Тут продовження нашої розповіді про два втілення Røst, острова і ресторану. Отже, повернемося з північних морів і Ренесансу в сучасний Мілан. На одну з вулиць, яку законно називають, дотепно граючись словами, food street – via Melzo. Така собі Montenapoleone ресторанів. Тож у сміливості тим, хто вибирав місце, не відмовиш – сунутися в найбільш конкурентне місце Мілану! Бриф архітекторам відомої міланської студії Vudafieri–Saverino Partners поставили, на перший погляд, нескладний: дизайн мав ілюструвати “справжність”. Простоту, елементарність, навіть деяку суворість, приблизно як у мешканців норвезького острова Røst. До речі, історію плавання месера П’єро Кверіні ресторатори почали розповідати на сторінках свого Instagram ще задовго до відкриття, неабияк заінтригувавши й розігрівши своїх майбутніх клієнтів…

Ідея, проєкт, втілення

Ресторан вийшов невеликий, можна сказати міні – всього близько 65 квадратних метрів, на 25 посадкових місць, з двома високими вітринами на всю стіну і двома залами. Обстановка навмисно проста, без вигадок і хитрощів, як того хотіли власники. Затишне місце між традицією і сучасними трендами, стримано процитованими в інтер’єрі. Мета простору полягає в тому, щоб зосередитися на відносинах клієнт – їжа, створюючи атмосферу, де гастрономічному досвіду нічого не заважає і не відволікає.  

Перший більший зал із конструкцією барної стійки, яка не зовсім барна, а скоріше варіант кантіни, винного сховища, навколо якого розміщені високі посадкові місця. За словами сомельє – вони найбільш привілейовані, бо народжується безпосередній контакт із персоналом. До того ж окремо як бар він не працює, а обслуговує тільки клієнтів ресторану.

Топ барної стійки з масиву світлого дуба, а його вертикальна частина сконструйована з латунних профілів різного перетину. Натуральне дерево і латунь, така улюблена архітекторами студії, – це ті матеріали, які під час використання згодом гарно старіють, прекрасно інтерпретуючи в дизайні цінності та принципи творців Røst. Структура для пляшок і келихів з латуні та скла над баром допомагає зекономити місце – з огляду на те, що кухня зовсім маленька, її довелося зробити певним чином “розосередженою” по різних приміщеннях ресторану. 

В інтер’єрі архітектори запропонували дуже обмежений список матеріалів. Приблизно такий самий підхід було відображено і в меню, з його забутими, інколи архаїчними, але по-новому переглянутими рецептами. І в підборі вин, виключно біо, що дало певну наскрізну цілісність загального наративу закладу.

Матеріали тут зведені до кількох основних типів – це вапняна штукатурка, латунь, дуб – так, наче це були б інгредієнти рецепта меню. Покриття стін – прості пофарбовані штукатурки, тони теплі кольору пудри і винно-червоного кольору “Marsala”. Дуже оригінально “відбита” темнішим кольором умовна панель-буазері внизу, нерівно, наче винна пляма, що проступила, або просочена вологою стіна венеціанського палаццо, а може, лінія горизонту. Ще це нагадує абстрактний живопис Марка Ротко, не дарма архітектори студії рафіновані цінителі і знавці сучасного мистецтва.  

Протилежну від бару стіну прикрашають – якщо тут узагалі доречне це визначення, прикрашання тут відсутнє – декоративні керамічні блюда, 16 штук. Це так звана Стіна Слави, Wall of Fame. На стравах зображені портрети головних дійових осіб – постачальників продуктів і вин, прискіпливо відібраних першим шеф-кухарем закладу Лючією Ґаспарі (Lucia Gaspari) та сомельє, менеджером залу Енріко Мурру (Enrico Murru) за принципом: тільки вища якість. Кумедно, що розвішані страви так, що формують на стіні літеру Ø з назви ресторану Røst, яка стала характерним елементом фірмового стилю закладу. До речі, на підтримку “морського” наративу портрети кумедно домальовані всякими флотськими деталями. Взагалі з графікою тут все чудово: через неї ресторан також розповідає свою історію. Задумало і розробило її креативне агентство 150UP, у загальному ключі естетики, філософії та гастрономічної культури Røst.

У меблях (нікуди не дінешся від генія місця) прочитуються міланські мотиви: благородні матеріали, як-от мармур, латунь, оксамит і шкіра, контрастують з простотою стін і підлог. Всю обстановку, столи, дивани, табурети виконано майстернею 100X100 Group під розмір за дизайном Vudafieri-Saverino. До речі про підлогу – її було збережено оригінальною, із залишками попереднього “втілення” цього місця. Тут довгі роки розміщувався магазин автозапчастин. Цілісна скрізь у приміщеннях, підлога геометрично викладена невеликими плитками з натурального каменю порфіру сіро-зеленого відтінку.

Тема “спадкоємності” і збереження слідів минулого характерна для багатьох проєктів Vudafieri-Saverino, це в якомусь сенсі їхній фірмовий знак. Крім підлоги, про колишню реальність тут нагадує також оригінальна авторська люстра в другій залі, зроблена за проєктом Тіціано Вудаф’єрі (Tiziano Vudafieri), з автомобільних фар різних епох, сплавлених в один яскравий червоний клубок. Це одна з найяскравіших деталей інтер’єру, яка запам’ятовується найбільше. До речі, світильники з абажурами на латунній підвісці в першому залі теж зроблені за дизайном студії.

Другий зал, що примикає до кухні, майже повністю займає великий стіл, який цілком можна назвати chef table, оскільки звідси можна в безпосередній близькості спостерігати за роботою команди нового шеф-кухаря П’єрмарії Тріскітта (Piermaria Trischitta), який в цілому зберіг початкову лінію Лючії Ґаспарі. Та ж колірна гамма, що і в першому залі, доповнена тут керамічною блискучою плиткою винного кольору, яка покриває стіни і в кухні. Позаду столу ще один кумедний іронічний елемент наративу, придуманий студією графіки. Це так звана “Мапа об’єднаної Європи згідно Røst”. На ній зображено зелені оазиси місць, звідки до ресторану постачають вина, вся інша територія названа пустельною. Загалом у “льохах” ресторану щось понад сто сімдесят найменувань вин! Кумедно, що тут кухню, згідно моряцькій традиції, називають камбузом. А мапа об’єднаної Європи, згідно нещодавньої розповіді сомельє Енріко Мурру, буде скоро оновлена, як і сама зала.

Є тут і ще одна незвична деталь, яку помічаєш не одразу. І з подивом розумієш, що цей простір сповнений прихованих сюрпризів, які опановуєш поступово, наче першовідкривач. Позаду бару заховані вузькі сходи, що ведуть до підвалу, де технічні приміщення та склад ресторану, адже місця дуже мало. Приховує її дзеркальна стіна, навіть не так – два дзеркала, поставлені навпроти одне одного, щоб до нескінченності множити творіння contemporary art, картину-інсталяцію “Terrazzo” неаполітанського художника Роберто Кода Дзабетта (Roberto Coda Zabetta), закріплену на одній зі стін. “Завіса кольорів”, як називає його автор. Це адаптація його великого полотна, зробленого для Неаполя, як алюзія на строкатість світу, що його дано виявити першовідкривачам. 

Цікаво, що меню тут теж побудоване за нетрадиційною схемою. Тут немає закусок, перших, других страв, гарнірів і десерту – воно будується не по вертикалі, а по горизонталі. Сімейства страв невеликих порцій можуть заповнювати стіл у вільному порядку, щоб полегшити дегустацію і частування, ними можна вільно ділитися в компанії. Тут по слідах Лючії Ґаспарі ворожить П’єрмарія Тріскітта.  

Яскравий і водночас камерний Røst, завдяки грамотному і вишуканому дизайну, вже має аромат місця, яке ніби прожило певне життя. Наче цей заклад завжди був частиною кварталу, що його оточує, а не з’явився тут лише кілька років тому. Щоб одразу завоювати серця (і шлунки) міланців – тут навіть протягом тижня складно знайти вільний столик, не кажучи вже про вихідні…. І до речі, одна з головних страв тут, звісно, продукт норвезького експорту, відкритий майже 600 років тому шляхетним венеціанським сеньором, месером П’єтро Кверіні, stoccafisso, який шеф-кухар перетворює на безліч різновидів популярної baccalà.   

Røst – це історія подорожі крізь місця, час, знання та смаки. Подорож крізь смаки, крізь території.

Слоган з Facebook Røst Milano

Post Scriptum. Вже коли стаття була закінчена, ми відвідали ресторан, де нас чекав сюрприз. Отже, на кінець ділимося цікавою новиною, яку “по секрету” розповів нам Енріко Мурру, менеджер залу та історичний сомельє ресторану. За кілька місяців ліворуч від Røst відкриється бістро-бар для незвичних аперитивів з міні-порціями “assaggini” на зразок венеціанських чіккетті з головних позицій меню ресторану і оновленою з нагоди винною картою. Назва його буде Sandøya, як перший невеличкий острівець, на який викинуло шлюпку моряків П’єтро Кверіні. Цікаво, що і незвична літера норвезького алфавіту Ø, яка стала майже другим логотипом ресторану, тут теж присутня, як метафізична сполучна ланка між першим і другим закладом. Проєктом дизайну інтер’єру займається все та ж відома міланська студія Vudafieri-Saverino. Як і графічним проєктом згадане вище креативне агентство 150UP. Так що несподівано наша розповідь в двох частинах має перетворитися скоро на розповідь в трьох частинах. Отже, не прощаємось. Далі буде…

У статті використано матеріали та ілюстрації, надані студією Vudafieri-Saverino Partners, з сайтів il Bolive, Gustosamente, La Bottega delle Storie, Treccani, Parchi Letterari, Il nuovo terraglio. Vanilla magazine. Фото ©Anna Kolomiyets, надані студією, вказано за місцем і з відкритого доступу.

Перша частина історії, яка надихнула архітекторів на цей проєкт, в журналі тут.

Сподобалось, поділіться