Ідеальне місто – символ Ренесансу

Ми звикли багато чого в нашому житті ідеалізувати. Стосунки між людьми, пейзаж, книгу… Чи може бути ідеальною людина? А місто? Виявляється, що може. Є навіть такий термін “ідеальне місто”. Стосується він радше архітектури, проте не архітектури взагалі, а конкретно епохи Відродження.

Розповідає Андрій Костюченко – письменник, журналіст, кіносценарист. Автор двох книжок і численних публікацій, включаючи видання в Берліні, Нью-Йорку, Кракові й Тель-Авіві. Корінний киянин і професійний гуморист. Це його перший гостьовий матеріал в нашому журналі.

Концепція “ідеального міста”, на противагу характерному для Середньовіччя міському перенаселенню – одна з найцікавіших тем в Італії епохи Відродження. Ця тема відтворювала принципи насамперед раціональності.

В ту епоху в багатьох землях Італії були створені й діяли сеньйорії. Це була така форма політичного устрою, при якій вся повнота цивільної та військової влади зосереджувалася в руках сеньйора. Тобто, практично, монархія.

Місто тих часів мало відповідати політичному ідеалу сеньйорії й при цьому гарантувати громадянське співіснування та спільне благо, бути місцем гармонії, ідеальним середовищем для життя людини.   

Втім, тема не була абсолютно новою. Ідеальне (утопічне) місто описував ще в античності Платон, зокрема в праці “Політея” (Πολιτεία): згідно з його уявленням правильне місто повинно мати велику головну площу й розташовані навколо менші за неї сектори-райони. Хоча більшість його уваги прикута не до просторової, а до супсільної організації міста – де порядок і справедливість є плодом внутрішньої рівноваги як в окремій людині, так і в громаді. А “ідеальність” міста полягає у гармонії між особистістю та суспільством.

Римський архітектор Вітрувій (Marco Vitruvio Pollione) теж писав про це у 10-томному трактаті “Про архітектуру” – De Architectura (близько 29-23 до н.е.), з якого походить і відома формула складових архітектури: Utilitas, Firmitas, Venustas – тобто функціональна корисність, міцність, краса. Вітрувій відзначав, що міста повинні мати в основі коло й будуватися на пагорбах, оточених стінами, вулиці потрібно планувати таким чином, щоб захищати їх від вітрів, що приносять хвороби чи голод. Перевагою мала бути близькість річок й родючих сільськогосподарських угідь… Проте найбільшої популярності цей трактат набув в епоху Ренесансу.

Італійські художники та архітектори на базі трактату De Architectura розробили свою концепцію ідеального міста – città ideale. Цією темою займалися Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Джорджо Вазарі… Серед найбільших популяризаторів і продовжувачів знання Вітрувія варто назвати Альберті та Андреа Палладіо. Авжеж, темою ідеального міста займалися чи хоча б цікавилися практично всі провідні мислителі XV-XVI століть. Один з найвизначніших серед них – саме Леон Баттіста Альберті (Leon Battista Alberti), інтелектуал-гуманіст, літератор та першокласний архітектор-новатор. Він затверджував ідею, що форма міста з його вулицями, площами та будівлями повинна відображати політичний порядок, владу сеньйорату і громадянські чесноти спільноти.

Найвідоміші його десять книг, за зразком легендарного Вітрувія, De re Aedificatoria (1452-1472) – “Про мистецтво будувати”, над якими Альберті працював до своїх останніх днів. В цих томах відносно ідеального міста автор писав, що воно має бути насамперед органічним, гармонійним та функціональним цілим. Отож його простір мав бути приємним та зручним для громадських, цивільних, виробничих і житлових функцій, а також для соціального життя, дозвілля та розваг.

Альберті сформулював фундаментальні принципи, яким мало відповідати ідеальне місто:

• якнайкраще вписуватися у своє географічне розташування, далі підтримувати здорове довкілля, гарний клімат, сприяти безпроблемному водопостачанню, мати міцну оборонну систему тощо;
• повинно мати впорядковане планування, широкі дороги для забезпечення безперешкодного транспортного потоку для торгівлі, але не надто широкі, щоб не було надто спекотно в літні місяці; головні дороги повинні бути добре з’єднані з мостами і міськими воротами;
• будівлі повинні розташовуватися симетрично обабіч вулиць і за своїми формами та характеристиками відповідати загальному зразку, навіть при існуванні індивідуальних відмінностей. Всі будівлі – громадські та приватні – повинні мати пристойний вигляд, без зайвої пихи чи, навпаки, занедбаності.

Тут варто згадати також надзвичайно цікавий теоретичний доробок Філарете (Antonio Averlino detto Filarete), флорентійця, який після римського досвіду у ролі скульптора Ватикану, став офіційним архітектором при дворі міланських герцогів Sforza. До речі, на Філарете справив велике враження той самий Альберті, з яким він познайомився під час свого перебування в Римі. Отже, в Мілані Філарете створив трактат Sforzinda (1461) – в ньому було описано утопічне ідеальне місто, присвята герцогській фамілії, про що свідчить і його назва. Ідеальна Сфорцинда мала в основі плану восьмикутну зірку, оптимальну для оборонних функцій, ринкову площу та геометричну сітку вулиць, що радіально відходять від неї. А над міськими будівлями мали височіти ключові споруди – ратуша, храм та замок. Детально теоретизована Сфорцинда не була втілена в камені, але надихнула багато проєктів, які дійшли до своєї реалізації.

Правила Альберті в дії

Власне у добу Відродження прикладів застосування правил Альберті теж не бракувало. Однак такі їх втілення, як Феррара та Урбіно, мусили адаптуватися до вже існуючої міської структури. Або радше підлаштуватися під чіткі вимоги практичного та політичного характеру. Бо кожне місто в той час було осередком сеньйорії чи іншої централізованої влади, підпорядкованої безпосередньо володарю. Він же часто виступав меценатом і покровителем мистецтв, а ще саме він затверджував новий план міста.

Феррара герцога Ерколє

Наведемо кілька найбільш показових прикладів. Одним з найвідоміших є район Addizione Erculea у Феррарі (Прибудова Ерколє), що його було створено на замовлення герцога Ерколе І д’Есте талановитим придворним архітектором доби Бьяджо Россетті (Biagio Rossetti). Це був перший у своєму роді проєкт за масштабом та органічністю, що, за словами відомого італійського архітектора-урбаніста ХХ сторіччя Бруно Дзеві (Bruno Zevi), зробило його першим сучасним європейським містом. 

Близько 1490-х був розширений центр міста Феррари й зміцнена оборонна система міських мурів. Завдяки новим прямолінійним дорожнім осям, за зразком давньоримських, було забезпечено швидке пересування між світським палацом Schifanoia (1385-1493) та адміністративним зáмком d‘Este (1385). В тому ж кварталі виник і найбільш відомий в історії архітектури Ренесансу Palazzo dei Diamanti (1492), побудований тим самим архітектором Россетті для брата герцога Ерколє Сіджизмондо І д’Есте. Не дивує, що весь цей прекрасний район сьогодні належить до об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Вершини доби Відродження в Урбіно

Ще один вдалий приклад ідеальної інтеграції нових будівель в структуру існуючого міста – Герцогський палац в Урбіно, найбільш амбіційний проєкт видатного правителя, воєначальника і гуманіста Федеріко да Монтефельтро (відомого за портретами свого характерного лівого профілю). 

В Урбіно реконструкція палацу мала перетворити його, з одного боку, на ренесансну герцогську резиденцію, а з іншого – на територіальний орган управління з функціональними та ефективними шляхами доступу та, за потреби, втечі.

Будівництво герцогського палацу відбувалося в кілька етапів. Перший (1454-1464), коли до робіт долучилася група тосканських архітекторів на чолі з Мазо ді Бартоломео (Maso di Bartolomeo), поєднав і поглинув попередні історичні будівлі. Були створені триповерховий Palazzetto della Jole, апартаменти dei Melaranci і почалися роботи навколо центрального двору палацу. Вся ця нова архітектура мала простий строгий характер у типово тосканському стилі. 

Приблизно з 1464 до 1472 року до робіт був залучений новий архітектор, далматинець Лучано Лаурана (Luciano Laurana), який в документах того часу згадується як “ingegnero”.

Основою нового планування став великий внутрішній двір з портиком, який з’єднував попередні будівлі. Він став ідеальним зразком для багатьох наступних реплік по всій Італії. Архітектор також побудував урочисті Великі сходи, Бібліотеку, Залу Ангелів, Залу Аудієнцій, так звані Soprallogge, найбільш приватну герцогську частину зі знаменитим кабінетом Studiolo та каплицями.

У 1472 році, після від’їзду Лаурани до Неаполя, керівництво роботами продовжив Франческо ді Джорджо Мартіні (Francesco di Giorgio Martini). Він завершив Г-подібний фасад на площі Відродження, подбав про приватні кімнати герцога – як оздоблення вікон, каміни, архітрави, капітелі, внутрішнє убранство, меблі та ліпнина. А ще про технічні моменти як водопровідні системи, лоджії, терасу del Gallo, ванну кімнату герцога, висячий сад тощо. Біля підніжжя скелі на галявині Mercatale, де здавна був міський ринок, ді Джорджо створив знаменитий спіральний пандус, який дозволяв возам і коням діставатися безпосередньо до верхніх рівнів палацу та стайні внизу. Просторові винаходи ді Джорджо були надзвичайні, вони надихнули не одне покоління архітекторів. 

«Федеріко збудував палац, на думку багатьох, найгарніший з усіх, що можна знайти в усій Італії; і він так добре обставив його всім необхідним, що той здавався не палацом, а містом у формі палацу».

Baldassarre Castiglione, Il Cortegiano, I, 2

***

Ідеальне місто в живописі

Спробуємо трохи відволіктися від архітектури. В широкому сприйнятті, коли йдеться про ідеальне місто, що є темою нашої розповіді, зазвичай виникає саме цей образ. Мова про три однойменних панно “Вид ідеального міста”, сьогодні розкиданих по різних колекціях. Три дошки, подібні, але водночас різні, надихалися концепцією Copia et Varietas (Рясність і Різноманітність), яку в теорії розробив все той самий Леон Баттіста Альберті. Вона стала надзвичайно популярною в мистецтві епохи Відродження другої половини XV століття. Зазвичай, такі картини пропонували модель архітектури, яка в ідеалі мала би відтворювати “плоди праці” доброчесного правителя, що піклується про добробут своїх громадян.

Одне з найвідоміших панно Veduta di città ideale (фото вище), символ італійського Ренесансу, датоване між 1470-1490 роками, зберігається в Національній галереї Марке міста Урбіно. Воно в композиції з центральною перспективою, здобутком Ренесансу, відтворює ідеальну класичну красу urbis: просторі вулиці, велика площа з круглим храмом у центрі, ретельно вирівняні будівлі, симетрія.

Щодо авторства цього найвідомішого і загадкового панно, дослідники й досі не дійшли згоди. Його приписують різним митцям, художникам та архітекторам, пов’язаним з двором Федеріко да Монтефельтро. Від П’єро делла Франческа до Браманте чи Альберті та інших визначних імен. Дехто називає навіть Ботічеллі.

Панно є «однією з чудових загадок, які подарувало нам раннє італійське Відродження і яке продовжує пропонувати себе для інтерпретацій, що вільно живлять наше сприйняття та світ проєкту».

Luca Molinari

У Художній пінакотеці Walters Art Museum в Балтиморі зберігається ще одна картина Veduta di città ideale (близько 1470-1480). Вважається, що вона була створена тим самим автором, що й панно з Урбіно, і напевно, могла слугувати як пандан – тобто парою до урбінської дошки.

У центрі уявної міської площі римська арка, як символ військової перемоги. Амфітеатр нагадує римський Колізей, а восьмикутна споруда праворуч – середньовічний баптистерій у Флоренції.

Нарешті, третя відома Veduta di città ideale, напевно найбільш пізня з трьох (близько 1477), сьогодні в колекції Gemäldegalerie в Берліні. Ця панель відрізняється менш яскравими кольорами і “театральною кулісою” – поглядом з-під лоджії портику з колонами, з видом на море і порт.

…і в літературі

Цікаві приклади гуманістичного пошуку форми ідеального міста існували, звісно, і в літературі. По стопах Платона пішов домніканський монах Томмазо Кампанелла (Tommaso Campanella) у своєму філософському творі “Місто Сонця” (1602), написаному в езотеричній платонівській традиції.

Ідеальне місто Кампанелли має круглу форму, розташоване на пагорбі (майже точно за Вітруієм) та складається з семи стін, що отримали назви семи відомих на той момент планет. Воно практично неприступне, оскільки його завоювання означало б необхідність завойовувати його сім разів, бо кожне коло мурів добре укріплене. До міста можна потрапити лише крізь входи чотирьох воріт, розташованих точно по чотирьом сторонам світу. У найвищій частині пагорба є величезна рівнина, де височіє храм Сонця, також круглої форми.

Суспільне життя, віра і відносини досить суворо регламентовані. Править містом мудрий верховний принц-жрець, званий Сонце або Метафізико. У нього три помічники-принци, двоє опікуються наукою та війнами, а третій продовженням роду, освітою городян та працею.

П’єнца, Пальманова та інші

Повернімося до архітектурних прикладів. Містечко П’єнца у долині Val d’Orcia в Тоскані вважається рідкісним прикладом втіленого “з нуля” ідеального міста. Його було засновано за наказом Папи Пія II, який народився в цій місцині в знатній сієнській фамілії Piccolomini.

Понтифік довірив перебудову П’єнци Бернардо Росселліно (Bernardo di Matteo Gambardelli detto il Rossellino), учню більш відомого і вже згаданого Леона Баттісти Альберті.

У П’єнці Бернардо Росселліно, скульптор та архітектор флорентійської школи, поновив центр маленького провінційного поселення борго Корсіньяно – стара назва П’єнци, перейменованої на честь Папи “місто Пія”, città di Pio. Він розмістив Кафедральний собор (Дуомо) і головні будівлі відповідно до чіткої перспективної логіки. Роботи тривали досить недовго, між 1458 і 1462 роками.

Визнане цілком об’єктом ЮНЕСКО, містечко П’єнца є наочним свідченням канонів містобудування епохи Відродження: раціональна організація його просторів та незрівнянні перспективи площ і будівель XVI століття ніби втілили в камені живописні дошки з Урбіно.

***

Ще одним більш пізнім прикладом città ideale є місто-фортеця Пальманова у регіоні Фріулі-Венеція-Джулія, провінції Удіне. Місто було збудоване на замовлення уряду Найяснішої Венеціанської республіки групою військових інженерів та архітекторів у 1593 році на основі точної проєктної ідеї. Воно мало стати неприступним равеліном Венеції для зміцнення оборони на фріульській території від набігів турків та загарбницьких намірів Габсбургів.

Місто має зіркоподібний план з дев’ятьма бастіонами і трьома концентричними колами стін, з трьома брамами, від яких можна досить швидко потрапити безпосередньо на центральну шестикутну площу – Piazza Grande. На неї виходили найважливіші будівлі, як собор Duomo Dogale, палац головного військового командувача Palazzo Provveditore, Лоджія Гвардії, Лоджія Купців та палац Ломбарду. А між радіальними вулицями розмістилися квартали та житлові будинки.

Цікава деталь – два кола стін були побудовані Венеціанською Республікою, а третє, найбільш зовнішнє, що складається з дев’яти люнет, добудовано вже Наполеоном на початку XIX століття.

Звичайно, дивує така сувора симетрія між усіма його частинами, що не заважає місту жити сьогодні повноцінним сучасним життям, на себе приміряючи ідеальні теорії минулих епох. До речі, унікальне живе місто-фортеця теж було включене ЮНЕСКО до Списку світової спадщини – як пам’ятка венеційських оборонних споруд XV-XVII століть.

Підсумовуючи, ідеальні міста згідно ренесансного бачення мали бути впорядкованими за чітким генеральним планом. Їх потрібно було створювати в строгій геометричній манері, з обов’язковим відтворенням класичних елементів.

Проєкти багатьох “ідеальних міст” часто так і залишалися лише на папері, як наведений приклад Сфорцинди… Або втілювалися частково – через їхній утопічний характер і складність поєднання з уже існуючою забудовою. Натхненням для створення цих міських планів стало зокрема практичне вивчення стародавніх міст, що до того часу добре збереглися в Середземномор’ї. І звісно, вже згадані трактати Вітрувія та його послідовників доби Ренесанса, як насамперед Альберті.

***

Цікаво, що гармонія ідеального міста захопила не лише Апеннінський півострів. Курйозним прикладом в “далекому закордонні” може стати місто Замостя в Польщі. Це хіба не єдине практичне втілення візії ідеального міста епохи Відродження за межами Італії, але з “італійським слідом”. Ян Замойський, великий коронний канцлер і великий гетьман Речі Посполитої, захопився ренесансною ідеєю ідеального міста скоріш за все під час навчання в Падуї.

Проєктування він доручив запрошеному з Італії (ймовірно, з тої ж Падуї) архітектору Бернардо Морандо (Bernardo Morando). Разом меценат і архітектор розробили концепцію міста, яку Морандо, починаючи з 1580 року, повністю втілив. 

“Ідеальні” міста сучасного світу

Сучасні ідеальні міста проєктувалися, зрозуміло, вже з новим поглядом на саме розуміння такої ідеальності, яка більше відповідала терміну функціональність чи раціональність. Революційні та одночасно дуже суперечливі концепції ідеального міста розробляв і найвідоміший архітектор ХХ століття Ле Корбюзьє. У 1927 він писав:

«Сучасне життя вимагає і очікує нового плану як для будинку, так і для міста».

Двома роками раніше він створив амбіційний і на щастя ніколи не втілений план “Voisin de Paris” – візію радикальної реконструкції французької столиці з геометричною сіткою широких вулиць і хмарочосів, розташованих рівними рядами. План передбачав знесення найбільш знакових пам’яток минулого. Модерність тоді бачилася саме так.

Проєкт функціонального міста, що був успішно втілений – це Бразиліа, столиця Бразилії, побудована з нуля у 1956-1960 роках (зображення вище). План, що нагадує силует птаха або літака, розробили Лусіо Коста (Lúcio Costa) та Оскар Німеєр (Oscar Niemeyer) – відповідно генплан та монументальні будівлі. Широкі проспекти ділять місто на зони – урядову, офісну, житлову, комерційну тощо…

Проте навряд ці та інші, вже сучасні урбаністичні спроби – Астана, Новий Ташкент, Масдар* (ОАЕ), Ain-Sokhna* (Єгипет), Gelephu Mindfulness City* (Бутан) – змогли чи зможуть хоч в якійсь мірі повторити ясність і гармонію того, самого першого ідеального міста часів неперевершеної доби італійського Відродження. 

* * *

Ідеальне місто чекає моїх бажань,
Ідеальне місто чекає твоїх натхнень,
І на кожному кроці омріяних сподівань,
Що настане знову той самий чудовий день.

Що настане знову той самий чудовий час,
У якому нема ні бід, ні клопоту, ані війни,
Де ніхто не трима на тонісінькій ниточці нас,
І ніхто не завадить очікуванню весни.

Андрій Костюченко, 2024

* Masdar City – нове місто в ОАЕ, генпланом і будовою якого займається відома британська студія Foster + Partners. З 2007 – in progress.

* Ain Sokhna Al–Galala – нове місто в Єгипті на горі Monte Galala, створене італійськими студіями Peluffo & Partners в співпраці з 5+1AA, AMW Architetti Associati. З 2015 – in progress.

* Gelephu Mindfulness City – нове місто в Бутані, створюється відомою данською студією BIG Bjarke Ingels Group, проєкт в розробці.

Використані матеріали з джерел Finestre sull’Arte, Italia.it, Visit Palmanova, Artesvelata, Culture.pl. Додатково про Феррару ідеальне місто дивіться тут Ferrara 3.0

Фото: ©Anna Kolomiyets (Урбіно, Феррара), з відкритих джерел, де відомо, вказано за місцем. Перше фото місто Пальманова з джерела UNESCO Cities, перше фото міста Урбіно джерело Meeters.org, зображення міста Бразиліа джерело Carlo Ratti Associati Divulgação. Копія зображення плану міста Феррара Girolamo Dinovo (1598) з сайту Рідкісних карт ©Antiquarius, карта Замостя (1708) по джерелу Cyfrowa Biblioteka Narodowa, Zamościa. Передостаннє фото: місто П’єнца, джерело Public domain picture. Заключне зображення рендер проєкту аеропорту міста Гелепху в Бутані, джерело © BIG Bjarke Ingels Group.

Сподобалось, поділіться