Продовжуємо розповідь про історію найдревнішого міста Європи і серед найстаріших планети – Матéру, місто Каменів у південно-італійській провінції Базиліката. Дивовижні винаходи місцевих мешканців щодо зберігання прісної води і зерна – це не єдине, чим славиться місто. В нові часи воно стало не лише для Італії, а й для світу символом відродження з руїни до процвітання. Справа в тому, що десь до кінця XVIII століття екосистема скельного міста Сассі зберігала стійкість завдяки інноваційним принципам утримання водних ресурсів і складування відходів. Місто в ренесансну і особливо барокову добу прикрасили чудові шляхетні палаци і багаті церкви, особливо у найбільш високій частині, так званій Piano. Проте подальше раптове і стрімке зростання населення в період між 1800 і 1900 роками, серед інших факторів, призвело до поступового погіршення ситуації. Початок розповіді тут.
Гроти Сассі спонтанно і некеровано почали розширятися вшир та углиб землі, щоб розмістити все більш численні сім’ї, інколи до десяти осіб в родині. В деяких випадках на імпровізоване житло перетворювали цистерни і скельні церкви. Про зручності чи гігієну вже не йшлося. В результаті швидко зменшилася кількість доступної води, люди жили скупченими в невеликих і нездорових приміщеннях, майже завжди поруч із домашніми тваринами – для спільного виживання. Не було водопостачання, каналізації, збору сміття. Хвороби і бідність призвели до страшної статистики – дитяча смертність досягла катастрофічних масштабів і була найвищою в Італії.
Сумного апогею ситуація набула після Другої світової війни, коли вся Італія лежала в руїнах. В своєму автобіографічному романі 1945 року “Христос зупинився в Еболі” Карло Леві вперше підняв на національний рівень проблему Матéри, яку він особисто спостерігав у середині 30-х:
«У цих чорних дірах із земляними стінами я бачив ліжка, убоге начиння, розвішані лахміття. На підлозі лежали собаки, вівці, кози, свині. Кожна сім’я зазвичай має лише одну таку печеру для проживання, і всі сплять там разом: чоловіки, жінки, діти, тварини. Дітей було безліч. Голих або вкритих лахміттям. <…> Худі жінки з недогодованими і брудними немовлятами, притиснутими до зів’ялих грудей, здавалося, ніби я був посеред міста, ураженого чумою».
Багато в чому завдяки письменнику цей жахливий факт соціальної деградації на Півдні країни набув загальнонаціонального розголосу, визнаний як “національна ганьба”. Щоб відновити гідність людей мала втрутитися держава, кілька найвищих посадовців і діячів культури відвідали вмираюче місто. Спеціальним законом про евакуацію кварталів Сассі 1952 року уряд вимагав від двох третин мешканців, приблизно 17 тисяч осіб, покинути свої домівки та переїхати до нових районів, побудованих тим часом неподалік, на сусідніх сільськогосподарських землях. З примусом передати своє житло державі. Опір був довгим, особливо старших людей, але кінець таки наступив. Старовинний район спорожнів і перетворився на місто-привид. Протягом десятиліть Сассі залишався порожнім, серед руйнування та занепаду.
Повільному відродженню міста дивним чином посприяли кіношники. Починаючи з того самого 1952, тут зняли близько п’ятнадцяти фільмів*, італійських, європейських, голлівудських. Те, що зачаровувало старовинних мандрівників, так само вражало сучасних творців. Прадавні діряві камені здавалися режисерам ідеальною декорацією для історичних чи пригодницьких стрічок. Аж поки 1986 року було прийнято спеціальний закон про відродження історичного центру Сассі. Було виділено значне фінансування на реконструкцію та благоустрій. І позитивні зміни не затрималися. Це започаткувало довгий етап, який триває й донині, повторного заселення стародавніх туфових кварталів.
Повернення людей в рідні місця після більш як тридцятирічної перерви відродило пам’ять поколінь і самі старовинні гроти та вулички, їх втрачену живу атмосферу добросусідства. Сучасні методи будування, комунікацій і зручностей створили в колись “чорних дірах із земляними стінами” комфортні і затишні помешкання і неймовірної краси готелі та b&b з оригінальним дизайном, культурні центри, крамниці, музеї.
Настільки, що адміністратори наважилися подати запит і невдовзі отримали престижну відзнаку – 1993 року старовинний центр Матери було включено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Як “найвидатніший, збережений зразок печерного поселення у Середземноморському регіоні, ідеально адаптований до його рельєфу та екосистеми”. Це було перше визнання на італійському Півдні. А ще за два десятки років, у 2014 Матера здобула у конкурсі найпрестижнішу номінацію “Європейська столиця культури 2019”, яку з честю відзначала великою культурною програмою протягом всього року.
Між християнством і язичництвом
Нарешті можемо повернутися до початку розповіді, до найважливішого місцевого свята, яке практично ділить навпіл весь місцевий рік – Свято Мадонни Бруни, Madonna della Bruna, палко любимої покровительки міста. Найбільш відоме й очікуване тут, воно співпадає з католицьким святкуванням Visitazione di Maria, коли Мадонна відвідала скою кузину Єлизавету невдовзі після Благовіщення.Святкування цього дня 2 липня прийшло з Візантії і було призначене папою Урбаном VI, колишнім архієпископом Матери, який встановив його у далекому 1389 році для всієї католицької церкви з метою припинення Великого розколу за заступництва Діви Марії.
Церемонія урочистого транспортування статуй святих на возах чи на плечах віруючих існує в багатьох містечках Середземномор’я і не лише. Особливо сильний тут культ Діви Марії. І завжди існує якась місцева легенда виникнення такої традиції. Але лише в Матéрі святкова хода закінчується роздиранням всієї конструкції на шматки. Здається, ця дивна звичка народилась, коли містом на початку XVI століття правив жорстокий і дуже скупий граф Джован Карло Трамонтано. Щоб змусити володаря виконати свою обіцянку щороку декорувати колісницю власним коштом, розгнівані городяни розтрощили її, змусивши графа наступного року оплатити витрати на її відновлення. З тих пір це дійство стало повторюватись щорічно, ба навіть стало кульмінаційним моментом всього святкування. Зветься воно “strappo del carro”, Lo strazzo на місцевому діалекті, що перекладається як розривання карети.
В певному сенсі тут зливаються християнські і прадавні вірування, можливо з матріархату, щоб прославити і возвеличити Матір, втілену в образі Мадонни Бруни. Тріумфальна колісниця стає тим об’єктом, що приноситься в жертву, як символ спокутування, очищення і безперервного відродження.
Свято є кульмінацією довгої підготовки, що триває практично рік – від попередньої процесії. І займає розум і серце кожного матеранина, на рівні ДНК. Складна низка ритуалів, що слідує один за одним 2 липня і переплітається, утворюючи ідеальний бароковий малюнок. Це самий довгий день в житті Матери, бо починається він перед п’ятою ранку Процесією пастухів і закінчується опівночі урочистим салютом, петардами і феєрверками, які тут відомі з XVII століття, з початком використання пороху.
Увечері цього дня, після урочистої обідньої меси, ескорт лицарів у костюмах невизначеного періоду, що віддалено нагадують солдатів пізнього Риму, Середньовіччя чи епохи Відродження разом, супроводжує образ Божої Матері від околиці міста до головного собору, несучи її в тріумфі на величному карнавальному візку, оформленому в багатій бароковій стилістиці. Кавалькаду доповнюють сурмач, прапороносці, генерал, інше воїнство. Народилася ця складова урочистої ходи після кількох актів вандалізму під час пересування карети, щоб захищати святиню. Курйоз, що з часів наполеонівської окупації, з 1806, коли платформу близько десяти років захищали французькі солдати, на пам’ять залишилася мелодія трубача, який весь час ходи грає “атаку” у французькому стилі.
Тема оформлення Тріумфальної колісниці – зазвичай євангелічна – визначається кожного року нова, згідно важливих подій християнського календаря. Колись її обирав сам майстер, що втілював карету в техніці пап’є-маше, потім місцевий єпископ. Сьогодні тему проголошує президент Асоціації Maria SS. della Bruna, відповідальної за організацію і проведення свята.
Історично існували цілі династії майстрів пап’є-маше, дуже шановані в місті, які з покоління в покоління передавали секрети майстерності і творчу фантазію. Сьогодні найкращий ескіз оформлення вибирають на конкурсній основі, який потім дуже точно втілюється у фігурах і ліпному декорі майстром і його помічниками.
Каркас, на який кріпиться все убранство, колись чисто дерев’яний, зараз зроблений з дерева і металу, щоб витримати фінальну атаку. Називають його тут ossatura, кістяк. Той, що використовується зараз, у 2024 відсвяткував своє 70-річчя. Він єдиний переживає Lo Strazzo і залишається з року в рік, зроблений точно по розмірах ширини вулиць і висоти арок на своєму маршруті пересування. А розміри ці значні – довжиною 10 метрів і заввишки зазвичай 6 метрів.
Робота над повозкою Мадонни Бруни триває весь рік, але особливо інтенсивною вона стає напередодні презентації місту, яка урочисто відбувається за 9 днів до свята, так звана noventa, 23 червня. Колісницю в ці дні можна побачити, відкриту для всіх, у майстерні, так званій FabbricadelСarro. В день свята, в певний момент статуя Діви Марії займає своє місце на колісниці, в її задній підвищеній частині, перед тим як відправитися по вулицях і площах Матери. Цікаво, що під нею закладений спеціальний спіральний механізм, який у момент проходження під надто низькою аркою трохи опускає фігуру Богородиці, щоб не ушкодити.
Статуй Марії на сьогодні в Матéрі дві, з яких головна, час придбання якої невідомий, може датуватися кінцем XVII або початком XVIII століття, а інша, яка використовувалася тільки на тріумфальній колісниці, була придбана в 1792 році.
У фінальній фазі святкувань, ввечері, статуя встановлюється на колісницю за допомогою ручного ліфта, ніби виринаючи над вежею в задій частині платформи. Тріумфальну платформу від Фабрики на мотузках вручну тягнуть до ближньої площі Марконі, де потім запрягають вісім мулів. Звідти вона повільно рухається крізь величезний натовп, в супроводі лицарів, часто зупиняючись для молитви, доки пізно ввечері не досягає площі Дуомо. Там вона робить три символічних кола на знак захисту міста. Перед кафедральним собором Мадонну з Немовлям знімають і заносять всередину. Після чого платформа повертається по своєму маршруту, і свято переходить у свою кульмінаційну, найбільш неймовірну й архаїчну фазу.
Зазвичай адреналін зашкалює вже на попередніх етапах. І так званим Ангелам карети разом з поліцією стає все важче стримувати натовп та відбивати передчасні атаки. Коли платформа досягає площі Вітторіо Венето, на неї нападають та розчленовують, залишаючи тільки голий кістяк. За п’ять хвилин витвір мистецтва, на який пішли місяці копіткої роботи, розшматовують на безліч частин, які уносять з собою і зберігають вдома і на роботі як цінні реліквії, благословенні під час ходи. Ніби слідуючи язичницькому віруванню, згідно якого і в частинах розчленованого божества живе божественна енергія. Коротке та інтенсивне життя артефакту з посланням віри і відновлення, яке символізує безперервність життя. І це в чомусь подібне до історії самого міста.
***
Нещодавно місцева адміністрація зробила одну цікаву річ. Festa della Bruna в Матéрі офіційно знаходиться в процесі подання заявки на включення до списку Нематеріальної культурної спадщини UNESCO. Регіон Базиліката та місцеві установи активно підтримують цей проєкт – виділено фінансування, готуються необхідні документи для визнання цього унікального ритуалу, що є невід’ємною частиною ідентичності міста.
*Додаток. Матéра і кіно
Починаючи з 50-х років, національні та міжнародні кіностудії почали цікавитися красою Сассі. Першим фільмом, знятим у Матéрі, був “La Lupa” (Вовчиця) Альберто Латтуада в 1952 році, а через десять років режисер П’єр Паоло Пазоліні побачив у Матері Єрусалим Європи. У 1964 році він зняв серед старовинних туфових кварталів, на той час вже полишених людьми, один зі своїх найбільших шедеврів “Il Vangelo secondo Matteo” (Євангеліє від Матвія). У 1979 тут знімали екранізацію роману “Христос зупинився в Еболі” з найпопулярнішим актором тих років Джан Марія Волонтé у головній ролі, режисер Франческо Розі.
Протягом десятиліть голлівудські продюсери, слідом за Пазоліні, неодноразово вирішували знімати свої фільми в Сассі Матери. У 1985 році тут був знятий перший блокбастер “King David” (з Річардом Ґіром), за ним у 2002 році режисер Мел Ґібсон фільмував “Страсті Христові”, у 2015 році “Бен Гур” (з Морґаном Фріменом).
Нарешті, останні найгучніші зйомки, що відбулися тут в серпні-вересні 2019 – “Джеймс Бонд – No time to die” (з Деніелом Крейгом). Цілих 20 хвилин подій найвідомішого шпіонського трилера відбуваються серед вуличок і площ Матери. Сьогодні спритні підприємці міста вже створили кілька туристичних маршрутів по місцях Джеймса Бонда, одного з найбільш популярних. Аналогічні екскурсії проходять вже давно і по слідах “The Passion”. Ще багато італійських та іноземних фільмів обрали туфові квартали Матери в якості локації для своїх сценаріїв.
Найсвіжіша новина – Мел Ґібсон, що провів у Матéрі зйомки частин фільму “Страсті Христові” (2004), використовуючи район Сассі для відтворення стародавнього Єрусалиму, повертається в цей регіон для зйомок сіквелу, The Resurrection of the Christ, запланованих на 2026/2027 рік. Зйомки будуть проходити в Матéрі, Citecittà (Рим) та інших місцевостях Південної Італії.
Продовження фільму, в якому зніметься оновлений акторський склад, розповість про Воскресіння Ісуса. Актор і режисер, лауреат премії Оскар, вже відвідав місто, щоб роздивитися сеттінґ для наступних зйомок і погодити з мерією. Цікаво, що після візиту адміністрація Матéри розпочала процедуру надання Мелу Ґібсону звання почесного громадянина міста.
В статті використані матеріали з джерел Festa della Bruna, WikiMatera, Discovery Matera, Musei Matera, Sassi di Matera, MUV Matera, Matera Italiani.it, Fucina Madre, Antenna Sud, ASI Nazionale, James Bond Life Style. Наведена цитата Карло Леві по джерелу: Wiki Matera. Фото: люб’язно надані ©Martina Sgorlon Martinaway, де відомо, вказано за місцем, з відкритого доступу. Перше фото: ItalianiMatera.it.
Тут можна подивитися фільм “Христос зупинився в Еболі” (1979) зі зйомками в Матéрі ще до відродження кінця 80-х років, в фільмі знімалося багато городян – непрофесійних акторів.
Тут знайдете першу частину розповіді про Матеру. Читайте також у нас в журналі про інші історичні міста – пам’ятки UNESCO Сан-Джиміньяно, ідеальні міста Ренесансу.
N.B. Цього року Матера є Середземноморською столицею культури та діалогу 2026. Це визнає її центральну роль у регіоні, яку вона ділить з марокканським містом Тетуан, для зміцнення культурної співпраці між двома берегами Середземного моря.
Сподобалось, поділіться
