“Мої жахливі та дивовижні клієнти”. Так оригінально назвав свою книжку, що вийшла у видавництві Quodlibet, відомий італійський архітектор Мікелє Де Луккі*, гуру сучасної інтернаціональної архітектури та дизайну. Напевно будь-якому практикуючому архітектору за певних обставин траплялося по-різному думати про своїх клієнтів. Але в даному випадку інтрига полягає в тому, що під клієнтами Де Луккі має на увазі зовсім не реальних людей або організації, а тих, які постійно з архітектором протягом усієї його професійної кар’єри. Варто тільки зазирнути в зміст, щоб це зрозуміти. Тут є Пані Особистість, Пан Дух Часу, Мадам Авангард. Та інші гідні пани і пані, як Індустрія, Ремесло, Ринок, Експеримент, Простір, Культура, Природа, Технологія. А ще, можливо головні, навмисно поставлені автором у кінець оповіді – Синьйор Майбутнє і Пані Совість.

Напевно, багато хто з вас впізнає себе в описі цих відчуттів та емоцій. Архітектор люб’язно дозволив нам перекласти кілька уривків із розділів книги для нашого журналу. Тож із великою вдячністю автору та за допомогою пані Ретельності приступаємо. (Ще читайте в журналі інтерв’ю з Мікелє Де Луккі).

Переднє слово з післямови від Домітілли Дарді**

Історія, яка розгортається на сторінках книги Де Луккі, – це історія архітектора, який розповідає про своє розуміння образу клієнта. Читаючи, можна також знайти людей, компанії з конкретним обличчям та ідентичністю. Але те, що перетворює прості факти хроніки на передачу знань, – це власне намагання вдатися до абстракції. Маленьке велике починання, яке робить цей твір справжньою автобіографією Мікеле де Луккі. Отже, це не винахід, аби уникнути анекдотичної форми оповіді, а радше спосіб комунікації, який відповідає точному вмінню автора: вміти говорити, але передусім слухати своїх співрозмовників, роблячи таким чином свою думку доступною для розуміння, а своє бачення – живим. <…>

Тема, що проходить як вісь через різні уривки, проєкти, аргументи, – це тема побудови діалогу. Шлях дослідження ідентичності як для автора, так і для його клієнта, де обмін відбувається не на основі підпорядкування, а на основі взаємної вигоди для обох сторін. Розповідь про життя, але також і про справу життя, здійснену в літературній формі, яка є близькою до новели <…>. І, можливо, саме це змішування пластів – вигадки і конкретики, фантазії і реальності, життя і праці, казки і хроніки – робить цей твір Мікеле Де Луккі уроком для тих, хто зможе і захоче його прочитати.

Уривки з розділів книги

Про мистецтво і Мілан

Мистецтво відкриває нові перспективи і змушує нас побачити те, що ми завжди бачили, але іншими очима.

Нові медіа, нові мистецькі дисципліни, кіно, фотографія, цифрове мистецтво є чи не найцікавішими формами вираження в мистецькій панорамі. Вони живляться давніми жанрами, історією та знаковими творами, які з часом закріпилися у свідомості та найбільш поширеній уяві у вигляді своєрідного споживання образів та культури, що є єдиним позитивним аспектом споживацького феномену ще й тому, що він не віднімає, а навпаки живить.

У цьому контексті концепція дизайну та моди як мистецьких форм, що мають відношення до еволюції культури і відіграють центральну роль у трансформації смаку та стилю життя, набуває ще більшої сили. Мілан – це дизайн і мода, і успіх міста тісно пов’язаний з підприємницькими навичками його мешканців у цих галузях. Надзвичайне поєднання ремісництва та промисловості створює унікальні умови в цій сфері, яка виявилася здатною трактувати потреби сучасного суспільства. І не лише матеріальні потреби. Велика промисловість, просвітлена промисловість видатних підприємців, здатна задовольнити набагато більше, особливо коли вона стає виразником суспільних прагнень.
(2011)

***

Розділи книги, де автор розповідає про свої проєкти, створені для Грузії в 2007-2009 роки, дає ідеальне уявлення про те, яких вершин може досягти митець, коли знаходить свого чутливого і щедрого замовника, що дає творцю практично карт-бланш на проєктування.

Дуже нова клієнтка,
Завжди з непростими стосунками…
…тому що вона весь час щось змінює
і потрібно за нею бігти.
Це Синьйора Технологія.
Щоб обслужити її добре,
потрібно продемонструвати знання
і кинути виклик людським можливостям.

Грузія

Грузія – прекрасна країна, яка простягається на схід від Чорного моря, між Великим Кавказом і Малим Кавказом. Маленька країна. Налічує п’ять або, може, шість мільйонів жителів, але багато хто з них живе закордоном, далеко. Хто в Росії – багато хто. Дехто в Америці – багато. Деякі в Європі, менше.
Усі, і хто стоїть ногами тут, і хто далеко, люблять її неупереджено.
Це остання християнська країна на Сході перед Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, здебільшого мусульманськими. У Грузії роблять виняткові вина, п’ють, їдять і грають у численних казино, і дуже багато в чому місцева економіка ґрунтується на гостинності та щедрості своїх жителів.
Наполовину вона нахилена до Чорного моря, зелена і пишна, майже тропічна, з густою рослинністю, що заповнює все. У Батумі часто дощить. З пляжами Кобулеті це, без сумніву, район, у якому випадає найбільше дощів. Другою своєю половиною вона нахилена до Каспію, безплідна і суха, степова і посушлива. Посередині – Тбілісі.

Людина розвивається
завдяки здатності адаптуватися
і силі волі.

Грузія – країна епічних легенд. Греки та римляни добре її знали, але ніколи не пішли далі неї. Може гори Кавказу були надто високі або може просто не було причин, щоб іти далі. Грузія була землею біля краю, за якою не було нічого.  
Може тому це місце стало сценою для найграндіозніших епопей, найтрагічніших і найлютіших. Ясон і Золоте руно, Медея, Аргонавти.
У чомусь атмосфера легенд живе тут і досі. Може через краєвиди із завжди засніженими горами, дерев’яну архітектуру з верандами та дахами, критими [металевими] листами, ґрунтових доріг, домашніх тварин, що блукають путівцями, твердих і гордих чоловіків і вродливих, усміхнених дівчат.

Один клієнт,
який завжди вислизає від мене –
це Синьйор Майбутнє.
Коли я вірю,
що вхопив його…
він уже втік уперед!

Туди [до Грузії] я потрапив через друзів, Леопольда Фрейрі та Марка Песталоцца, з якими зв’язалися з грузинського посольства в Римі у зв’язку з одним конкурсом, який ми зробили разом із Девідом Чіпперфільдом і його новим-новим, свіжим-свіжим італійським офісом. Ми всі горбатилися як прокляті, як завжди буває для конкурсів, і програли, звісно. Але щось у нашому проєкті зачепило. І президент, на той час Міхо Саакашвілі, вибрав якісь із будівель, тут і там, і переніс їх без особливої турботи в інші частини Грузії.

Конкретно – одну будівлю у формі зиґзаґу, яку йому хотілося побудувати в Батумі.
Я потім доопрацював багато інших проєктів, деякі з Фрейрі і Песталоцца, інші сам, з моєю студією. Двадцять сім, якщо бути точним. Дев’ять побудовано. Деякі приватні, деякі громадські. Дуже екстравагантні – всі. Грузини, їхній президент хотіли нову архітектуру, ніколи до того не бачену, неординарну. Хотіли будівлі, і певно хочуть досі, які ідентифікували б окремішність Грузії. Будівлі, в яких вони б себе впізнавали, якими б пишалися. Сучасні, унікальні, відмінні від усього.  У жодному разі не: жорсткі, лінеарні, раціональні, мінімалістичні, радянські. Не завжди було просто зрозуміти їх, і не все те, що було збудовано, заслуговує на хвалу, але відкрити для себе роль архітектури в побудові національної ідентичності стало унікальним досвідом, над яким я багато розмірковував, щоб відокремити хороше від поганого, смисли політики і вибору, свободи і нав’язування.
(2013)

Найскладніша клієнтка –
це Пані Совість
одного чоловіка
з довгою бородою.

Клієнт

На вигляд люб’язний, насправді дуже складний, кожне рішення з ним вимагає великої праці та зусиль.
Зважує все і хоче особисто аналізувати кожну дрібну деталь, поглибити кожен аргумент, вивернути навиворіт кожен дрібний сумнів і докопатися до суті в кожній теорії. Хоче передбачити будь-які наслідки, попередити будь-які несподіванки, аналізувати й упорядкувати будь-які недоліки.
Пояснюючи все пошуком смислів, ніколи не буває простим і швидким, навіть коли рішення видимі на відстані простягнутої руки, зручні та практичні. Неспокійний. Роздратований.  Наполягає на пошуку того, чого не видно, що – невідомо – чи існує взагалі, але хоче це в будь-якому разі наполегливо шукати.  
Жахливо дезорієнтує у своїх повторюваних змінах ідеї, раптових, неочікуваних: у момент, коли здається, що все знайшло свої правильні місця, все рухається до щасливого завершення, і ось, навіть не навмисне, нічого більше не працює, й треба починати спочатку.
Нестерпна наполегливість, з якою повертається весь час до одних і тих самих аргументів, до вже ухвалених рішень, до вже з’ясованих моментів, і де вже нічого не потрібно було обговорювати, як здавалося.

Люб’язний, але надзвичайно вимогливий!

Чи бувають хвилини спокою? Аж ніяк ні! Повертається стурбованість, у будь-яку мить дня і ночі, паралельно з іншими справами, іншими темами, не призначаючи часу, не попереджаючи.
Ніколи не залишає у спокої, мучить як короїд, що засів у мозку, постійно підсовуючи альтернативи, коли вже все чудово зроблено, накреслено і обраховано: коли вже готово.
З кожним проєктом треба завжди починати з нуля, наче досвід узагалі не існував або якби ти завжди помилявся. Наче загадкові перепони ховають правду, і тільки проходячи один і той самий шлях нескінченно, можна зрозуміти її та відібрати в сліпої звички.
Він нудний у своїх претензіях малюнків і ще малюнків, макетів і ще макетів, увесь час тих самих, бачених-перебачених у тисячах ракурсів, пробуючи і знову шукаючи там, де сюрпризів уже не можна було очікувати.

І потім, коли все вже здається ясним, чітким і логічним, тікає, ніби будь-який простий результат виявляється банальним.
Погано платить і ніколи не укладає договорів, яким можна вірити: занадто часто їх не поважають, занадто часто їх замінюють імпровізованими угодами.
Ніколи не дає відпочити, догоджає тільки перспективою нової роботи, нових завдань, нових труднощів.
І все ж залишається моїм найулюбленішим Клієнтом, найвідданішим, найнаполегливішим, найпалкішим. Я знаю, що під довгою бородою він весь час усміхається.
Це я.
(2005)      

Дякую,
шлю вам вітання та йду вперед.

*Michele De Lucchi – відомий італійський архітектор, дизайнер і публіцист. Учасник легендарної групи Memphis, заснованої у 1981 році в Мілані Етторе Соттсассом Jr., пізніше учасник Studio Alchimia. Призер численних архітектурних і престижних дизайнерських премій. Засновник і голова власної студії AMDL Circle в Мілані.   

*Domitilla Dardi – італійська критик і мистецтвознавець, авторка нотаток і післямови до книги Мікелє Де Луккі, в цьому матеріалі післямова поставлена спочатку процитованих фрагментів.  

Оригінальний титул книги “I miei orribili e meravigliosi clienti”. © Quodlibet Editrice, 2015. Переклад Анни Коломієць.

Фото і рисунки з сайту студії © AMDL Circle, особистого сайту архітектора Michele De Lucchi Artworks, © Anna Kolomiyets, де відомо, вказано за місцем. Перше фото: виставка Futuro gentile (Лагідне майбутнє) 2020-2023, фото з сайту судії AMDL Circle, на другому фото Мікелє Де Луккі на майданчику бренду Hermès, оформленому за його проєктом під час Milano Design Week. Заключне відео ілюструє перманентний проєкт-маніфест Де Луккі Satellite Stations.

Ще читайте в журналі інтерв’ю Мікелє Де Луккі з Домітіллою Дарді.

Сподобалось, поділіться