Виставка “Абстракція та конструкція” у Міланському музеї Трієнале не обіцяла якихось карколомних відкриттів. Присвячена була архітектору середини ХХ століття П’єтро Лінджері*: міланська школа, захистив диплом в Академії Брера в 1926, працював більше на Півночі Італії та навколо озера Комо, бо сам походив з цих місць. Яскравий представник школи італійського раціоналізму. Серед добротних та детальних креслень, подач інтер’єрів для магазинів та приватних вілл, детальних малюнків меблів та акварельних відмивок, раптом “вискочив” в одному із залів цей неймовірний проєкт. Danteum. Посвячення великому італійському поету Данте Аліґ’єрі та його “Божественній комедії”. Вперше в історії архітектура стала ілюстрацією до літературного твору. Захотілося дізнатися більше про цей унікальний проєкт, який, коли б його було збудовано, міг би стати однією з найвизначніших і незвичайних архітектурних пам’яток ХХ століття.

Початок історії

Ідея вперше прийшла Ріно Вальдамері, тодішньому директору Академії Брера в Мілані та президенту Італійського товариства Данте. Його підтримав багатий фабрикант cotoniero граф Алессандро Посс. 1938 року Вальдемарі зумів донести свої думки до відома Беніто Муссоліні. Будівля мала стати частиною грандіозних архітектурних проєктів, задуманих до проведення Всесвітньої виставки в Римі Esposizione Universale Roma 1942 – E.U.R. або E.42 на ознаменування двадцятиліття “Ери фашизму”. Дуче пропозиція дуже надихнула – ідеєю-фікс правителя було прославлення всіма способами імперії, що народжується, і фашистського режиму. Отже фігура Данте з його всесвітньою славою підходила ідеально – це був чудовий пропагандистський привід.

Проєкт назвали Danteum. Це мав бути ніби сучасний храм, архітектурна абстракція, яка самою своєю сутністю ілюструвала би велику поему XIV століття, “Божественну комедію” (1308-1321). При ньому також була задумана бібліотека з усіма доступними виданнями творів Поета, всіма мовами існуючих перекладів та присвяченими йому монографіями. Це мала бути пам’ятка архітектури, до якої концептуально і конструктивно було перенесено поему Данте.

Визначилися з місцем – було обрано велику ділянку по Via dell’Impero (сьогодні Via dei Fori Imperiali – вулиця Імператорських форумів). Ця нова римська вулиця була прорізана всього за два роки з 1931 по 1932, щоб поєднати Колізей (I століття н.е.) з патріотичним Вівтарем Батьківщини – Altare della Patria (1885-1911) на площі Венеції. Новий проспект для військових парадів Муссоліні. Місце було символічним з багатьох поглядів, між найважливішими архітектурними пам’ятками кількох епох максимальної слави італійської історії: Стародавнього Риму та нової об’єднаної Італії: від слави давньої до слави сучасної.

Для роботи над проєктом Вальдамері залучив двох ломбардських архітекторів, П’єро Лінджері та Джузеппе Терраньї**, між собою давніх колег. Земляки, обоє народилися під Міланом, вони співпрацювали з 1925 року, коли Джузеппе був ще студентом міланської Політехніки. Старший на 10 років П’єтро спочатку був ментором Терраньї. 1933 року вони відкрили в Мілані спільну студію. Імена обох фігурують серед фундаторів стилю італійського раціоналізму, який домінував кілька десятиліть правління Муссоліні.

Для створення небагатьох декоративних елементів Дантеума було запрошено відомого художника та скульптора Маріо Сіроні***.

Хто із двох архітекторів зробив більший внесок у розвиток проєкту, важко сказати. У джерелах найчастіше звучить ім’я Терраньї, як більш відомого, але недавня виставка в Мілані повертає до розуміння, що, ймовірно, це був рівноправний творчий тандем. До презентації проєкту на високий суд лідера нації 10 листопада 1938 року в римському палаці Венеція Терраньї написав короткий звіт – “Реляцію про проєкт Danteum”. Вона чудово ілюструє архітектурну ідею та її можливе втілення. Акварельні подачі та креслення підписані “arch. prof. PietroLingeri”, а більш пізній макет Лінджері замовив уже самостійно, в 1940 році, коли його молодший партнер віддалився від роботи над проєктом, покликаний до армії у вересні 1939. Про що докладніше буде далі.

“Не музей, не палац, не театр, а храм”

Будівля вже формою мала нагадувати про “Божественну комедію”, з простором, натхненним трьома основними частинами-кантиками поеми: Пекло, Чистилище і Рай (Inferno, Purgatorio, Paradiso).

“… оспівування Божественної комедії за допомогою архітектурної пам’ятки – це живе творіння, а не напружена уява ерудита чи фантазія режисера. Так що не Музей, не Палац, не Театр, а Храм має являти собою споруда, яку ми хочемо збудувати“.

У своїй презентації Терраньї описує Danteum як закритий блок, прямокутний у плані, із співвідношенням сторін згідно з пропорціями Золотого перетину – так званий золотий прямокутник (1 : 1,618). Він своєю чергою ділиться всередині на інші золоті прямокутники. До того ж більша довжина зовнішнього прямокутника дорівнювала меншій довжині Базиліки Максенція, розташованої поруч на Форумі – щоб на рівні “математики чисел”, якщо не візуальної очевидності, внутрішньо пов’язати нову споруду з давньоримською класикою.

“Таким чином, золотий прямокутник – одна з форм плану, яка часто застосовувалася навіть у давнину: ассірійці, єгиптяни, греки та римляни залишили характерні зразки храмів із прямокутним планом, до якого входить цей Золотий перетин, найчастіше заснований на числовій пропорції. Найочевидніший приклад ми бачимо безпосередньо на Via dell’Impero, це базиліка Максенція, план якої збігається із золотим прямокутником”.

Мета споруди була цілком символічною: лише менше третини площі відводилося під конкретні функції, як дантівський дослідницький центр, виставкові зали та бібліотека, розташовані у підвальному рівні. Це були єдині приміщення, де передбачалися вікна та двері. Весь інший основний простір відігравав лише одну роль: архітектура була головною дійовою особою, вона повинна була вести відвідувача, щоб допомогти йому зрозуміти динамічні відносини між елементами створеного простору, взаємозв’язок між поетичним текстом Комедії і конструкцією будівлі. Можна назвати його архітектурним меморіалом Данте.

“Архітектурний організм, який завдяки збалансованим пропорціям своїх стін, залів, пандусів, сходів, склепінь, мінливої гри світла і сонця, що проникає зверху, може дати відчуття відчуженого споглядання, абстрагування від зовнішнього світу …”

Проєкт

Чудово, що обидва обдаровані архітектори не стали створювати буквальну театральну декорацію, як ілюстрацію до дантівської поеми: з мостами, річками, гротами, воронками, що спускаються, конусами, що здіймаються, і так далі. Вони піднялися до метафізичної алегорії, інтерпретації структури та філософії великої Поеми за допомогою математики та архітектурних інструментів, порожнього та повного, щільного та прозорого, масивного та легкого, “як вираз абсолютної геометричної краси”.

Простори всередині закритого периметра розвивалися по висхідній спіральній траєкторії. При цьому один з найважливіших елементів був нематеріальний – це світло, яке відіграє важливу роль також і в поемі Данте.

Будується внутрішній сценарій входу відповідно до перших строф Божественної комедії:

На півшляху свого земного світу
Я трапив у похмурий ліс густий,
Бо стежку втратив, млою оповиту.

О, де візьму снаги розповісти
Про ліс листатий цей, суворий, дикий,
Бо жах від згадки почина рости!

Над смерть страшну гіркіший він, великий, –
Але за благо те, що там знайшов,
Повім про все, що в пам’ять взяв навіки.

Недобре тямлю, як постав цей схов,
Бо сонність так оволоділа мною,
Що з певної дороги я зійшов.

(Пекло, Пісня перша)

Основному об’єму споруди з боку вулиці передувала мармурова стіна, розташована паралельно до фасаду, з довгим скульптурним фризом Сіроні. Стіна з фризом мала складатися зі ста мармурових блоків, по одному на кожну пісню поеми: вступна і по 33 пісні на кожну частину.

Стіна-стела виконувала функцію екрану та приховувала від відвідувача шлях, що веде до входу (Недобре тямлю, як постав цей схов). Через цей вузький коридор, утворений зсувом зовнішньої та внутрішньої стін, відвідувач Дантеума, що безсумнівно на пам’ять знав початок Божественної комедії, несподівано потрапляв у порожній простір першого внутрішнього Двору (Бо стежку втратив), одного з чотирьох елементів схеми хреста у плані споруди. Квадратний двір не виконував якоїсь спеціальної ролі – як описав Терраньї, уособлював витрачений даремно простір. За ідеєю архітекторів він уособлював витрачений даремно час, життя Данте до тридцяти п’яти років, до його зустрічі з Вергілієм.

Так, згідно задуму архітекторів, будувався езотеричний шлях Данте (відвідувача), укладений у стінах зовнішнього периметра, без вікон назовні. Де у міському шумі залишалися базиліки Форуму, Арка Костянтина, Колізей, багатолюдна Piazza Venezia та Via dell’Impero. Тут немає діалогу чи обміну між внутрішнім та зовнішнім світом, все відбувається всередині себе – це можливість поринути у повний тиші простір поза місцем і часом, як власне у Поемі. Із запрошенням рушити в дорогу по низці приміщень: у фантастичну подорож між світлом та матерією.

Дикий ліс – Selva oscura

З двору відкривався вид на Залу Ста колон, яка виконувала роль вхідного портика в основні зали Дантеума. Ліс колон символізував дантівський “ліс листатий цей, суворий, дикий”. Таке число тісно розміщених колон, що тягнуться у висоту, створювало внизу напівтемряву – світло тут ледь лилося з вузьких щілин у стелі, як через щільну крону дерев у лісовій гущавині (похмурий ліс густий).

“Ось він, ліс зі ста мармурових колон, які на квадратній площі зі стороною 20 метрів підтримують кожна елемент підлоги [верхньої] зали, що знаходиться на висоті 8 метрів над рівнем двору”.

Одна з колон, найдальша від входу в “ліс” була скляна і уособлювала собою Вергілія, провідника Данте у потойбіччі. Він називає поета світочем, світлом: “Чи не Вергілій ти, чи не криниця  | Широкоплинних мовних вод ясних? – | Спитав я й став, щоб в шані поклониться, – | О світло й честь усіх співців земних,…” (Пекло, Пісня перша, строфа 79-82)

Через цей “лабіринт” глядач ніби втілюючись у самого Поета, мав знайти дорогу до Пекла, першу велику залу, яка відповідала першій частині поеми. Перед входом його зустрічали монументальні постаті Проклятих (Dannati), які страждають у пекельних муках, ймовірно за ескізами Артуро Мартіні (у першій версії барельєфи). Ці п’ять мармурових статуй, що зображують агонію, перетворювались на прелюдію до Врат Пекла – “Лишайте сподівання всі, хто входить”. Цікаво, що в цьому місці відвідувач ще мав вибір – піти до наукового центру з бібліотекою або вирушити коридором “просто в Пекло”. Архітектура сама вела глядача, роблячи його безпосереднім учасником дійства.

На чотири 2D елементи плану – двір та 3 зали за кількістю частин поеми – накладалася 3D схема різних рівнів, коли зали здаються такими, ніби ковзають одна над одною, поступово по спіралі піднімаючись до неба. Три зали розташовуються на трьох рівнях: 2,70 м, 5,40 м та 8,10 м відповідно, у розмірах кратних трьом.

Пекло – Inferno

Після “лісу”, піднявшись по трьох рядах сходів, відвідувач через тонкий отвір потрапляв у Залу Пекла – Inferno. Тут монолітні кам’яні колони розташовувалися за спіральним геометричним рисунком, дотримуючись пропорцій Золотого перетину. У міру наближення до центру спіралі колони ставали тоншими і ніби втягувалися в пекельний вихор, занурювалися разом із квадратами підлоги, на які спиралися. Колони мали товщину, пропорційну вазі плит, які вони підтримували, та варіювалися від 240 см до 48 см у діаметрі. Візуально їхнє розташування глядач сприймав як хаотичне та безладне. Єдиним джерелом світла в залі, що трохи розсіювало темряву, були зазори між кам’яними плитами перекриття стелі.

Чистилище – Purgatorio

Через вузький слабо освітлений коридор з трьома сходами, що піднімаються кожен на три сходинки

“… Угору йшли, він – першим, другим – я, | Аж поки не уздрів я в шпару скелі | Усю красу небесного буття. | Ми вийшли й зір звели на зорні стелі…” (Пекло, Пісня XXXIV, 136-139) – мандрівник входив до Зали Чистилища – Purgatorio, яка була “негативом” попередньої: там, де в Пеклі був узвіз, тут був підйом, де був морок – тут у стелі були вирізані квадратні отвори в небо, що зменшувалися і розташовувались теж по спіралі. Через них у зал лилося денне світло. Така сама спіральна геометрія була і на підлозі, але цього разу висхідна – тут квадрати підлоги піднімалися до центру зали. Як і у Данте: покарання в першій частині протиставлено спокуті в другій, а пластично представлено пекельною воронкою, що йде вниз, якій у Чистилищі протиставлена конусоподібна гора.

Рай – Paradiso

Із зали Чистилища через вузький прохід, буквально непомітний зазор між двох стін, відвідувач, піднімаючись – теж на три прольоти – досягав нарешті Раю. Для Paradiso Лінджері та Терраньї придумали ще більш грандіозний сценарій. У залі було прозоре перекриття, підтримане тридцятьма трьома кришталевими колонами, що майже не відкидали тіні, але з безліччю відблисків і відображень. Сама підлога здавалася підвішеною, летючою, тому що її плити спиралися на розташований рівнем нижче Ліс сотні колон. Саме в щілини між ними проникало слабке світло на початку “медитативного променаду”.

Ця зала мала стати справжнім гімном світлу, що ллється з висоти. Таке пластичне використання світла як нематеріального інструменту було інноваційним і незвичайним. Його крещендо, що наростало від зали до зали – майже від повної темряви в Пеклі до божественного сяйва в заключній райській залі – мало би викликати сильну емоційну реакцію у відвідувача, схожу на враження від заключних розділів Божественної комедії.

“Прогресія світла супроводжує подорож Данте – світло, мабуть, є єдиною можливістю синтезу архітектури з неосяжною Поемою, що досягається тут з силою і винахідливою ясністю” (Джорджо Куччі).

Зала Імперії – Sala dell’Impero

Такої “глави”, звісно, не було в поемі Данте. Sala dell’Impero не випадково була додана авторами, ентузіастами нової культури та нових принципів, що просувалися режимом. Про велич італійської нації, про відродження її колишньої слави, наслідуючи процвітаючу римську епоху.

Ці теми були головними у політичній пропаганді Муссоліні. Поява такої зали в плані Дантеума, заключної в маршруті відвідування, звичайно, мала потішити імперські амбіції дуче. Тут був явний посил до потужної античної Римської імперії. У двох місцях поеми було обрано строфи “… із тим птахом | Священним, що під сходами, в гербі.” (Рай, Пісня XVII, 71-72) і “… Скінчивши «М», собою не писав | їх сонм нічого більше, і Юпітер | Сріблом в розводах золотих засяв. | І на шпилях останньої із літер | Побачив я, як славили вогні | Те благо, що несе їх, наче вітер…” (Рай, Пісня XVIII, 95-99), де Данте спостерігає за іскрами, що складалися у букву М. Тут орел – символ Римської імперії. А “М” одночасно стилізований орел і перша буква прізвища Муссоліні. Ось тільки дивно, як проєктувальники не звернули увагу на те, що цей вузький монументальний коридор з колонами по центру був тупиковим…

А далі…  

А далі була історія. У вересні 1939 року Терраньї призвали до лав армії. 10 червня 1940 року Італія вступила у війну як союзниця Німеччини. Вчорашній архітектор потрапив на Східний фронт, воював у Югославії та на території СРСР. Повернувся з війни глибоко пригніченою, хворою людиною. 19 липня 1943 року впав мертвий на сходах у будинку своєї нареченої в місті Комо, медичний висновок – тромбоз мозку. Йому було лише 39 років.

Лінджері не втрачав надію побудувати Дантеум. І в 1940 замовив його макет в масштабі 1:50, бажаючи переконати замовників, Вальдамері та Посса, повернутися до реалізації грандіозного задуму. Але, схоже, навесні наступного року на проєкті остаточно було поставлено хрест, про що Лінджері писав у березні Терраньї – будь-яке листування на цю тему припиняється в той період.

Креслення та акварелі зберігалися в міланській студії Лінджері, а “незручний” великий макет в одній із аудиторій Академії Брера. Незадовго до масованих бомбардувань Мілана влітку 1943 року архітектор перевіз макет Дантеума до себе в студію, Брера була розбомблена. Якби не переїзд, від цього проєкту не залишилося би жодного матеріального свідоцтва. Наче його й не було. З 60-х років всі матеріали, включаючи макет, зберігалися на приватній віллі архітектора в Больведро, передмісті Комо.

Муссоліні програв у Другій світовій війні. Усе, що було пов’язано з його періодом, пішло в небуття разом із імперськими амбіціями. Проєкт ніколи не було збудовано. Про нього на довгі десятиліття забули. П’єтро Лінджері після війни займався цивільним будівництвом та урбаністикою, переважно в Мілані.

Зірковий момент Дантеуму

У міру віддалення від подій йшла поступова реабілітація, якщо не “ери фашизму”, то творчості найобдарованіших її авторів. Час між двох воєн вже не фарбували лише у два кольори, чорний та білий. Цікавість до архітектури італійського раціоналізму постійно зростала. Особливо поза межами Італії – в Америці, Японії. Декілька репродукцій Дантеума було надруковано у професійних архітектурних журналах, вперше у кольорах 1976 року в нью-йоркському виданні.

Справжній вибух інтересу, який вже більше не згасав, стався після виходу книги Т.Л.Шумахера “Коли Терраньї розмовляв з Данте” (1976, 1980). Проєкт незабаром став одним з найулюбленіших “навчальних посібників” на архітектурних факультетах не тільки в Італії – його чітка математична конструкція дозволяла студентам відточувати свої вміння у кресленні та візуалізації. На його основі було захищено чимало дипломних робіт та дисертацій. А в мережі сьогодні можна знайти безліч рендерів Дантеума, більш менш реалістичних, зроблених за допомогою найсучасніших інструментів проєктування.

Але справжнє зіркове турне проєкта разом із його макетом відбулося в середині 90-х. З 1996 року він став окрасою програми на найпрестижніших майданчиках світу, від музеїв Токіо та Хіросіми до Лос-Анджелеса, Чикаго, Мехіко, Кельна. І так до кінця 2000 року. Саме в той період для макета було виготовлено спеціальний ящик-контейнер, покритий сьогодні безліччю кольорових наклейок про транспортування, які ілюструють планетарну географію його переміщень. Макет неодноразово страждав під час перевезення, був реставрований і знову вирушав у дорогу. Може через такі постійні “лікування”, онука архітектора Елєна Лінджері не надала його до Парижа у 2004, на виставку, присвячену архітектурі та мистецтву 30-х років.

З того часу макет не бачив денного світла, закритий у своїй коробці в студії на віллі Больведро. До осені 2021 року, виставки-монографії П’єтро Лінджері в міланському Музеї Трієнале, з якої і почалося це оповідання. Про один із найцікавіших та незвичайних прикладів архітектури ХХ століття – Danteum.

P.S. Після закінчення виставки в Трієнале Мілана, Дантеум переїхав до Урбіно, як частина виставки, присвяченої 700-річчю від дня смерті Данте Аліґ’єрі. “Місто Бога, Місто людей. Дантівська архітектура та міські утопії”, де до 27 березня 2022 року можна було побачити цей проєкт. Поки він знову не повернувся до своєї коробки.

* Pietro Lingeri (1894-1968) – італійський архітектор, прихильник стилю раціоналізму. Спочатку наставник, потім партнер Джузеппе Терраньї. Працював більше на Півночі Італії, в Комо та околицях. Після війни займався цивільним будівництвом, переважно в Мілані, де з 1933 року знаходилася його студія.

** Giuseppe Terragni (1904-1943) – італійський архітектор вважається засновником італійського раціоналізму серед творців, разом з Лінджері, групи MIAR (Movimento Italiano Architettura Razionale). Створив знакові архітектурні проєкти, ікони стилю як Casa del Fascio у Комо. Вважався одним із улюблених архітекторів Беніто Муссоліні. В Італії є кілька архітектурних дослідницьких організацій, присвячених його творчості (Комо, Мілан).

*** Mario Sironi (1985-1961) –  італійський художник, одна із знакових постатей ХХ століття в італійському мистецтві. Працював у стилях дивізіонізму, футуризму, метафізики, приєднався до руху Novecento italiano. Він був також скульптором, архітектором, ілюстратором, сценографом та графічним дизайнером.

Цитати наведені по джерелу “Божественна Комедія”. Данте Аліґ’єрі. Переклад Євгена Дроб’язка. Витяг курсивом з “Реляції про проєкт Дантеуму ” Джузеппе Терраньї(Giuseppe Terragni, Relazione del progetto del Danteum, 1938) наводяться по ArchivioArchPhoto, цитата GiorgioCucciпо MAARC, переклад Анни Коломієць.

Фото: з оригіналів проєкта 1938 року, всі в масштабі 1:100, на вистаці в Трієнале ©Anna Kolomiyets, місце зберігання Archivio Pietro Lingeri Milano, вказано за місцем або з відкритих джерел. Перше та заключне фото: візуалізації з доповіді Mario Latini, як би міг виглядати Дантеум у сучасній панорамі Риму.

Використані матеріали: каталогу та виставки Astrazione e costruzione. Pietro Lingeri. Electa Editore. 8 жовтня – 21 листопада 2021. Triennale Design Museum, Милан; MAARC, Architetti per me,Finestre d’Arte, Traduzione Inglese Italiano; докладу Mario Latini “Il Danteum: la Divina Commedia tra architettura e poesia”.

Ще про Данте у цьому журналі читайте матеріал від 13 вересня 2021 “Данте 700. Архитектура и детектив”.

Про виставку в Урбіно в Національній галереї Марке, Герцогський палац Урбіно “Città di Dio. Città degli uomini. Architetture dantesche e utopie urbane”, 26 листопада 2021 – 27 березня 2022.

Ще про архітектуру раціоналізму, втілену в Римі, його квартал EUR та Квадратний Колізей читайте у нас в журналі від 6 січня 2023.

Сподобалось, поділіться