Ми нарешті хочемо поставити крапку в наших численних оглядах з 19-ї Архітектурної бієнале. Зробимо це не випадково розповіддю про кілька українських проєктів цього року. Так, саме кілька, що не може не радувати. Нарешті стабільно повернувся на венеціанську архітектурну виставку національний павільйон, за який з цього року на шість наступних буде відповідальним Український Інститут. І на цьому, хочеться сподіватися, закінчиться “конфлікт інтересів” між двома Міністерствами щодо сфери відповідальності за українську участь. Неймовірно високий конкурентний відбір у конкурсі Space of Ideas, оголошеному куратором Карло Ратті, пройшла одна українська група, голова якої сама розповість у нас про цей унікальний досвід. І третя частина складеться з проєктів, які ми побачили численні у павільйоні … не дивуйтесь, Франції. Тепер все по черзі.
ДАХ. DAKH – vernacular hardcore*
Комісар Тетяна Філевська, директорка Українського інституту, куратори Богдана Космина, Катерина Русецька, Michał Murawski.
“Dakh” in Ukrainian means “roof” ― так починається наратив українського національного павільйону, що складається з кількох частин, створених учасниками і штучним інтелектом, про які далі.
Дах є найпростішою формою архітектури. Він забезпечує захист від мінливих стихій і огортає буденні справи повсякденного життя. Але в небезпечній ситуації повномасштабної війни, яка в основному ведеться в небі за допомогою дронів і ракет, дах також стає першою точкою удару ворожої зброї.
DAKH: Vernacular Hardcore зіставляє “традиційну народну архітектуру” українських сільських будинків із “аварійною народною архітектурою” спонтанних самостійних відновлювальних робіт в умовах війни.
«Ми розуміємо “хардкор” у його первісному значенні як (народне) будівельне слово, яке позначає різноманітні уламки та шлак, що змішуючись, разом утворюють фундамент будівлі. Ми закликаємо до етики — і політики — відбудови, яка корениться у крихкому, але непохитному хардкорі українських (і планетарних) спільних ресурсів. Яка виявляє структури турботи, ремонту, солідарності — і опору — які її підтримують».
З кураторського слова
Основним елементом виставки є DAKH — просторова інсталяція, що поєднує структуру традиційного солом’яного даху з сучасними металевими елементами у динамічний образ, створений архітектором і художницею Богданою Косминою. Форма, структура, матеріальність і дух інсталяції випливають з “Атласу традиційного українського житла” — монументального 50-річного дослідницького проєкту, реалізованого трьома поколіннями жінок-архітекторок: Тамарою, Оксаною та Богданою Косминою.
Найстарше покоління Тамара, що вже залишила цей світ (1936–2016), представлена аватаром, створеним ШІ, і може спілкуватися з відвідувачами, відповідаючи на їхні запитання… Можливо цей трохи макабричний образ викликав найбільше сумнівів (ред.), хоча він виглядає як центральний у проєкті. Але це творче рішення Богдани і згода Оксани, хай і дещо екстремальні з емоційної точки зору.
Ще кілька частин проєкту ― візуальна розповідь про експедиції по українським селам радянських часів, відображена у добірці матеріалів з архіву “Атласу”. Такий кураторський вибір в певній мірі, на жаль, фіксує “селянський” образ України в інтернаціональному сприйнятті, який довго і наполегливо культивувався країною агресором.
Фотовиставка сучасної України, документація надзвичайних місцевих ландшафтів війни та відновлення в Чернігівській, Київській, Харківській, Сумській та Запорізькій областях, створена колективами з відновлення “Лівий берег” та KHARPP. Ще одна експозиція Places: Mykolaiv Region — фотографічне дослідження ландшафтів, зневоднених війною (Євгенія Белорусець). Звукове оформлення стенду Drone Canopy (Clemens Poole) поєднує музику “Дрони для дронів”, що складається з серії компіляцій для збору коштів, до якого запрошуємо за можливості долучитися. Напевно саме ці звуки лунають під конструкцією даху як під куполом маленької каплички.
DAKH стирає межу між воєнним часом і післявоєнною відбудовою, даючи розуміння, що процес відновлення не має іншого вибору, як розпочатися зараз. Навіть якщо майже щоденні руйнування і небезпека продовжують існувати досі, як і в травні, коли виставка відкривалася. Паралель з історичною традицією дає розуміння, що тривалі процеси відбудови можуть багато чого навчитися від вкоріненої місцевої практики.
Організатори зазначили, що цей проєкт вони присвятили пам’яті художниці, волонтерки та військової Маргарити Половінко (1994-2025), яка мала би теж бути на відкритті павільйону. Вона загинула 5 квітня, незадовго до вернісажу бієнале… Одночасно це присвята всім, хто віддав своє життя, захищаючи Україну від російської агресії.
Дякуючи авторам, які створювали цей проєкт в короткий термін і в умовах війни, що вже є героїчним вчинком, хотілося би зробити невелике зауваження. Можливо варто було би створити й українську сторінку сайту та двомовний паперовий міні-атлас (ймовірно першоджерела багатьох використаних матеріалів вже існували українською). Як це є у більшості національних павільйонів на Бієнале, окрім звісно британського чи австралійського. Французи, наприклад, зробили дидаскалії трьома мовами — англійською та італійською на додаток до рідної. Це сприяло би ширшому залученню наших людей та інформуванню професійної спільноти про цей майданчик і бієнале в цілому.
Розказавши про цьогорічний Український павільйон, залишається висловити побажання, щоб було створено національний конкурс по відбору проєкта-учасника, який представлятиме Україну у Венеції, як це відбувається вже давно у випадку Арт бієнале. Аби якомога більше українських архітекторів і студій долучалося до участі. Щоб все архітектурне товариство було поінформовано про умови і результати національного відбору, зважаючи на його важливість і на роль проєктувальників у майбутньому відродженні і відбудові країни. Може варто подумати і про окрему виставку проєктів-фіналістів з обговоренням, наприклад, у Будинку архітектора в Києві. Мріємо і сподіваємось!
Circularity on the Edge. ‘Сталість на межі’
Так зветься проєкт творчої групи під керівництвом Катерини Лопатюк та Германа Мітіша. До складу основної команди ввійшли: Яна Бучацька, Орест Яремчук, Олександр Сіроус, Роман Пучко та інші. Ми вже згадували про нього в загальному огляді виставки в Арсеналі. Проте Катерина люб’язно погодилася розповісти, як зсередини виглядала робота над ним.
Походження і розвиток ідеї
Ініціатива почалася як дослідницький проєкт у MIT — Massachusetts Institute of Technology, коли Катерина Лопатюк почала працювати над аналізом руйнувань в Україні. Використовуючи напрацювання курсу Senseable City Lab під керівництвом Карло Ратті, вона вивчала технології дистанційного зондування та досліджувала можливості застосування їх до реалій України. Програміст та архітектор програмного забезпечення Герман Мітіш приєднався до розробки цієї технології, а організація ReThink підтримала дослідження в 2023 році.
Концепція
В основі інсталяції — цифрові моделі та реальні уламки будівель, зруйнованих війною в Україні.
- За допомогою технологій штучного інтелекту та дистанційного зондування аналізуються матеріали та структура руйнувань, відбувається “розумний демонтаж” із сортуванням матеріалів.
- ШІ допомагає визначати, які з уламків можуть бути повторно використані для відбудови.
- Інсталяція створює образ “завислого вибуху” — метафору часу й простору, зупиненого війною.
Мета
Проєкт прагне показати, що руїни — це не лише свідчення воєнних злочинів, а й ресурс для відбудови.
Він інтегрує:
- пам’ять та культуру (збереження історичного сенсу уламків),
- екологію та стійкість (зменшення відходів, циркулярність),
- глобальний контекст (адаптація інструментів і методів до кліматичних викликів та катастроф у різних країнах).
Для конкурсу Space of Ideas на Венеційській бієнале проєкт було представлено у вигляді картографічної проєкції в масштабі людини, доповненої реальними фрагментами пошкоджених будівель. Мистецький метод полягав у поєднанні структурних матеріалів та цифрових даних зібраних у відео наративі, розробленому Орестом Яремчуком, Костянтином Кучабським та Германом Мітішем, доповнених світлом, проєкцією від PhotinusStudio та звуковим дизайном від Андрія Газіна, що дозволяло створити імерсивний досвід для глядача.
Міжнародний вимір
Проєкт отримав резонанс серед експертів, які бачать потенціал поєднання ШІ та робототехніки у сфері безпечного сортування та управління уламками. Він може стати передумовою для довгострокової дослідницької співпраці у сфері управління відходами та відновлення. Це відкриває перспективи не лише для України, але й для світових практик у сфері реконструкції пост-катастрофи.
Найбільшою перешкодою для розробників інструменту та самого проєкту стала відсутність інституційної підтримки в Україні. Попри безпрецедентну увагу й сприяння з боку кураторської команди бієнале, залучення державних інституцій для партнерської та фінансової співучасті виявилося найскладнішим завданням.
Зі слова кураторів
Попри це, проєкт зміг бути реалізований за сприяння та залучення ідейних дослідників, активістів та митців України.
Значення
‘Сталість на межі’ демонструє, як війна стає каталізатором нових архітектурних практик, він виходить за межі початкової ролі — свідчення руйнувань та злочинів Росії в Україні — і стає частиною глобальної дискусії. Це не лише художній жест, але й стратегія майбутнього відновлення, що поєднує пам’ять, технології та екологічну відповідальність.
Living with. Українські проєкти у павільйоні Франції
Французький павільйон, як до речі, дуже багато національних павільйонів в Садах цього року, закрито на капітальний ремонт, про що ми вже писали. Втім, куратори вирішили не шукати оренди в іншому місці, а розгорнути тимчасову інсталяцію під відкритим небом навколо нього, прямо поруч із будівельним майданчиком. І створили експозицію на риштуваннях, яка за загальною площею еквівалентна внутрішній площі павільйону на реконструкції, і створена за принципами “інклюзивного притулку”. Назва проєкту Vivre avec. Living with. Vivere con…
Ця відкрита лабораторія має на меті продемонструвати, що лише об’єднавши наш колективний розум, ми зможемо успішно протистояти перешкодам, викликам та кризам нашого часу. Отже, куратори об’єднали архітектурні пропозиції з усього світу, а також внески архітектурних шкіл. Щоб зібрати різні відповіді, надані в різних контекстах, для подолання спільних викликів. Результатом стало створення джерела спільних знань, доступного для всіх і здатного розвиватися за межами контексту бієнале, постійно збагачуючись новими пропозиціями.
Щоб проілюструвати архітектуру як важіль адаптації та стійкості, куратори оголосили міжнародний конкурс проєктів, який охоплював шість основних способів життя:
Жити з… існуючим
Жити з… безпосереднім
Жити зі… зруйнованим
Жити з… вразливістю
Жити з… природою
Жити з… комбінованими інтелектами
Ми були приємно здивовані, коли побачили кілька українських проєктів або створених спільними інтернаціональними командами для і про Україну, які пройшли конкурсний відбір. Вони здалися нам надзвичайно цікавими, щоб доповнити дві попередні історії.
В рамках розділу Atlas of Risks було представлено серед восьми відібраних міжнародних шкіл проєкт Харківської архітектурної школи (ХАШ).
Одеса: життя в умовах війни на узбережжі Чорного моря
Ініціатори: Олег Дроздов, Ryan Locke, Robert Mull, Ада Подгайна. Група викладачів ХАШ.
Партнери: Architectural School of University of Limerick, Brno University of Technology, а також незалежні архітектори та студенти з України та з усього світу.
З опису проєкту: Українські міста та громадяни щодня живуть з ризиками та руйнуваннями, спричиненими тривалою війною, яку веде Росія проти України. Цей проєкт досліджує минулі, сучасні та майбутні умови в чотирьох масштабах втручання — море, місто, район та дім — розробляючи бачення та стратегії відновлення Одеси та її перетворення на стале місто майбутнього.
Жити з… існуючим
Атлас шкіл. The School Atlas of Ukraine in a time of war.
Мартен Дюплантьє (Martin Duplantier), Андрій Штендера, Устим Худзяк, Ірина Херц, Ірина Довгополюк, Віталій Томак.
Атлас Шкіл – це поглиблене дослідження архітектури українських шкіл та сучасних тенденцій у проєктуванні освітніх просторів, зібране у книгу.
Зміст:
- Історія української школи
- Школи за радянського режиму
- Керівні принципи для українських шкіл
- Підходи до проєктування шкіл
Видання книги відбулося цього року.
У воєнний час школи на жаль стають пріоритетними цілями, але їх безперебійне функціонування, незважаючи на атаки, є надзвичайно важливим для розвитку дітей та їхнього психічного здоров’я.
У грудні 2024 року, після понад 1000 днів війни, понад 3000 українських шкіл та дитячих садків було пошкоджено або зруйновано, що призвело до травмування майже всіх дітей.
Атлас шкіл простежує архітектуру шкіл в Україні, від Київської Русі до сьогоднішнього дня, акцентуючи увагу на земських школах, які сформували місцеву ідентичність, та радянських проєктах, які нав’язали одноманітність.
Він пропонує рішення для адаптації застарілих будівель до сучасної та інклюзивної освітньої концепції.
З 2022 року ракетні удари призвели до створення підземних шкіл. Martin Duplantier Architectes розробив інноваційну концепцію шкіл-притулків, таких як у Запоріжжі, які інтегрують освітлення за допомогою оптоволокна та пристосовані для творчого та безпечного навчання.
Жити зі… зруйнованим
Війна в Україні залишила мільйони людей без даху над головою, понад 170 000 будівель пошкоджено або зруйновано.
Канадське агентство WZMH Architects через свій підрозділ Sparkbird Lab, id розробило Speedstac, швидке та адаптивне рішення для відновлення зруйнованої інфраструктури. Спочатку спроєктований для вирішення проблеми нестачі житла в Північній Америці, Speedstac набув нового значення після російського вторгнення. Спільна українсько-канадська команда розробників: Zenon Radewych, Nicola Casciatodégdé, Юлія Федоренко, Alexander Fil, Інна Онищенко (WZMH Architects).
Українські архітектори в Канаді визнали потенціал ідеї, оскільки великі комплекси радянської епохи добре підходять для модульного дизайну Speedstac. Система використовує збірні блоки з вбудованими комунікаціями, які можна використовувати для реконструкції існуючих будівель.
Проєкт Sparkbird Lab для Ірпеня полягає в заміні пошкоджених секцій модулями Speedstac, які встановлюються за допомогою кранів. Ця еволюційна технологія пропонує ефективне рішення для відбудови в зонах конфлікту, демонструючи, як архітектурні інновації можуть вирішувати найскладніші завдання.
Ізюм. Стратегія. Дизайн-код. Візія
Мартен Дюплантьє, Андрій Стендера, Ярослав Мисик, Ірина Герц, Дар’я Острікова, Віталій Томащук
Пропозиція довгострокової візії для відбудови та розвитку Ізюма, заснована на досвіді, аналізі та інтеграції сучасних підходів до містобудування.
Зміст:
- Керівництво з розвитку до 2040 року та принципи оновлення районів.
- Формування вулиць, просторові рішення, архітектурні особливості та розвиток міського середовища
- Генеральний план міста та конкретне застосування принципів, визначених у стратегії та коді проєктування, через чотири «полюси».
Робота опублікована в 2024 році.
Ізюм, місто в Харківській області України, втратило 80% своєї інфраструктури після окупації 2022 року, що призвело до скорочення населення з 50 000 до 10 000 жителів. Проте місто демонструє значну стійкість і готується до відродження завдяки плану реконструкції, заснованому на ретельних дослідженнях та участі мешканців.
Ізюм було зруйновано кілька разів у XX столітті. Радянська реконструкція, яка була справжньою tabula rasa, залишила після себе невідповідну ортогональну структуру. Тому завдання полягає в тому, щоб знову пов’язати місто з його контекстом, ландшафтом та історією. План пропонує кілька сценаріїв, що враховують демографічні та соціально-економічні реалії. Він робить акцент на створенні сприятливих умов для повернення мешканців, на благоустрої ландшафту та річки.
“Кодекс проєктування” визначає узгоджені принципи містобудування.
“Візія” поєднує культурну спадщину та міські інновації для відродження центру міста та його мікрорайонів.
Незважаючи на прогрес, реалізація плану залишається складною через близькість лінії фронту.
Mariupol Reborn. Бачення відновлення Маріуполя
Цей проєкт був реалізований для Mariupol Reborn, Міської ради Маріуполя, за підтримки USAID, SCM та Метінвест.
Координатор Ro3kvit Urban Coalition for Ukraine — Ro3kvit Міська коаліція для України, яку ініціювала Харківська Школа архітектури (ХША) після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну.
Співпрацювали: Fulco Treffers, Микита Бірюков, Nathan Hutson, Наталія Козуб, Аліса Александрова, Микола Трифонов.
Партнери: MRIIA, Zotov & Co, Big City Lab & Pulpa
Маріуполь, зруйнований російськими бомбардуваннями в 2022 році, уособлює руїни, опір і надію. Урбіцид знищив від 60 до 90 % міста, спричинивши великі людські втрати. Міська адміністрація “у вигнанні” підтримує переселенців за допомогою таких ініціатив, як Центри “Mariupol”, і розпочала роздуми про відновлення. Чотири команди розробили міські концепції, об’єднані в проєкт під координацією Ro3kvit. Проєкт переосмислює Маріуполь як мережу взаємопов’язаних районів, змінюючи його попередню централізовану структуру. Він надає перевагу якісному житлу, зеленим зонам та доступним громадським послугам, маючи на меті створити стале та придатне для життя місто, підкріплене інноваційною та багатофункціональною економікою.
Серед його основ: зелена інфраструктура, відновлені береги, публічний доступ до моря, новий порт та мультимодальний хаб для відродження економіки. Шрами війни будуть інтегровані в міський ландшафт як місця пам’яті. Залучені через Центри “Маріуполь” та онлайн-платформи, маріупольці беруть активну участь у цьому процесі.
Dnipro River Integrated Vision. Інтегрована концепція розвитку річки Дніпро
Координація: Ro3kvit Міська коаліція для України та Greenpeace
Співпрацювали: Fulco Treffers, Світлана Усиченко, Антон Корчагін, Ваагн Мнацаканян, Ангел Бондов, Христо Ванчев, Tim Van Epp та Niall Bukley.
Дніпро — це не просто річка, це серце України, яке поєднує її минуле, сьогодення та майбутнє.
З моменту російського вторгнення у 2022 році постали важливі питання щодо безпеки, ідентичності та екології. Щоб вирішити ці проблеми, Міська коаліція Ro3kvit та Greenpeace дослідили потенціал Дніпра, однієї з найважливіших водних артерій країни.
Річка з’єднує основні міста країни та забезпечує водою дві третини населення. Крім того, на ній розташовані гідроелектростанції та атомні електростанції, що робить її стратегічним ресурсом у воєнний час.
Ця комплексна концепція Дніпра, викладена в 500-сторінковому дослідженні, аналізує поточні та майбутні виклики і пропонує рекомендації щодо післявоєнної відбудови.
Дослідження, представлене Національній раді з питань відновлення, закликає розширити управління річкою, включивши її природні, культурні та соціальні аспекти, і надати перевагу екологічним рішенням для усунення шкоди та перегляду водних потоків.
Завершимо огляд ― і огляди цього року ― цитатою з кураторського слова французької команди, яке резюмує напевно всі сенси події у Венеції:
Венеціанська архітектурна бієнале надає архітекторам виняткову можливість виступити культурними послами етичної та естетичної візії, яка гарантує, що наш світ залишатиметься придатним для життя.
* Національний павільйон організовано спільно Українським інститутом та RIBBON International. Проєкт підтримується Міністерством розвитку громад та територій України, Міністерством закордонних справ України та ЮНЕСКО.
Ми теж прийняли участь у конкурсі Space for Ideas куратора Карло Ратті, на жаль не так успішно як група Катерини Лопатюк. Про наш проєкт і досвід участі ми розповіли в статті Guerilla Project. Можете ознайомитись.
Використані матеріали павільйонів України та Франції, окремі зображення з сайту ©Українського павільйону. Фото: ©Anna Kolomiyets, ©Катерина Лопатюк, вказано за місцем.
Тут ви знайдете ще один огляд українських проєктів на 19-й Архітектурній бієнале, наприкінці його про деякі важливі політичні аспекти виставки та географічні “помилки” у павільйоні Італії, про які ми в травні повідомили кураторам українського та італійського павільйону, а також організаторам бієнале.
Про інші національні павільйони в Садах та Арсеналі можете узнати в нашому огляді про вибрані ТОП-10 проєктів.
Проєкти на Архітектурній бієнале, орієнтовані на природу, розглянуті в першій частині огляду, відповідь архітектури на проблеми глобального потепління, екстремальне житло та залучення сучасних цифрових технологій висвітлені у другій частині. В третій частині мова йде про напрямки проєкту, як вода, використання роботизованих систем і проєктування за межами нашої планети.
Сподобалось, поділіться
