Дивитися перед читанням
Це не пограбування вандалів, не хуліганський напад, не відроджений язичницький обряд якої-небудь таємної секти чи колективний екстаз типу “танцювальної чуми святого Віта”. Ні! Це християнське (!) свято в невеликому місті Матéра в південно-італійській провінції Базиліката, його фінальна частина. Lo Strazzo, як зветься це приголомшливе дійство у дивному поєднанні християнського і язичницького – це шматування на тріски урочистої святкової колісниці в день покровительки міста Мадонни Бруни. Воно незмінно відбувається тут щороку 2 липня вже протягом більше шести століть. За рідкими винятками майже безперервно. Але це не єдине, чим славетне місто Матера, яке не лише для Італії, а й для світу стало символом відродження з руїни до процвітання. Про довгий шлях сходження ця розповідь…
Діряві камені
Спробуємо відкрутити час далеко-далеко назад, щоб уявити собі ці землі та їхню історію. На планеті існує багато поселень, які виникли ще в Палеоліті, вирубані в скелях у формі штучних печер. Майже скрізь по Середземномор’ю, де кам’яні породи були пористі, туфові, що полегшувало їх обробку і створення цілих доісторичних містечок, які ніби дивні пташині гнізда ліпилися на крутих гірських схилах. Є такі скельні цивілізації в Греції, в турецькій Каппадокії, на Балканах, в кількох районах Італії. Так і прадавня Матера виникла на відрогах великого карстового плато Мурджії й глибокого каньйону, промитого за сотні тисяч років річкою Брадано. Прадавні люди ховалися у гротах від негоди, хижих тварин, ворогів. Тому тут налічується значна кількість найдревніших археологічних пам’яток різних епох, на великій навколишній території, часто й досі надзвичайно важкодоступній. Відносна м’якість місцевого каменю дозволила людям протягом тисячоліть формувати її, викопуючи в каньйонах житла, стайні, склади, храми.
Витоки виникнення сталого поселення скоріш за все давньогрецькі – місто мало тісні торгові зв’язки з колоніями так званої Magna Grecia, Великої Греції на південних узбережжях Апеннінського півострова. За часів античного Риму місто було одним з важливих на торгових шляхах римської провінції Луканія, було його справжньою житницею, маючи унікальну традицію виготовлення і консервації хліба, про що далі. В ранньому Середньовіччі тут пройшли греки, франки, візантійці, сарацини, лангобарди, нормани… Близько VIIІ сторіччя виникли поселення християнських пустельників, перші з них прибули зі Сходу, наступні були бенедиктинські ченці. Тут з’явилися ранні скельні церкви, що збереглися й досі – так звані Chiese Rupestri. Їх налічується в місті і на плато Мурджія понад 150, деякі досі прикрашають фрески.
Багато найдревніших ранніх скельних церков мають візантійське походження, найбільш відома церква Святої Варвари та неймовірна Cripta del Peccato Originale, Крипта Первородного Гріха, яку називають “Сікстинською капелою скельного мистецтва”. Дивно, що вона була знайдена випадково і відносно недавно – 1 травня 1963 групою юнаків з місцевого кружка спелеологів La Scaletta. Але вся її краса відкрилася лише після довгої реставрації, розпочатої у 2001 році. Фрески датуються між VIII і IX століттями.
В прадавній історії Матери є кілька незабутніх фактів, які мали суттєвий відбиток на все її подальше існування. Близько 1000 року містом почали правити нормани, що прийшли на зміну лангобардам. Цей період був часом спокою і найбільшого процвітання під владою графа Вільгельма Отвільського Залізнорукого – Braccio di Ferro (з 1043) і його нащадків. 1093 невеличке місто приймало неймовірного гостя, папу Урбана II, що засвідчено в хроніках – він проводив тут важливий Консиліум, що стосувався питань Реформи Церкви. Гостювання Понтифіка тривало цілих сім місяців. Структура Матери робила її майже неприступною для нападів ззовні, тож правителі могли гарантувати повну безпеку високому гостю і його кліру.
Ще одна річка чи скоріше струмок, Ґравіна, також суттєво посприяла формуванню міста з урахуванням особливостей місцевого рельєфу. Вона протікає в глибокій ущелині, Ґравіна-ді-Матера, яка розмежовує два стародавні райони – Sasso Barisano та Sasso Caveoso, що саме і народилися як “діряві камені”. У цих районах збереглися найдавніші групи скальних помешкань, вирубаних у калькареніті, різновиді вапнякового туфу, який мільйони років назад піднявся з глибин світового океану. Тому в цій породі часто зустрічаються корали, мушлі, відбитки доісторичних морських тварин.
Наскільки незвичний вигляд мало це поселення для мандрівників віддавна і до нових часів, можна прочитати в нотатках Джован Баттіста Пачікеллі. Освічений абат, історик, мандрівник і письменник XVII сторіччя так поетично описав свої враження після відвідування Матери в книзі “Неаполітанське королівство в перспективі”:
«Місто має дуже цікавий вигляд, воно розташоване в трьох глибоких долинах, в яких, за допомогою штучних споруд, на природному сухому камені, церкви стоять над будинками, а ті звисають під ними, змішуючи живих і мертвих в одному просторі. Нічні вогні роблять його схожим на зоряне небо».
Giovan Battista Pacichelli, “Il Regno di Napoli in prospettiva” (1692)
Матеру називають вічним містом. На думку багатьох експертів, це третє найстаріше місто в світі і найдавніше міське поселення, в якому життя триває безперервно – з Палеоліту до наших днів, на відміну від багатьох залишених людиною місць. Народжена з дірявих каменів Матера досі залишається живим і, з відносно недавнього часу, процвітаючим містом.
На воді та хлібі
Жити тут ніколи не було просто. Тому люди рано навчилися двом головним речам – добувати питну воду і зберігати їжу, перш за все зерно і хліб. І ці дві властивості у нові часи стали двома чи не головними місцевими цікавинками на додаток до “каменів” і дивного способу святкувати Мадонну. Жителі Sassi славилися своєю винахідливістю у вирубанні і підтриманні у належному стані так званих цистерн і palombari, підземних будівель, величезних майже як підземні собори контейнерів до 15 метрів, для збору і зберігання чистої води. Втрачені сьогодні архаїчні техніки допомогли місцевим мешканцям створити складну розвинену систему каналів і цистерн, щоб доставляти в місто воду від далеких водоносних шарів за сотні метрів від поселення. Справжні лабіринти під землею.
Ці приклади й досі видаються дивом старовинної технічної ефективності і винахідливості. Бо вода завжди означала життя – в мирні часи і особливо під час облоги, коли не можна було скористатися водою з річок, бо вони протікали в ущелинах на глибині до 150 метрів.
Оскільки місцеві ґрунти не завжди давали добрі врожаї, селяни-хлібороби винайшли унікальний метод зберігання зерна урожайних років навіть протягом десятиліть, коли воно не чорніло і довгий час залишалося придатним для випікання хліба. Те ж саме стосується знаменитогомісцевого луканського хліба, Pane di Matera. Здається, його витоки ще давньоримські, є згадки про знаменитий місцевий хліб довгої закваски, який мандрівники набирали тут на всю решту подорожі. Бо він міг зберігатися до тижня і більше – завдяки пористості і характерній дуже твердій скоринці, яка була ніби консервантом. Хліб не пліснявів, а висихав, тож потім його розмочували і готували з ним різні страви, які досі збереглися в місцевій кулінарній традиції.
В Державному архіві Матери є цікаві свідчення про це. В записках такого собі Джанфранко Де Блазіїса “Хронологія міста Матера” 1635 року читаємо:
«Щодо збереження зерна та його досконалості, досить сказати, що воно зберігається до десяти, дванадцяти та навіть п’ятнадцяти років, ніби в скрині, і завдяки цьому звичаю збереження зерна існує повір’я, що це місто було житницею римського народу».
Gianfranco De Blasiis, Cronologia della Città di Matera
Рецепт тіста, що дійшов до наших днів, здається ще середньовічний. Збереглися документальні свідоцтва епохи Неаполітанського королівства XV сторіччя і навіть більш ранні. Існував справжній культ хліба в житті та економіці всієї цієї території, характерний для культур прадавніх хліборобів. Особливо вражаючим є ритуал трьох надрізів, зроблених ножем на тісті перед випіканням, які символізували Святу Трійцю. Це був жест побожності, яким родини дякували всевишньому за можливість користуватися цим благом.
В Матéрі з давнини існували так звані громадські печі, близько десяти, де городяни могли випікати власний хліб. Зранку garzone, хлопчик помічник пекаря, об’їздив возиком вулиці і збирав приготовані господарками буханці з тіста. Щоб розрізнити де чий, на тісті ставилися спеціальні печатки–клейма, Timbro del Pane, у кожного свої. Зазвичай з ініціалами чи символом голови родини. Форма печатки вирізалася з дерева пастухами, під час довгих перегонів худоби на пасовиськах, на замовлення молодої ґаздині новоствореної сім’ї. Штамп був висотою від 10 до 20 см, вирізаний з цільного шматка дерева, з різними декоративними елементами. Найдавніші печатки відтворювали сонячні символи, які з часом замінили ініціалами глави сім’ї. Верхня частина могла зображати архітектурні елементи або свійських тварин, людські фігурки, які символізували чоловічу силу і процвітання. Менш поширеною була традиція створення клеймів з теракоти.
Ще один цікавий момент – хлібна печатка могла мати також сенс освідчення в коханні, його дарував дівчині залицяльник. Вона залишала печатку у разі позитивної відповіді, повертала невдасі у разі негативної. В крайніх випадках, якщо стосунки розривалися в неприємний спосіб, її ламали. Цікаво, що печатка проживала із родиною довге життя – вона спалювалася і замінювалася новою, коли глава сім’ї помирав, і на новій вирізалися ініціали наступного голови. Місцевий краєзнавчий музей досі зберігає велику колекцію близько 400 зразків, що дивом зберіглася, а копії стародавніх штампів стали одним з характерних місцевих сувенірів.
У зв’язку з існуванням громадських печей з часом хліб Матери набув трохи іншої, більш високої і компактної форми – щоб не торкатися з сусідніми хлібинами, ревниві господині вирощували його вгору. Тож “великий рогалик” cornetto з трьома надрізами набув ще більш дивного, майже скульптурного вигляду – і став нагадували силует сусіднього скельного хребта Мурджія Матерана, який розкинувся через урочище навпроти міста.
Хліб Матери має престижну європейську марку IGP – Identificazione Geografica Protetta. Місцеві кажуть, що для його виготовлення не лише борошно, закваска, вода і сіль мають значення, але й саме тутешнє повітря. Цікаво, що традиція печаток і громадських печей незмінно зберігалася в Матéрі аж до кінця 1950-х років, і поступово зникла лише близько п’ятдесяти років назад.
***
У продовжені дізнаєтесь про історію страшного занепаду в XIX-XX століттях і сучасного відродження міста. Про те, що сприяло і як матерани – жителі Матери – доклалися до цього розквіту. А ще розкриємо загадку дивного ритуалу атаки на урочистий візок Мадонни, з якого ми почали нашу розповідь.
Далі буде…
В статті використані матеріали з джерел WikiMatera, Cripta del Peccato Originale, Discovery Matera, Musei Matera, Sassi di Matera, Fantastico Medioevo, MUV Matera, Archive.org. Наведені цитати по джерелах: WikiMatera, Basilicatanet. Фото: люб’язно надані ©Martina Sgorlon Martinaway, де відомо, вказано за місцем, з відкритого доступу. Перше і останнє фото Martina Sgorlon, передостаннє Benjamin Smith.
Тут знайдете другу частину розповіді про Матеру. Читайте у нас в журналі також про інші історичні міста – пам’ятки UNESCO Сан-Джиміньяно, ідеальні міста Ренесансу.
Сподобалось, поділіться
