За мірками XVIII століття 27 років – це вже далеко не юнак, успішні кар’єри на той час починалися раніше. Що відчував Джамбаттіста Піранезі, коли вирушав до Риму восени 1747 року? В якості агента з продажу він віз із собою естампи гравера та торговця мистецтвом Джузеппе Вагнера. А крім того свої власні розпочаті дошки, мінімум коштів та максимум ідей, що народилися у нього за два роки, які він провів у рідній Венеції. Порівняння між двома містами виявилося не на користь Республіки в лагуні, де занепад відчувався все сильніше – здавалося, місто жило більше за інерцією, за рахунок колишньої слави, законсервоване в рамках своїх діючих, але застарілих правил. Від Риму ж, з його чудовими античними руїнами та бароковою надмірністю, віяло величчю поза часом. Близькість Ватикану та зростаючий феномен Grand Tour обіцяли цікаві перспективи замовлень. Потрібен був сміливий ривок і “удар головою” – такий крок, який би виділив його, венеціанця без зв’язків, серед безлічі таких же більш-менш обдарованих шукачів визнання, слави та багатства. (Тут перша і третя частини).

Piranesi fecit*

І він знайшов свій шлях. Насамперед, майже одразу після приїзду в Рим, Піранезі оселився на центральній via del Corso, неподалік Палаццо Манчіні, де на той час розташовувалась резиденція Французької академії. Такий вибір місця був стратегічним: він незабаром матеріалізувався в дружбу з pensionnaires Академії, однодумцями в поглядах на культуру та товаришами у дослідженнях стародавніх руїн. А близьке сусідство з престижною іноземною інституцією принесло багато корисних ділових знайомств.

Незважаючи на рішучість Піранезі з другого разу підкорити Рим, початок цього періоду не був для нього безхмарним. Одним із найболючіших розчарувань став повний провал у роботі над серією гравюр на замовлення неаполітанської королівської фамілії. У зв’язку з народженням 13 червня 1747 року первістка інфанта Філіпа король Карл III Бурбон і дружина Марія Амалія Саксонська замовили альбом, малюнки до якого були зроблені в Неаполі, а переводили їх в естампи в Римі. Піранезі випадало виконати естамп з одного з найневдаліших за рисунком сюжетів “Країна Кукканья” (Paese di Cuccagna) – Країна достатку і нічогонероблення, і його дошка була категорично забракована.

Координатор королівського замовлення монсеньйор Джованні Гаетано Боттарі намагався відстояти честь Піранезі, посилаючись на недоліки рисунка та вказуючи на високу майстерність автора, але марно. Тоді граверу Джузеппе Вазі довелося “правити” невдалу дошку. Але на щастя, Боттарі після цієї прикрості став одним із набільш відданих шанувальників та популяризаторів таланту Джамбаттісти. А з його рекомендаційних листів ми можемо дізнатися безцінну інформацію про метод роботи Піранезі. На відміну від багатьох колег-граверів, маестро працював на самоті і не використовував помічників навіть для переведення малюнка на мідну дошку. Тому кожен аркуш ніс на собі відбиток його потужного художнього жесту та оригінальності.

Можливо, одночасно з цією подією або відразу після неї (за іншими даними раніше) сталося таке: розчарування підштовхнуло Піранезі до ризикованого рішення. Це був саме той “удар головою”, який потім виявився його фортуною. Попередній успіх маленьких видів Риму підказав йому ідею випустити на ринок перші дванадцять великих панорамних естампів нової серії Vedute di Roma, супроводивши їх ще двома композиційно дуже складними аркушами, титульним та фронтисписом. Від безвиході чи від природної практичності народилося це рішення, але воно виявилося безпомилковим способом привернути до себе увагу не тільки аристократії, а й новонародженої буржуазії, в її прагненні до культурного піднесення. Як місцеві, так і мандрівники Гран-туру потрапили на цей гачок. А художник присвятив серії великих ведут практично все життя, випускаючи в наступні роки нові аркуші, по одному або групами, щоразу пожвавлюючи інтерес покупців. Доповнював він естампи до 1774 року – зрештою панорамних “Видів Риму” сформувалося 135, з титульними аркушами 137.

Прийнявши участь у ризикованій імпрезі з дуже обмеженими власними коштами, без конкретного клієнта, мецената чи попередньої підписки покупців, Джамбаттіста звісно ризикував. Він вклав у цю справу практично всі ті заощадження, які надходили від продажу естампів і підробітку гравером. Адже лише одна велика мідна дошка коштувала 10 скудо, що було чималою сумою, а були ще витрати на папір, фарби та інші матеріали. У цьому сенсі добрим провидінням став для нього шлюб з Анжелою Паскуїні, дочкою садівника при Палаццо Корсіні, з якою він вінчався в церкві Санта-Марія-ін-Трастевере в 1753 році. У римських патриціїв Корсіні перебував на службі бібліотекарем вже згаданий монсеньйор Боттарі, отже можна припустити і його участь у цьому доленосному для свого протеже знайомстві. Цікаво, що 300 скудо посагу дружини Джамбаттіста вклав у покупку нової міді та паперу, і ще енергійніше продовжив гравірування “Видів”.

Успіх прийшов швидко – публіка одразу оцінила оригінальність цих робіт. Піранезі прибрав з поля гравюри довгі пояснювальні написи, залишивши лише коротку експлікацію та авторський підпис унизу, які не заважали сюжету. Краєвиди він вибирав найвигідніші, подавав їх оригінально, під несподіваним ракурсом, а великий формат дозволяв заповнити малюнок безліччю цікавих деталей. На відміну від знайомих йому венеціанських ведут, він населив свої види не статичними постатями – стаффажами, а динамічними фігурками, які було цікаво розглядати. І в цьому знову виявився віртуозним рисувальником.

Слава його як гравера почала зростати скрізь, не лише у Римі та Італії. Цьому чимало сприяла дружба з іноземцями – з французами сусідньої Академії та британцями, які стали його відданими покупцями та популяризаторами, насамперед шотландські архітектори брати Роберт і Джеймс Адам та англієць Томас Холліс, з чиєї подачі він пізніше був посвячений у масони. Але список його іноземних шанувальників був набагато довшим, а в подорожніх баулах небідних мандрівників Гран-тура естампи розліталися по всьому світу, створюючи моду на автора. Так мрія Піранезі стати незалежним художником, який не має потреби заробляти переведенням у гравюри чужих рисунків, почала здійснюватися.

Пізніше він не без марнославства заявляв, в якомусь сенсі всупереч власним інтересам, що міг надрукувати з кожної дошки щонайменше чотири тисячі відбитків з “Видами”, найкомерційнішої своєї серії. Працював Джамбаттіста самовіддано, створював у середньому дві готові форми на місяць, а великі дошки з видами Риму – по одній новій кожні два місяці. І це, крім деяких незначних, як він казав, “мідячок”, які вмів виготовляти по одній на день. Крім “Видів” він паралельно працював і над іншими серіями: “Carceri” (Тюрми), “Opere varie” (Різне) та “Capricci” – архітектурні фантазії “Капризи” та гротески. В той час, як заздри підраховували бариші в його кишенях.

Уявні в’язниці

Створення серії Le carceri d’Invenzione, що прославила його в століттях, коротко названих Карчері – Тюрми або в’язниці, відносять до середини 40-х років, коли Джамбаттіста на недовгі два роки повернувся до Венеції. У їхній майже живописній пластичній свободі можна побачити вплив “Капріччі” – капризів Джамбаттісти Тьєполо, з яким Піранезі, ймовірно, зустрічався в рідному місті в 1745 році – в той період його тезка художник був на вершині слави. Дивним чином ці приголомшливі гравюри, які ніяк не вписуються в решту творчої спадщини Піранезі, можна назвати єдиними умовно “венеціанськими”, хоча в них немає жодного конкретного посилу до образів Венеції. Але хто хоч раз бачив міську в’язницю Piombi або Pozzi при Палаццо Дукалє, з її міцними стінами, присмерковим світлом і товстими кованими ґратами на вікнах, підтвердить те гнітюче відчуття, що поріднює її з цими гравюрами.

У “Тюрем” не було замовника, це була особиста потреба майстра – передати у малюнку своє внутрішнє занепокоєння і нав’язливі видіння. У біографів можна прочитати, що він почав незвичайну серію після тяжкої хвороби, коли в лихоманці йому з’явилися ці дивні образи. Перше травлення Піранезі зробив, ймовірно, ще у Венеції, поім віз з собою дошки напівготовими до Риму. А далі протягом багатьох років повертався до них, дотравлював, набирав у тоні та насиченості штрихів, буквально підриваючи мідну поверхню різцем. В остаточній версії 1761 року дошок виявилося 16. І вони значно відрізняються від перших світлих відбитків 40-х років: в них набагато більше драматизму, ніби в міру дорослішання автор починав бачити світ у все більш похмурих тонах.

При всьому нагромадженні арок, колон, підйомних мостів, темних кам’яних лабіринтів без виходу, населених неспокійними постатями, уважні спостерігачі підтвердили абсолютний конструктивний реалізм і можливість втілення цієї дивної архітектури (Francesco Dal Co, Luigi Ficacci). Начебто автор, який підписувався як architetto, хотів довести своє право називатися таким, хоча на той момент не збудував, на жаль, жодного реального архітектурного об’єкту.

Дивно, але цей “жахливий Вавилон, що наснився Піранезі” (Віктор Гюго), зробив для всесвітньої слави свого автора значно більше за всі інші його роботи. Їх похмура образність, що випередила час, має відношення, швидше, до XX століття. До того ж вплинули вони не лише на світ мистецький, наприклад, на сюрреалізм, а й на архітектуру – завдяки їм Піранезі вважається благородним батьком Постмодернізму та Деконструктивізму. А це, зауважте, всього лише 16 мідних дошок!

Теоретик, археолог, скандаліст

В Римі у Піранезі начебто відкрилося друге дихання, він уважно дивився на все “новими очима чужинця”. Сумніви, які мучили його у Венеції про вибір свого місця під сонцем та заняття, відпали. А Вічне місто послужило каталізатором безлічі інтересів. Він знову з азартом взявся за обміри і замальовки величних руїн, “руїн, що розмовляють”, як він сам їх назвав у листі до Ніколи Джоббе.

Щоб уявити, в якому стані були в середині XVIII століття античні римські пам’ятники, достатньо подивитися на гравюри Піранезі з Римського форуму, де тріумфальні арки стоять на третину засипаними землею, а останки храмів густо вкриті чагарниками, заростями дерев і плюща. У компанії з французьким колегою архітектором Шарлем-Луї Клеріссо Піранезі став одним із перших, хто вивчив, обміряв та замалював знамениту віллу Адріана в Тіволі. Це була настільки титанічна праця, що закінчувати її довелося сину художника Франческо. Про цей непростий досвід свідчить цікавий спогад – для вивчення руїн відчайдушні першопроходці пробирались з сокирою крізь зарості ожини і запалювали багаття, щоб відігнати змій та скорпіонів.

“Пристрасть, з якою я вивчав залишки величі Риму і шукав у книгах гордих республіканців їхні звички, традиції та дух, дала мені цю шляхетну ідею свободи”.

З Lettere di Giustificazione 

Це було дійсно систематичне та ерудоване вивчення пам’яток давнини та топографії великого міста. Але ефект для Піранезі як аналітика та дослідника виявився несподіваним. У роздумах про походження римської цивілізації він прийшов до неочікуваного і парадоксального висновку, який сколихнув весь науковий світ. Всупереч популярній, загально схваленій думці про грецькі витоки римської культури – автором якої був поважний німецький вчений Йоганн Йоахім Вінкельман – Піранезі почав відстоювати ідею незалежного і оригінального розвитку Риму, допускаючи хіба що вплив етрусків.

Цьому своєму відкриттю він присвятив теоретичну працю Della Magnificenza e Architettura dè Romani – “Про Велич та Архітектуру Риму” (1761). Це 212 сторінок італійською та латиною, складену з розділів, написаних, ймовірно, не без допомоги знайомих вчених в ролі “райтерів”. Але ідеї та думки були його власні! І не тільки думки – для переконливості Піранезі супроводжував том ілюстраціями, загалом 38 детальних таблиць, включаючи портрет Папи Климента XIII, який Піранезі вигравірув з оригіналу Антона Рафаеля Менґса.

Естампи давали порівняльний аналіз грецької та римської архітектури, на користь самостійної оригінальності другої. У тексті він звеличував видатні технічні нововведення і творче розмаїття римських споруд, що відрізняло їх від простої одноманітності грецьких. Він вихваляв геніальну практичність римських будівель. На його думку, храми, арки, акведуки, терми, але не меншою мірою каналізація та латрини (туалети) були зроблені за законами практичності, і в цьому полягала їх велич, Magnificenza. На думку Піранезі, Рим дав світу не тільки юридичне право, а й свою велику будівельну культуру на потреби суспільного блага.

Ще один незвичайний текст на цю ж тему, серед найоригінальніших і найуспішніших з теорії архітектури свого часу, Parere sull’architettura – “Думка про Архітектуру”, Піранезі включив як розділ у полемічну книгу “Спостереження Джо. Баттіста Піранезі…” 1765 року, як відповідь на листи француза Марієтта, надруковані у Європейській літературній газеті. У книзі було десять неперевершених ілюстрацій, включаючи фронтиспис та віньєтку, доповнені у другому виданні ще шістьма естампами. У “Думці…” у формі діалогу між протагоністами з вигаданими іменами Протопіро та Дідаскало автор продовжує розмірковувати про розуміння та організацію проєкту, роль архітектури, про греків та римлян. Як в реальності він сам “сперечався” з Вінкельманом, так і його герої не дійдуть згоди, обстоюючи кожен свою позицію. Діалог завершується саркастичною реплікою Дідаскало (сторона Піранезі в суперечці):

“Прощавайте, мій любий Протопіро. Проте ви тим не менше залишайтеся при своїй думці, бо було б легковажно оголосити себе переможцем такого дурня, як я”.

Показово, що ця літературна “дрібничка” досі вважається одним із шедеврів не лише архітектурної думки, а й усієї культури XVIII століття, перевидається і продовжує займати високі позиції в переліку бестселерів з теорії та історії архітектури.

Це було не вперше і не вдруге, коли “цей божевільний Піранезі” (Luigi Vanvitelli) зумів розбурхати громадську думку. За кілька років до описаних подій, в 1756 році справжній скандал розігрався з іншого приводу, відомого як Справа Шарлемона. Художник збирався видати велику серію Le Antichità Romane – “Римські старожитності”, і якийсь шляхетний чоловік, ірландський джентльмен Джеймс Колфейлд, лорд Шарлемон пообіцяв профінансувати дороговартісний проєкт.

Коли робота була завершена – загалом 4 томи та 252 ілюстрації – лорд вже встиг повернутись на батьківщину і перестав відповідати на запити та листи Джамбаттісти. Його агенти в Італії теж відмовлялись від спілкування. Перебуваючи в Ірландії, лорд не давав ні позитивної, ні негативної відповіді, водячи художника за носа. Доведений до несамовитості, Піранезі вирішив атакувати. Він не лише зрізав з готової мідної дошки фронтиспису галантну посвяту Шарлемону, а й написав книгу-памфлет із знущальною назвою “Пояснювальні листи”, Lettere di giustificazione. За підтримки монсеньйора Боттарі він видав її у Флоренції накладом в 500 екземплярів. У Римі до книги було додано титульний аркуш з алегоричною рамкою, що зображує Uroboros, змія, що кусає себе за хвіст, та інструменти для гравірування. У рамку автор пером вписав імена різних відомих особистостей та відправив свій витвір їм у подарунок. Так він зробив цю несимпатичну історію надбанням публіки.

Справа Шарлемона мала й юридичні наслідки, скандал зміцнив репутацію Піранезі як навіженого та гордовитого генія. Але цей досвід допоміг йому сформулювати нову етичну позицію про роль митця у суспільстві: він став переконаним поборником незалежності інтелектуала від механізмів меценатства. Працювати для вільного ринку, відмовлятися від неприйнятних умов, претендувати на активну соціальну та підприємницьку позицію. Він і тут випередив історію як мінімум на сторіччя. І, звичайно, після того, що сталося, популярність художника і ціни на його естампи ще більше зросли.

Продовження у наступній частині…

Про єдиний реалізований проєкт Піранезі, про його досвід антиквара та дизайнера, про “шоурум”, кумедні факти життя і після нього – у Part 3.

*Piranesi fecit [лат.] – зробив Піранезі

Цитата по: Lettere di Giustificazione (1757), переклад Анни Коломієць. Інші джерела: матеріали каталогу виставки в Бассано-дель-Граппа Giambattista Piranesi. Architetto senza tempo. Silvana Editore. 2020, каталог виставки в Римі La Roma di Piranesi. Artemide Edizione. 2006; La Repubblica Arte, Temi. Repubblica, Treccani Dizionario Biografico, Piranesi e Roma. Francesco Dal Co.

Перше фото: Giovanni Battista Piranesi, Вид Капітолію та Санта Марія д’Аракоелі, 1746-1748, офорт, Museo di Roma. Джерело Wikisource. Друга репродукція: Антоніо да Сангалло Старший, “Вид Замку Святого Ангела з півдня”. © Інші репродукції вказані за місцем або з відкритих джерел.

Відео Piranesi: Carceri d’Invenzione створено мадридською студією Factum Arte та Grégoire Dupond спеціально до виставки The Art of Piranesi: architect, engraver, antiquarian, vedutista, designer (Венеція, Сан-Джорджо-Маджоре, 28 серпня 2010) Courtesy: Fondazione Giorgio Pini.

Сподобалося, поділіться