У ніч з 13 на 14 вересня 1321 року в Равенні помирав від малярії Данте Аліг’єрі, визнаний великим ще за життя, облагодіяний сильними світу цього. Видатний лінгвіст, політик, дипломат, філософ. Батько італійської мови. Його найвідоміший твір “Комедія” здобула популярність як “Божественна комедія”, і повсюдно вважалася найвеличнішим твором, написаним італійською мовою. Також одним із видатних шедеврів світової літератури, що вплинув не тільки на італійську, а й на всю західну культуру.

Майже одразу після його смерті навколо мощів почалася справжня детективна історія за участю правителів, Пап, архітекторів, скульпторів та… ченців францисканців. 700-річчю від смерті поета і національному Дню Данте* – Dantedì присвячується.

Про велич історичного персонажа можна судити з того, що його називають лише на ім’я. Прізвище стає не обов’язковим. Леонардо. Мікеланджело. Рафаель.

Так і Данте, відкидаючи Аліг’єрі – на Батьківщині та у світі. Sommo Poeta, як його звуть в Італії, Найвеличніший поет, або просто Поет, з великої літери. А місця, пов’язані з його життям, стають справжніми паломницькими маршрутами.

Сьогодні в центрі Равенни є таке місце, шанобливо зване Zona del Silenzio, “Зона тиші”. Це квартал, де знаходяться стародавні францисканські монастирі, базиліка Сан-Франческо, портик Квадрарко (4 арки) Браччофорте, Музей Данте та інші об’єкти та знаки, залишені часом та пам’яттю. І тут треба відкрутити історію на сім століть назад.

***

Малярію поет підхопив, повертаючись із Венеції, куди був відряджений правителем Равенни герцогом Гвідо Новелло да Полента. Дипломатичну місію з примирення Венеціанської республіки та Равенни на Адріатиці він успішно виконав, але перехід через заболочену долину Комаккйо став для нього катастрофою. Йому було всього 56 років, коли в малярійній лихоманці, розуміючи, що дні його збігають, Данте заповідав поховати себе в одязі ченця-францисканця при найближчому монастирі братів міноритів. Мабуть, тоді ж ченці ордена взяли над останками Поета якусь верховну опіку, яка протягнулася через п’ять століть і супроводжувалася непередбачуваними сюжетними вивертами.

Похорон, організований наступного дня в церкві Сан-П’єтро-Маджоре, сьогодні Сан-Франческо, пройшов з великою помпою і викликав стовпотворіння. На ньому були присутні володарі міста герцоги Да Полента, місцеве дворянство, вище духовенство, сім’я поета із синами П’єтро та Якопо і дочкою Антонією, майже все місто. Несподівана смерть Данте стала шоком для літературного світу, який відгукнувся пам’ятними одами божественному, divin poeta. Данте пронесли на руках найвизначніші, найшляхетніші городяни. Його поховали в античному мармуровому саркофазі, який потім був поміщений біля стіни монастирського двору Браччофорте, де герцоги Да Полента мали свої місця поховання. І тут починається довга й неспокійна історія боротьби за тлінні останки Поета, подекуди майже детективна…

***

Минуло всього кілька десятків років після смерті Данте, і вже в другій половині Кватроченто флорентійці почали вимагати у Равенни мощі свого найславетнішого громадянина, за життя гнаного цією “мало люблячою матір’ю” Флоренцією [цитата з епітафії] і навіть засудженого там заочно в 1302 році до страти через спалення. Перший такий запит надійшов через 75 років, 1396-го, за іншими джерелами навіть раніше – у 1377. Копії “Комедії” гуляли по всьому італійському півострову і за його межами. Читали їх, без сумніву, і у Флоренції, часом неохоче впізнаючи самих себе, рішуче відправлених пером генія в Пекло. Популярність Данте зростала експоненційно.

Підлив оливи до вогню й один з перших його біографів і тлумачів “Комедії”, який перший назвав її божественною, Джованні Боккаччо. Він написав до сорокаріччя смерті Поета так званий “Малий трактат на похвалу Данте” – Trattatello in laude di Dante. У ньому колега по перу дорікає Флоренції, яка за стільки років не спромоглася відсудити у Равенни кістки свого геніального сина, який до останніх днів називав себе флорентійцем, і зробити їх тією реліквією, що принесла би нову відчутну славу місту.

У міру віддалення від подій і відходу з життя реальних флорентійських персонажів, поселених у різні кола Пекла, автора і його творіння реабілітують, а сама “Комедія” стає предметом гордості.  Але от невдача, у своєму trattatello Боккаччо останніми фразами докоряє тосканській столиці: Равенна набагато старша за тебе і буде вічною берегинею цього скарбу. Як у воду дивився.

Повторну вимогу з Флоренції було надіслано 1428 року, потім 1476-го. Такі спроби, навіть (о, ганьба!) в обмін на великі суми флоринів, робилися із завидною регулярністю і щоразу безуспішно. Відповідь Равенни була однозначною: Данте не віддамо!

За цей час у самому місті на Адріатиці відбулися істотні зміни. 1441 року герцоги Да Полента зазнали невдачі в боротьбі зі все більш сильною Венеціанською республікою, і втратили владу в Равенні. Дворик і гробниця Данте в подарованій ними капелі стали приходити в запустіння.

Трохи виправив ситуацію 1483 року присланий венеціанський подестá (градоправитель) Бернардо Бембо, батько знаменитого в майбутньому кардинала, літератора і гуманіста П’єтро Бембо. Шанувальник Данте, Бернардо власним коштом відновив і розширив гробницю, перенісши її на західний бік монастирського двору. Це завдання було доручено одному з найпопулярніших скульпторів і архітекторів моменту П’єтро Ломбардо, венеціанського вишкілу, який їздив зі своєю боттегою північною і центральною Італією. Над цим проєктом він працював разом із синами. Тоді й з’явився над саркофагом барельєф, що зображає Данте в профіль (знаменитий горбоносий профіль), схиленим у роздумах перед кафедрою з відкритою книгою.

Новий шанс заволодіти мощами з’явився у Флоренції, коли на папський престол зійшов кардинал із роду Медичі. 1513 року Джованні Лоренцо де Медічі був обраний Папою Левом X (1513-1521). І флорентійцям здалося, ось вона, удача, близька як ніколи! Адже на той час землі Романьї і Равенна перейшли від Венеції під владу Ватикану. 1519 року Понтифік дозволив своїм землякам, за запитом Академії Медічі, забрати нарешті прах поета і перевезти його до Флоренції. Ентузіастом такої операції був сам Мікеланджело, який, як каже історія, знав “Божественну комедію” майже на пам’ять. Він уже бачив себе автором проєкту мавзолею і надгробного пам’ятника великому землякові.

Коли делегати флорентійської Академії прибули до Равенни, і було знято кришку саркофага, на них чекав “сюрприз” – він виявився порожнім. Кістки викрали… невідомо хто і коли.

Як пізніше з’ясувалося, францисканці вже з моменту обрання Папи Медічі очікували недобре і підготувалися. Незадовго до візиту флорентійців з папським дозволом, вони проробили дірку в стіні обителі і прилеглій задній стінці саркофага, і через неї витягли останки поета. Будь-які прохання про реституцію виявилися безрезультатними. Що ж до звинувачень у крадіжці – не спійманий, не злодій. Збентежена делегація повернулася до Флоренції з порожніми руками. А ченці? Хто знає, скільки молитов вони піднесли за прощення гріха крадіжки і за гріх непослуху волі свого верховного правителя, Папи римського?

І тим не менше, навіть знаючи, що саркофаг порожній, його ревно охороняли. Історія розповідає, що 1692 року під час робіт з догляду за гробницею, мулярам доводилося працювати під наглядом варти. До того ж, наче бракувало флорентійців, протягом майже всього XVII століття францисканці вели довгу судову тяганину з цивільною владою Равенни, яка оскаржувала “юрисдикцію над могилою Данте”. Тільки на початку XVIII століття права ченців було визнано остаточно.

Як з’ясувалося через півтора століття за обставин, які будуть описані далі, кістки поета, укладені в дерев’яному ящику, весь цей час зберігалися в секретному місці, про яке знали тільки лічені ченці-францисканці. Таємниця передавалася від настоятеля до настоятеля.

Tempietto

Наступним важливим етапом стало спорудження темп’єтто, невеликого храму на місці попереднього ренесансного, зведеного за часів Бернардо Бембо. Проєкт нової каплиці замовив папський легат, кардинал Луїджі Валенті Ґонзаґа 1778 року, місцевому архітекторові Камілло Моріджа. За два роки, з 1780 по 1781, на місці попереднього було встановлено невеликий мавзолей у неокласичному стилі, який можна бачити й до сьогодні. Перший час він залишався кенотафом – адже останки Данте ще не були “легалізовані”. І тільки після закінчення темп’єтто, 1781 року ченці наважилися повернути кістки, які так віддано зберігали, до первісного саркофага, коли небезпека зазіхань флорентійців, здавалося, зійшла нанівець.

Архітектор Моріджа створив свій маленький архітектурний шедевр великої символічної сили у формі неокласичного храму. Гармонійних пропорцій, квадратний у плані й увінчаний невеличким куполом із сосновою шишкою на маківці. Поставлений у глибині вузької вулиці (сьогодні via Dante), він чудово, наче в оптичній трубі, оглядається ще з далеких підходів. Єдиним декоративним елементом на простому фасаді став масивний архієпископський герб кардинала Ґонзаґа з білого мармуру. На архітраві латиною написано: DANTIS POETAE SEPULCRUM. У фронтоні темним кільцем виділяється бронзова змія, що кусає себе за хвіст – уроборос, символ вічності слави Поета. Перші ворота усипальниці були зроблені дерев’яними, а в XX столітті замінені на бронзові. Кумедно прозвали каплицю дотепні равеннці – “цукорниця”, за маленькі розміри, а ще, напевно, за білий колір і “кришечку” з шишкою.

Усередині каплицю було оздоблено поліхромними мармурами і штукатурками, а над античним саркофагом архітектор розмістив барельєф П’єтро Ломбардо, єдиний, що залишився від попереднього ренесансного мавзолею. Праворуч вгорі на мармуровому обрамленні добре читається підпис автора OP [opera] PETRI LOMBARDI. Авторство довгої латинської епітафії 1327 року приписують болонському поету Бернардо Каначчо, який жив трохи пізніше за Данте: “… тут заключено мене, Данте, вигнанця з рідної землі, Флоренції, мало люблячої матері”. Освітлювала усипальницю невгасима вотивна лампада, спеціально виконана майстром із Трієста Джованні Майєром. З 1908 року оливкову олію для неї надсилає з тосканських пагорбів місто Флоренція – у другу неділю вересня, в пам’ять про дату смерті. Бронзові вінки та срібні гірлянди – пізніші дари різних італійських міст і земель, на знак вшанування Поета.

Пожертвами італійських міст, уже в минулому столітті, було поставлено позаду мавзолею маленьку дзвіницю, яка щовечора б’є 13 разів, день відходу Поета, і на згадку про початкові рядки восьмої пісні Чистилища “Божественної комедії”, де поет говорить про прощання із земним життям.

“Була година, що наводить тугу
На моряків, м’якшить-бо серце їм
За вигуком «бувай!» смутному другу,
Коли новий любові пілігрим
Десь чує, як оплакують каплиці
Вмирущий день подзвінням жалібним”.

***

Здавалося б, коло замкнулося – мощі були повернуті на місце, і могли нарешті упокоїтися з миром, RIP. Але не так сталося як гадалося. Минуло менше трьох десятків років, і на землю Романьї прийшов новий правитель, Наполеон, який своїм указом від 25 квітня 1810 року припинив існування релігійних орденів і наказав розпочати вилучення всієї рухомої власності. Францисканців зобов’язали залишити монастир. І звісно, перш ніж покинути обитель, вони проробили з кістками поета вже знайомий фокус – вийняли і сховали їх у надійному місці. Але цього разу ланцюжок таємного знання перервався, і слід реліквії було втрачено.

Мало хто з поетичних паломників до Равенни першої половини XIX століття міг підозрювати, що гробниця порожня. А серед видатних побували тут Джакомо Леопарді, Джордж Байрон, Оскар Вайльд. Але ось 1865 року, готуючись до шестисотріччя від народження Данте, навколо темп’єтто почали вести реставраційні роботи. Близько 10-ї ранку 27 травня муляри Піо Фаллетті та Анджело Драді випадково виявили в основі порталу ораторію щільно закритий дерев’яний ящик із добре збереженими людськими кістками. Обтяжливу знахідку вже збиралися висипати в братський рів, коли місцевий студент-юрист Анастазіо Матеуччі, який випадково опинився поруч, зумів прочитати, а головне – зрозуміти сенс латинського напису чорнилом на дерев’яній дошці кришки: Dantis ossa… а далі “брат Антоніо Сарті сюди поклав року 1667 в день 18 жовтня”.

Фра Антоніо був пріором монастиря, і, звісно, одним із тих, хто був допущений до таємниці мощів Данте. Знахідка викликала бурю – одразу ж було відкрито саркофаг… який, природно, виявився порожнім. У ньому виявили тільки три фаланги і сухе листя лавра. Радості міста не було міри – Равенна знову заволоділа своїми “дорогими останками”. Грандіозна новина до прийдешнього ювілею поета швидко розлетілася світом.

Знайдені кістки були з трепетом і любов’ю з’єднані срібними дротиками, до речі підійшли і знайдені фаланги. Майже цілісний скелет був покладений на білий атлас і виставлений наприкінці червня на три дні (24-26) у кришталевій труні, під арками Квадрипортика. Паломництво до мощей було неймовірне, як до святого, з усієї Італії й особливо з Тоскани. Потім бідні кісточки були остаточно повернуті в саркофаг, а світ гучно відсвяткував ювілей. Флоренції залишилося задовольнятися кенотафом Данте скульптора Стефано Річчі, встановленим 1829 року в церкві Святого Хреста, яка служить у місті Пантеоном видатних особистостей.

Ще раз, хотілося б думати, востаннє, реліквію потурбували під час Другої світової війни. Побоюючись бомбардувань, з березня 1944 по грудень 1945 року останки зберігалися під земляним пагорбом, насипаним біля ораторію. Про це серед чагарників і плюща нагадує сьогодні мармурова дошка-присвята. Неспокійна випала поетові доля, не тільки за життя, але й після…

***

Post Scriptum

Уже коли цей матеріал було написано, впала в око одна стаття в італійській газеті La Repubblica за 10 серпня 2019 року. З таким заголовком:

“Данте, справу закрито. Равенна не поступається «Кістки залишаться тут»”

Далі цитата:

[Отримано остаточне “ні”. Після днів гіпотез, припущень, мрій, з Равенни отримано стоп щодо питання перенесення кісток Данте Аліг’єрі до Флоренції з нагоди 700-ї річниці його смерті (у вересні 2021 року). Це підтверджує заступник мера міста Равенна Еудженіо Фузіньяні: «Кістки Данте недоторканні. Вони не є священними реліквіями і заслуговують на світську повагу у зв’язку з вибором, зробленим великим поетом сім століть тому»].

Проте, мабуть крапку ставити все-таки ще зарано…

*Dantedì – національний, а згодом і міжнародний День Данте. Відзначається щорічно 25 березня і присвячений Данте Аліг’єрі. Цю дату вчені визнають як день початку подорожі Поета в компанії з Вергілієм до потойбіччя у “Божественній комедії”. Це можливість згадати генія Данте по всій Італії та світу завдяки численним ініціативам, організованим школами, вишами та закладами культури.

Ще про Данте в нашому журналі читайте тут.

За матеріалами Centro Dantesco Ravenna, Archivio di Stato Roma, Doppio Zero, Ravenna Tourism. Repubblica, Ravenna e d’intorni, Museo Dantesco.

Фрагмент “Божественної комедії” в перекладі Євгена Дроб’язка по джерелу.

Фото ©Anna Kolomiyets, вказано за місцем або з вільного доступу. На заключному фото: площа Сан-Франческо в “Зоні тиші” Равенни з проєктом DANTE PLUS (2021), 1100 квадратних метрів паперу та віршів, надрукованих і приклеєних на площі, до 700-річчя від дня смерті Поета. Автори проєкту Alessandro Tricarico та Marco Miccoli, по джерелу ravennatourism.

Сподобалося, поділіться