені буйним виноградом, що показував того року на щедрий урожай; тоді він саме цвів і точив на ввесь сад такий аромат … що здавалося їм, ніби зійшлися тут докупи всі прянощі і пахощі східних країн”. 

Каналом, минаючи два портали арки Діани, в ті давні часи можна було доплисти від Вальсанзібіо до самої Венеції. До речі, цей шлях існував ще до середини XIX століття. Перехожі, що прямували вздовж каналу, могли заздрісно підглядати за розвагами пихатої аристократії. До речі, можливість підглядати в “замкові щілини” залишали свідомо – мовляв, дивіться, як вміють розважатися благородні сеньйори. Звідси дійсно відкривався чудовий вид на каскади та басейни. Перший з них – Басейн Річок,  що являє собою лежачі фігури двох атлетичної статури старців. Це уособлення тихої Баккільйоне і непередбачуваної Бренти.

“Відпочиває річка, але не відпочиває хвиля. Колискою їй служать гори, а могилою – море” – говорить наведена тут цитата. Трохи вище – Фонтан Вітрів зі статуєю бога вітрів Еола в центрі. Поруч сидить Діопея, праворуч –  холодний Борей, ліворуч – весняний вітер Зефір. Фігури сидять над високими гротами – притулком вітрів; біля ніг Еола – ключ, яким він відкриває гроти, щоб випускати вітри на волю.

“Посеред саду … була поляна, встелена дрібною яро-зеленою, аж ніби чорною, муравою, розцвічена безліччю різних квітів, обсаджена кругом молодими помаранчевими та цитриновими деревами … Серед тої поляни стояв біломармуровий водограй, різьбою кунштовною гарно оздоблений; у центрі його здіймалася на колоні статуя, що викидала … стільки води, яка спадала знову з лагідним плюскотом у прозорий басейн…”

Усі скульптури саду, обеліски, колони, лавки та декоративні елементи висічені з істрійського вапняку, що дуже нагадує мармур. Понад сімдесят алегоричних фігур мають вирізьблені на постаментах написи з іменами, а іноді й цілі фрази.

Прекрасна барочна Арка Діани, що коронує композицію цієї осі – одночасно початок і кінець, вхід і вихід, повідомлення, звернене і до тих, хто всередині, і до тих, хто зовні саду. Сама богиня Діана – охоронниця лісів і садів, покровителька полювання – з піднятим у руці списом і з двома оленями поруч, вінчає тимпан арки, і виступає захисницею всього Саду та Дому. Перед аркою зовні саду до сьогодні зберігається невеликий напівкруглий басейн, який колись був великим рибним ставком і з’єднувався з каналом, яким можна було дістатися лагуни і Венеції.

По боках ставка на двох симетричних постаментах у стилі rustico – фігури Ангелів зі щитами. На щитах зображено герб роду Барбаріґо – три леви (символ Сан Марко, покровителя Венеції) та шість борід турків на знак шести перемог над невірними “a victoria nomen” – алюзії на ім’я роду, адже barba з італійської борода.

По іншій головній осі парку перед віллою розміщується невеликий фонтан Водяних жартів у вигляді симпатичного путті, що підтримує кошик із фруктами. Подібні фонтани були улюбленою розвагою в ту епоху. Несподівані потоки води чекали неуважних, що прогулюються, і біля кам’яних лавок з алегоричними фігурами Тифея, Поліфема, Флори та Опе на центральній алеї, і біля сходів, що ведуть до вілли. У ті часи струмені води іноді навіть підфарбовували для кращого ефекту.

На підході до центральної площадки перед віллою мандрівника зустрічають сім сходинок. Сімка була магічним числом разом із трійкою, і означала всеосяжність космосу, досконалість. Три було числом чоловічої статі, чотири – жіночої, сума давала сім і значила гармонійне поєднання двох начал. На сходинках начертано вірші, чотирнадцять строф, що складаються в римований сонет. Сьогодні не всі алюзії цих слів зрозумілі, але звучать вони як гімн щастю його мешканців. “І там он [зовні] пекло, а тут рай”.

На високому майданчику перед палацом, відокремленому від решти саду балюстрадою з фігурками путті та цитрусовими деревцями в діжках – фонтан Одкровення (або, за своєю формою, фонтан Гриба). Він в оточенні восьми алегоричних фігур: Задоволення, Веселість, Неробство, їх супутник Самотність і, щоб бути ближче до народу – Агрокультура, а ще Достаток, Здібність і, невідомо з чим пов’язаний, прекрасний Адоніс. Ця частина парку, найінтимніша і найближча до панських покоїв, називалася Секретним садом – Giardino segreto. Вона не була призначена для публічного огляду і відокремлювалась зеленою стіною дерев від решти простору. Для таких “партерів” використовували кедр, лимонне дерево і ароматичні трави.

“Було там доволі ще всякої рості (а скільки, якої і де – довга річ було б оповідати); не бракувало, скажу коротко, ані жодної путящої рослини, що в нашому підсонні водиться”.

На бічних алеях теж були задумані цікаві “модулі”, наприклад, Острів Кроликів – круглий острівець, оточений водою – на зразок leporarium, популярних в римську епоху, що символізують фертильність і продовження життя. У центрі острова була встановлена невелика ажурна конструкція, декоративна клітка для різноманітних співучих птахів.

“Гуляючи … товариство наше ще одну дивовижу помітило, якої раніше було не зауважило. У тому саду було сила-силенна різних звірят, не менше, може, ніж ста порід; хто що забачить, тут же й іншому покаже: там, дивись, вигулькне звідкілясь кролик, там зайці пробіжать, он козулі лежать, а онде молоді оленчики пасуться. Опріч них, гуляло там на волі чимало іншої усякої нешкідливої, ніби ручної, звірини, що любо й мило було дивитися”.

Ще на одному великому модулі влаштовано Лабіринт із загальною довжиною доріжок майже півтора кілометра. Більшість з цих рослин мають дуже поважний вік понад 400 років (!) і були висаджені між 1664-1669 роками, коли сад Вальсанзібіо був створений і набув свого теперішнього вигляду. Без такої витівки як лабірінт не обходився жоден парк того часу. Доріжки утворюються рядами геометрично підстриженого густого самшиту і сходяться в центрі лабіринту – там височить Зелена альтанка, в якій за умов гри знаходилась прекрасна дама. Кавалери починали рухатись до альтанки з чотирьох боків лабіринту: той, хто першим досягав мети, зривав поцілунок чарівної красуні.  

Насправді Лабіринти, цей і будь-який в тогочасних садах, були не тільки різновидом розваги, але й алегорією життєвих випробувань і необхідності брати на себе відповідальність за вибір. В лабіринті братів Барбаріґо кожен багатообіцяючий короткий шлях або подовжував дорогу до цілі, або приводив до одного з шести тупиків, алегорії шести смертних гріхів. Це Обжерливість, Хтивість, Скупість, Лінощі, Гнів і Заздрість. Або, гірше, до подвійного порочного кола, яке представляє сьомий і найпідступніший смертний гріх – Гординю.

Наприкінці цього шляху алегоричної спокути і очищення від пороків і гріхів, людина потрапляє в центр лабіринту на високій вежі. І з досягнутої домінуючої точки, за межами темного лабіринту відкривається світла реальність, яка є метою і нагородою за випробування. З вершини вежі нарешті можна чітко побачити свою роль на землі…

Одна з найбільших скульптур всього парку – алегорія Часу у вигляді міцного старця з довгою бородою на високому п’єдесталі з тракіту. Йому присвячений окремий сектор саду. Крила за спиною та пісочний годинник clessidra у руці старого символізують швидкоплинний час, а важкий восьмигранник октагон на його плечах із по-різному повернутими до світла гранями – світлі та похмурі дні людського життя. Volan col Tempo l’hore e fuggon gli anni. “Летять у часоплинності години, і біжать роки”, говорить напис на п’єдесталі.

У Саду Вальсанзібіо всі алеї рівні, а кути, під якими вони перетинаються – прямі. Симетрія та парність – один з основних принципів просторової побудови ренесансного саду: за цими правилами жоден елемент композиції не повинен бути одиничним, непарним. Прямокутні модулі різного смислового наповнення зі скульптурами та фонтанами, з екзотичними рослинами, зеленими галереями та відокремленими кабінетами складають усі разом оригінальний Зелений театр зі своєю “п’єсою”, символи та алегорії якої легко вміли розпізнавати та читати сучасники.

Сад завдяки чи таланту безіменного архітектора (скоріше за все Луїджі Берніні), чи то старанній праці Антоніо Барбаріґо у його змаганні за ідеал з братом Ґреґоріо, дали результат майже еталонний. Це чи не єдиний алегорично-символічний сад, який досі повністю зберігся. За цим ландшафтним парком можна вивчати особливості класичного італійського саду, ренесансного чи барокового.

Вже в нові часи ця його унікальність була ще раз підтверджена підсумками кількох престижних конкурсів – таких як американський Briggs & Stratton – за якими Сад Вальсанзібіо був названий “Найкрасивішим в Європі“, Most Beautiful Garden in Europe Award, лишивши позаду багатьох інших конкурентів… І там он пекло, а тут рай.

***

*Цитати з “Декамерону” Джованні Боккаччо в перекладі з італійської Миколи Лукаша, День третій.

** Сьогоднішні власники вілли і саду – дворянська сім’я Pizzoni Ardemani. Її глава Армандо Піццоні Ардемані багато робить для підтримання парку і його популяризації, сама вілла залишається приватною і лише зрідка її відривають для відвідувань.

Використані матеріали сайту Valsanzibio Giardino, книги “Il labirinto della vita. Un viaggio spirituale nel Giardino di Valsanzibio”. Giulio Osto (Proget Edizioni. 2016).

Фото: ©Anna Kolomiyets, із сайту національного парку Colli Euganei, Italian Ways, Valsanzibio Giardino, вказано за місцем, з відкритого доступу. Передостаннє фото: кадр з фільму “Венеціанський купець” (The Merchant of Venice. 2005), частина зйомок якого проходила в саду Barbarigo у лютому 2004 року.

Сподобалося, поділіться