Ви ніколи не замислювались, скільки архітекторів дали своє ім’я архітектурним стилям? Одразу спадає на думку, звісно, Андреа Палладіо з його відродженими канонами античної класики в гнучкій адаптації до потреб замовників. Стиль Palladiano добре відомий і неймовірно поширений по обидві сторони океану, як в старому, так, і особливо, в Новому Світі. Але виявляється, є ще один стиль, який носить ім’я свого творця. І мова знову про італійського майстра. Це стиль Coppedè за іменем флорентійського архітектора Джино Коппеде*, який активно працював на перетині XIX та XX сторічь. А розповімо вам про нього на самому видатному прикладі його творчості – одного римського кварталу, який хоча і називався початково Дора, якось непомітно став носити популярну серед місцевих мешканців назву – Квартал Coppedè, за іменем свого геніального автора. Це один з найбільш видовищних, загадкових і мало на щось інше схожих районів Риму, такий неримський Рим, справжня архітектурна перлина в чистому еклектичному стилі, де можна вивчати всі можливі архітектурні періоди, де язичницькі фігури переплетені з масонськими символами, а різноманітна фауна та міфологічні істоти обсідають фасади будівель, вражаючи непідготовлених відвідувачів.

Трохи про витоки

Перед тим як відправитись роздивлятися римський район, подивимось на фігуру головного героя. Луїджі, для всіх Джино, був так званим дитям мистецтва, figlio d’arte, бо народився у Флоренції в родині майстра-ремісника, скульптора, різьбяра та мебляра Маріано Коппеде**, який у розквіті кар’єри мав у центрі Флоренції на набережній Арно майстерню по виготовленню меблів і предметів оздоблення Casa Artistica «Coppedè» – “студія всіх мистецтв, де дбали про кожен прояв краси”, що обслуговала шляхетних і заможних городян. А пізніше набула і широкої міжнародної слави далеко за межами Італії, від Великої Британії і Франції до Америки. Так, в Мехіко Дім займався оздобленням престижного Palacio de Correos y Obras Publicas.

Серед замовників варто згадати родини Морґан в Лондоні, Ротшильдів у Парижі, королівський Дім Савойя. Працювали Коппеде для севільських маркізів, шотландських банкірів, для старої знаті і нуворишів-міліонерів. Зáмки, вілли, палаци по всьому Апеннінському півострову, від Мессіни до Генуї, від Риму до Мілану і Комо. В рідній Флоренції майстровита родина серед численних престижних інтер’єрів виготовила також деякі меблі для королівської резиденції палацу Пітті. Ближче до десятих років пріоритетними стали замовлення на проєктування та виготовлення меблів для першого класу великих трансатлантичних пароплавів.    

Три сина Маріано Джино, Карло та Афольфо виростали при батьківській майстерні, без матері, що рано померла. Там набули смаку і практичних навичок, і неуникненно всі троє обрали творчі професії. Джино та Адольфо стали архітекторами, Карло живописцем-декоратором. Активна участь старшого Джино, якщо не найбільш обдарованого з братів, точно найбільш ініціативного, підняла престиж Casa Artistica до рівня найвідоміших історичних майстерень Флоренції. Сам він теж віртуозно володів мистецтвом різьблення та численним ремісничими техніками, робив скульптури і вмів виконувати форми під лиття, чудово знав історію стилів та вміло змішував їх у меблях сімейної боттеги. Був віртуозним рисувальником. Віддаючи перевагу класичним зразкам, якими жонглював з великою майстерністю, він чудово усвідомлював, як це добре вписувалося в еклектичні смаки нової буржуазії кінця століття.

Окрім “домашньої”, Джино отримав і професійну освіту – вчився спочатку в Професійній школі промислового і декоративного мистецтва Флоренції – сьогодні би це назвали школою дизайну. Потім так само в рідному місті закінчив Академію образотворчих мистецтв – у званні професора архітектури. Його підсумкову роботу комісія приймала під оплески. Диплом давав право на професійну архітектурну практику. Проте, співставляючи дати його біографії, виходить, що іще до закінчення навчання в Академії в 1890 він вже працював над проєктом і втіленням замку для маркізів Пуччьо в П’ємонті.

Щасливим, але не випадковим, стало ще одне важливе замовлення того ж 1890 року. Клієнт Художнього Дому Коппеде, довірена особа лондонського банку Lloyd, до того ж заможний колекціонер мистецтва шотландець Евен Маккензі (Evan Mackanzie), що постійно проживав в Італії, замовив архітектору-початківцю зробити деякі невеликі добудови до свого будинку, які той перетворив на … замок. Справжній замок серед традиційної забудови на пагорбі Генуї. І дав молодому чоловіку величезний бюджет та практично карт-бланш стосовно проєкту.

Для нагляду за веденням будівельних робіт Коппеде разом з дружиною і дочками навіть переїхав у 1903 році до Генуї, залишивши викладацьку роботу в Пістої. Саме на цьому проєкті наш герой добре засвоїв важливість мати свою команду довірених майстрів і ремісників всіх необхідних фахів. Від каменотесів до різьбярів і теслярів, від ковалів до декораторів живописців. До речі, декоратором тут став його брат Карло. Варто згадати й інші європейські аналогії того самого періоду, як Art and Crafts Вільяма Морріса у Британії, неймовірну архітектурну творчість Антоні Гауді в Каталонії або декораторську “венеціанського” іспанця Маріано Фортуні-і-Мадрасо.   

Джино на момент замовлення було лише 24, але завдяки рокам роботи в майстерні батька він був сформованим майстром. Чудово володів відповідним технічним та історичним багажем, в поєднанні з ерудицією та молодим ентузіазмом. Реміснича робота дала йому велику вправність у декоративній композиції, надзвичайне вміння працювати з деревом, яке знадобилось при оформленні інтер’єрів. А ще смак до ретельного опрацювання кожної деталі – ця властивість визначить спрямування його архітектурної творчості на все життя.

Замок Маккензі (1897-1906) ідеально вписався в тогочасну моду на Середньовіччя. І вже на етапі будівництва був занесений до лігурійських туристичних путівників в якості місцевої архітектурної цікавинки. Він приніс Джино першу гучну славу, а з нею і довгий список престижних замовлень, чому щиро сприяв Евен Маккензі, рекламуючи молодого спеціаліста серед найзаможніших родин та адміністраторів Генуї. Шотландець з власної ініціативи став його найщирішим меценатом. Тоді вперше заговорили саме про стиль Coppedè***, спочатку більше стосовно оформлення інтер’єрів, а потім й у відношенні до архітектури. За іменем свого обдарованого і працьовитого “сценографа”…

***

Eх petra firmitas, ex arte venustas

Перескочимо через десяток років. І подивимось на Джино Коппеде версії 1915, відомого і визнаного майстра з нескінченним переліком визначних будівель, з похвалами і нагородами особисто від короля Вітторіо Емануелє ІІІ, практично на чолі батьківської студії Casa Artistica, яка виконувала всі інтер’єрні частини під його архітектурні замовлення. На той час він втілив безліч споруд у своєму характерному стилі по всій Італії, але більш за все в Генуї і на лігурійському узбережжі, у Флоренції, Неаполі. В Мессіні – після її майже тотального руйнування під час страшного землетрусу грудня 1908 року, який фактично стер з лиця землі це місто.

До Риму його привів напевно шлейф численних генуезьких проєктів. Він отримав запрошення від фінансистів із Лігурії Cerruti і Becchi. Спеціально з цієї нагоди 1915 вони засновують в Римі Società Anonima Edilizia Moderna (Анонімне товариство сучасного будівництва) з офісом на Piazza Pietra. Згідно затвердженого у 1909 році нового Генерального плану Риму, мали бути забудовані і реконструйовані декілька великих районів Вічного міста (на плані позначені червоним). Товариство придбало цікаву ділянку недалеко від парку Вілли Борґезе площею 31 000 квадратних метрів, у новій зоні розширення району Savoia, з метою будівництва нових престижних палаців і житлових будинків. Головним архітектором проєкту і був запрошений авторитетний Джино Коппеде.   

Цікава деталь, замовники були яскравими представниками генуезької буржуазії масонсько-республіканських поглядів в дусі патріота Джузеппе Мадзіні, і багато будували по всьому Апеннінському півострову, від Генуї до Мессіни. Інші джерела додають, що до вибору кандидатури Коппеде мав стосунок і тодішній мер Риму, Ернесто Натан, уродженець Лондона і Великий Магістр масонського ордену Grande Oriente d’Italia.

Ці грандіозні перспективи були перервані Першою світовою війною, в яку Італія, що спочатку дотримувалась нейтралітету, вступила 24 травня 1915 на боці Антанти. Так що початок будівництва було відкладено, а Джино цілковито переключився на викладання. Тільки у жовтні наступного року архітектор зміг подати першу офіційну заявку на отримання дозволу на будівництво нового району Doria. Проте війна і її наслідки багато в чому трансформували запит замовників, зважаючи на економічну ситуацію та широке збідніння. Спочатку задуманий для середнього і вищого класу службовців, під час створення район змінив своє призначення. Тож Коппеде пристосовував проєкт вже до можливості використання як елітного житла для аристократії, нуворишів, правлячого класу та дипломатичних представництв.

Від імені компанії він спроєктував комплекс із 18 котеджів, які точніше називати маленькі вілли, і 26 багатоквартирних палаців. Конфігурація генплану згодом трохи змінилася, проте центром кварталу весь час залишалась площа Mincio. Міська будівельна комісія для затвердження просила архітектора передивитися окремі елементи проєкту аби “зробити його більш римським”.  Роботи почались лише в 1917 році.

Джино Коппеде в цьому грандіозному і, як потім виявилося, останньому проєкті хотів зобразити символічну світську базиліку, присвячену принципам архітектури, де просторово прочитується план у формі латинського хреста.

Головний театралізований вхід до комплексу передбачався з-під величезної Арки (Arcone), що з’єднувала два корпуси Палацу Амбасадорів або Послів (Palazzo degli Ambasciatori), над вулицею Дора. Дві асиметричні башти, за аналогією вхідних порталів до романських чи готичних соборів з дзвіницями по сторонах, обрамлюють цей урочистий вхід. Одна башта квадратна – ідеальна фігура, символ Землі, інша восьмикутна – символ безкінечності і космічної рівноваги, але також у християнстві символ воскресіння.

Фасади Палаців Амбасадорів прикрашають орли Імперського Риму, лілії, що нагадують Флоренцію епохи Відродження, маски та середньовічні воїни, фігури левів, голови коней та працьовиті бджоли, що нагадують про великі італійські родини, такі як Барберіні, а також Мінерва, метафора мудрості, та крилата Вікторія, символ перемоги і свободи. Коппеде вдалося зробити так, що всі стилі сусідять в гармонії. Ці палаци були завершені першими, в 1921 році.

Біля підніжжя правої вежі знаходиться оригінальна статуя Мадонни з Дитям, так звана Madonnella Coppedè. Вона значно відрізняється від звичної християнської іконографії. Маленький Ісус ніби піднімається до перехожого, простягаючи до нього руки, наче закликаючи не боятися і увійти в арку-грот.

Під Аркою автор задумав велику люстру з кованого металу, як символ просвітлення і очищення – LUX. Початково ним була розроблена складна система запалення вогнів, з мотузками і передаючими механізмами, пізніше замінена електричними лампами. Тут виникає дивне відчуття, наче ви не у відкритому просторі, а у величезному інтер’єрі. Ця арка чомусь нагадала ті, які в своїх архітектурних фантазіях малював інший видатний митець, а також масон Джамбаттіста Піранезі. Проходячи під аркою – щоб досягти світла потрібно пройти крізь темряву – людина немов проходить ініціацію і потрапляє в інший, змінений світ. Зверху арку прикрашає крилата Вікторія (Ніка), богиня Перемоги і зображення Святого Грааля.

Дивне відчуття інтер’єру під відкритим небом не полишає і далі. У кінці цього умовного нефу невидимої базиліки бачимо вівтар – Фонтан Жаб (Fontana delle Rane), обрамлюють його як трансепти будівлі ліворуч і праворуч – відповідно Палац Колон (Palazzo delle Colonne) і Палац Павука (Palazzina del Ragno). Дивовижна асиметрична, з “нервовою” архітектурою споруда позаду – Вілла Фей (Villine delle Fate) – створює кулісу уявної абсиди.

Центром і серцем всієї планіметрії кварталу є, звісно, площа Мінчо (Piazza Mincio) з Фонтаном Жаб (1924), напевно найбільш барочний об’єкт всього комплексу і данина пошани великому майстру римського бароко Берніні, з його відомим Фонтаном Черепах на площі Маттеї. Дванадцять жаб – по числу апостолів чи знаків Зодіака – серед людських фігур і водяних ігор. Жаби, які перетворюються з пуголовків на амфібій, уособлюють символ метаморфози та відродження, зв’язок між водним і наземним світом, матеріальним і потойбічним. Форма фонтану також нагадує Святий Грааль, священний кубок Тайної вечері, з якого можна черпати знання.

Виконано фонтан з цементу і травертину, живить його вода з античного акведука Acqua Marcia, що досі доносить чисту воду до вічного міста. На низькому круглому басейні діаметром 10 метрів, трохи вище рівня дороги, чотири пари чоловічих фігур тримають по великій мушлі з жабою, яка випльовує воду. У центрі басейну на прикрашеному стеблі височіє кругла чаша, на краю якої сидять вісім менших жабок, готових стрибнути до центрального струменя. Після нещодавньої реставрації (2020) фонтан виглядає у всій своїй відродженій красі. Хоча якщо дивитися на попередні фото, де в чаші росте висока яскраво-зелена трава, той чарівний занепад теж має свій шарм. Цікаво, що початково навколо фонтану розміщувались два бронзових ліхтаря у формі канделябрів з двома лавами між ними. Проте вони були розібрані вже за кілька років.

Палаци, які оточують площу, відтворюють практично всі стилі. Від ассиро-вавилонського до Ліберті і Ар-деко.

У Палаці з Колонами (площа Мінчо №2) архітектор надихався прикладом з кінематографу, що саме набирав популярності. Його вразила сценографія з “Cabiria” 1914 року, найвідомішого італійськогонімого кінофільму kolossal за мотивами п’єси Габріелє Д’Анунціо. Схоже, що вхідний портал є майже точним відтворенням його декорацій. Цікаво, що за якоюсь дивною магією, пізніше саме цей будинок з усіх в кварталі став найбільш популярним вже у сучасних режисерів.   

Стіни входу вкриті морськими кониками, левами та саламандрами. На арці вхідних дверей знаходимо ще одне загадкове повідомлення, яких тут чимало: OSPESSALVE. Сукупність літер дає подвійне тлумачення в залежності від того, як розділити фразу. Його можна перекласти як “Ласкаво прошу гостя” з одного боку і “Прощавай, надія” з іншого.

***

Палац Павука навпроти (№ 4, 1926) отримав свою назву від великого золотого павука, зображеного на темному фоні над вхідними дверима, який нагадує про працю людини. Цей будинок вшановує працю і старанність ще у одній фресці жовто-охристого і чорного кольорів ярусом вище. На ній кінь з ковадлом, та латинський напис LABOR – Труд. Його симетричний фасад прикрашений також зображеннями драконів, чудовиськ і левів, картушів і маскеронів.   

Квартал Коппеде, незважаючи на свою пишну зовнішню форму, мав надзвичайно сучасну архітектурну концепцію. Несучі конструкції були з армованого бетону, на той час новітнього матеріалу, що забезпечувало надійну стабільність будівель. В інтер’єрах було організоване чітке розділення між зоною вітальні (денної) та нічного відпочинку (спальні, приватні кімнати), а внутрішні приміщення можна було перепланувати відповідно до смаку та потреб конкретного покупця. Ванні кімнати, прикрашені мозаїкою, були надзвичайно функціональними. Кухонні поверхні були з мармуру, а мідний котел забезпечував автономну гарячу воду. Квартири мали дерев’яні підлоги, прикрашені стіни і часто розписані фресками стелі. Всі палаци мали ліфти і домофони, а в підвалах будівель були обладнані гаражі!

***

Найбільш складна і напевно найвідоміша будівля кварталу Вілла Фей, Villino delle Fate (1924-1925). Це практично група котеджів, кожен з окремим входом, що поєднує в собі середньовічні, готичні, ренесансні та барокові архітектурні елементи. Всі фасади різні, прикрашені фресками та мозаїками, при цьому асиметричний силует залишається невловимим. Матеріали, використані для зовнішнього оздоблення — це мармур, травертин, цегла, глазурована теракота, скло. Доповнюють багатство елементів вигадливі карнизи, колонади, арки, капітелі, сонячні годинники. Вишукано виготовлені ворота з кованого заліза та дерева.

Комплекс котеджів є даниною трьом містам, символам Італії – Венеція, Флоренція і Рим. В бік площі і Via Brenta розвернута венеціанська сторона, з крилатим левом Святого Марка і вітрильниками. Обходячи праворуч відкривається напис Fiorenza bella, сюжети з фігурами поетів Данте і Петрарки на фасаді по обидві сторони вікна-квадріфори. Третє місто Рим угадується по композиції з капітолійською вовчицею, що годує Ромула і Рема, яка прикрашає невеликий балкон.

Деякі джерела кажуть, що одну з трьох вілл комплексу Фей архітектор спроєктував для своєї родини – ту, на фасаді якої відтворено його рідну Флоренцію, з куполом Брунеллєскі, Баптистерієм і Палаццо Веккьо. Проте після смерті у 1920 році дружини і батька він остаточно переїхав до Риму, і з 1921 по 1927 жив навпроти, у № 2, в палаці з Колонами.

Мотиви декору складаються з геометричних фризів, вигаданих середньовічних історій, зображень міст, квіткових мотивів. Високі дерева, кущі, пальми та рідкісна флора, які сьогодні оточують будівлю, створюють сюрреалістичну атмосферу завдяки грі світла і тіні.

Один з написів на віллі Фей говорить: EX PETRA FIRMITAS, EX ARTE VENUSTAS. Тобто “Від каменю міцність, від мистецтва краса”. Як частина відомої формули античного Вітрувія про три складові архітектури – Utilitas, Firmitas, Venustas – утилітарність (корисність), міцність, краса.

На підлозі входу з площі Мінчо на круглій мозаїці “tondo” зображені три феї-музи: Мнеме, Мелете, Аеде. Три дівчини-музикантки (ліра, голос і гітара) в античних римських вбраннях, метафори трьох вілл і майже напевно алюзія на трьох дочок Джино, яких звали Анна (1890), Матільде (1892) і Маргерита (1897). В перших літерах імен бачимо повний збіг з іменами трьох фей. До речі, дружина Джино Беатріче Романеллі теж була “дитям мистецтва”, figlia d’arte, дочка скульптора Пасквалє Романеллі.

Джино Коппеде несподівано помер у 1927 у віці 61 року від легеневих ускладнень після операції, так і не побачивши закінчення свого кварталу. Деякі незавершені будівлі були добудовані його зятем, Паоло Еміліо Андре (Paolo Emilio André) в більш стриманому, прозаїчному ключі.

Один з написів на фасаді палацу Павука звучить як справжній духовний заповіт флорентійського архітектора: ARTIS PRAECEPTA RECENTIS / MAIORUM EXEMPLA OSTENDO – “представляю заповіді сучасного мистецтва через приклади древніх”.

Додаток. Цікаві факти і курйози

Fontana delle Tartarughe. Очевидно, що при створенні Фонтану Жаб Коппеде надихався іншим відомим римським прикладом — так званим Фонтаном Черепах. В них дійсно є багато подібного. Цей фонтан розташований в Римі на площі Mattei. Створений між 1580 і 1588 роками за проєктом архітектора Джакомо делла Порта (Giacomo della Porta) скульптором Таддео Ландіні (Taddeo Landini). Цікаво, що самі фігурки черепах були додані на 70 років пізніше, у 1658, для врівноваження чоловічих фігур, за бажанням Папи Алессандро VII. Їх авторство приписують  найвідомішому маестро епохи бароко Джан Лоренцо Берніні. Про цю “доробку”, яка торкнулася й інших аспектів фонтана, говорить напис на чотирьох мармурових картушах по периметру басейну фонтану ALEXANDER VII / RESTAVRAVIT / ORNAVITQVE / ANNO PONTIFIC IV. Фігурки черепах — це сучасні бронзові копії, оригінали зберігаються в Капітолійських музеях, бо їх час від часу крали, востаннє в 1979 році.  

Іспанський слід. З погляду на несхожість творчості Джино Коппеде на інших сучасників (з приводу чого він піддавався критиці римських колег-архітекторів), виникають деякі паралелі з іспанською і каталонською архітектурою того ж періоду. Цьому може бути деяке пояснення, враховуючи, що він був також учнем школи Альфредо Д’Андраде (Alfredo D’Andrade), архітектора і реставратора іспанського походження, “видатного” в Італії інтерпретатора підробки стародавніх пам’яток, таких як Borgo Medievale, так зване Середньовічне селище в Турині. З цього знайомства в районі Коппеде походять численні скульптурні та декоративні мотиви, з увагою до фауни, історичних цитат і міфології.

Beatles. Зовсім поруч з Кварталом Коппеде знаходиться Piper Club, легендарне місце для любителів музики. Відома міська байка розповідає анекдотичний факт. 27 червня 1965 року, після концерту в Teatro Adriano, ліверпульська четвірка на вершині своєї популярності відвідала Клуб Piper. Вечірка і червнева ніч видалися такими жаркими, що музиканти влаштували імпровізоване купання прямо в одязі у фонтані Жаб.  

Кіно. Квартал Коппеде з його містичною атмосферою є одним з самих популярних в Римі серед кіношників — авжеж список режисерів і фільмів зайняв би кілька рядків. Найбільш фотогенічним, чи кіногенічним став Палац з Колонами. Він з’являється в початкових сценах відомого містичного трилера The Omen — “Передвістя”, коли герой Ґреґорі Пека їде додому (режисер Richard Donner, 1976).

Італійський майстер жахів Даріо Ардженто зняв тут незабутні сцени з “Птаха із кришталевим пір’ям” (1970) та “Інферно” (Пекло, 1980). Існує довгий список фільмів італійських режисерів, по більшості в жанрі noir або детективи, які були зняті у цьому районі. Вже нещодавно, 2020 сюди знову повернулася кінознімальна команда, цього разу відомого голлівудського режисера Рідлі Скотта, для зйомки епізоду The House of Gucci. І знову “повезло” Палацу з Колонами. Саме на його сходах відбувається сцена вбивства Мауріціо Ґуччі (Adam Driver).

Кінематографічна атмосфера триває тут і після заходу сонця. Адже драматичне нічне освітлення Villino delle Fate створив Вітторіо Стораро, лауреат премії “Оскар” за операторську роботу в трьох фільмах, серед яких Apocalypse Now.

Studio Coppedè існує й досі у Флоренції. Його керівник праправнук Джино по лінії Альфонсо, архітектор Alessandro Loni Coppedè. Студія спеціалізується на проєктуванні, реконструкції та реставрації готелів, дизайні інтер’єрів яхт.

Ювілей. До 100-річчя Кварталу Коппеде мерія Риму запланувала низку подій, перша серія яких відбулася 26-29 вересня 2025. З цієї нагоди була поширена цікава новина – Вілла Фей є приватною власністю, але до сторіччя кварталу її власник вперше відкриває двері свого саду з німфеумом для відвідувачів. Ними можна буде помилуватися у наступні місяці (платно). У першу неділю кожного місяця вхід буде безкоштовним. Створено ювілейний сайт Кварталу з оновленнями програми заходів.

* Gino Coppedè (1866-1927) – архітектор, скульптор, декоратор, викладач. Працював у більшості історичних стилів, майстерно і з чуттям міри балансуючи готику, середньовіччя, флорентійський маньєризм, римське бароко, Ліберті тощо. Тогочасна преса називала його “Берніні нашого часу” і створила термін “stile Coppedè”. Крім численних нагород і академічних звань, він отримав звання Командора Ордена Італійської Корони, а в 1917 — кафедру архітектури в університеті Пізи. Академік кількох Академій: Флоренції, Генуї, Перуджи, Урбіно. Заслужений академік Accademia Liguristica (Лігуріської). З приходом до влади Муссоліні після маршу на Рим у грудні 1922 року, режим звертається до інших ідеалів. Квартал Коппеде стає останнім втіленням подібного творчого бачення. Смерть маестро 20 вересня 1927 року в Римі, хоч і була несподіваною, проте дійсно співпала з кінцем епохи.

** Mariano Coppedè (1839-1920) – батько Джино, син кравця, що рано залишився сиротою і виховувався в дитячому домі, потім навчався і працював при різних столярних майстернях Флоренції. Був справжнім self made man у сучасному розумінні. 1875 створив свою майстерню з різьблення і теслярства, пізніше перейменовану на Casa Artistica Coppedè. Переживши ранню смерть дружини і серію економічних криз, зумів вже в 1910-х роках, в тому числі завдяки трьом здібним синам, затвердити свій Художній Дім як найвідоміший у Флоренції. Герой руху Рісорджименто, об’єднання Італії, за що мав королівські відзнаки за хоробрість.

*** Стиль Coppedè – поєднання різних стилів, від Ліберті до Ар-деко, з елементами готики, бароко, грецького, римського та візантійського мистецтва, міфології, езотеризму і фантазії. Називати його еклектикою було би обмеженням. Створений флорентійськими братами Джино та Альфонсо Коппеде на рубежі XIX і XX століть, він був настільки своєрідним і авторським, що не мав своїх прямих послідовників, особливо з погляду на домінуючий в наступні десятиліття режиму Муссоліні (1922-1943) так званий stile littorio, поєднання раціоналізму та монументального класицизму, обидва протилежні декоративному та наративному “історизму” братів-флорентійців. Архітектура мала стати інструментом пропаганди режиму, що прославляє владу і порядок. Стиль Coppedè не проіснує довго після смерті свого творця Джино: з приходом фашизму мистецтво підкориться владі, все, що було пов’язано з минулою ліберальною системою, буде зневажливо визнано декадентським. І тільки в кінці 70-х років, певно завдячуючи кіно, інтерес до нього знову прокинеться, аби більше не згасати.

В статті використані матеріали з джерел ArchiDiAP, Info Roma, Treccani, Romabella, Vistanet, Visit Lazio, Ada Home, Info Roma it, Globus Rivista, Museo online, Amici di Roma, RestaurArs, Italia it, Viaggiatori nel Tempo, монографія Sonia Olcese “Gino Coppedè, un sognatore di fine secolo“, тут інтерактивна мапа кварталу.

Фото: ©Anna Kolomiyets, де відомо, вказано за місцем. Заключне фото: вілла Коппеде на Via Reno, 11, Посольство Австрії при Ватикані. Окрема подяка за співпрацю у створенні цього матеріалу римському журналісту Marco Rossi.

Ще  у нас в журналі про неочікувану архітектуру Риму читайте у статті “Неримський Рим”, про період через 10 років після описаної історії кварталу Coppedè.

Сподобалось, поділіться